Межирів

Попередня стаття
Браїлів
Наступна стаття
Товтри і меандри Північної Бесарабії

Межирів - колишнє місто з замком і Магдебурзьким правом. До 1934 року був райцентром. Сьогодні - помираюче село з населенням трохи більше 300 мешканців, де фактично лишилися пенсіонери і дачники. Школи немає, автобус в село не їздить, лише до сусіднього села Рів. Приводом до занепаду стала залізниця, яка у 1903 році пройшла не через Межирів, а через Жмеринку. Отже, сусідня Жмеринка отримала розвиток і прославилася на всю імперію розкішним вокзалом, а Межирів почав помирати. Сьогодні колишнє містечко виглядає сумно, але мальовничо: над великим ставком височіють руїни барокового костелусинагоги і діюча церква. На в'їзді до села - монументальні руїни вапнякових пічей.

Межирів відомий з XVI століття. Тоді він входив до Барського староства, на чолі якого стояла легендарна королева італійського походження Бона Сфорца. Тоді в Межирові був споруджений замок. Місце, де він стояв, досі називають Замчиськом. Вже у 1591 році Межирів отримав Магдебурзьке право і став містечком. Таких прав поселення добилося за клопотанням Барського старости Станіслава Ґольського від короля Сигізмунда ІІІ Вази.

Невдовзі у 1612 році Межирів був зруйнований татарами. Але наступного року король уповноважив Станіслава Жолкевського, воєводу київського та барського, відновити містечко з одночасним поверненням йому всіх колишніх прав і привілеїв. Власником Межирова на той час був шляхтич Ян Зацвіліховський.

У 1659 р. Межирів разом із Барським староством утримав у володіння козацький гетьман Іван Виговський. У 1698 році його син Остап продав містечко князю Домініку Любомирському. Наступним його власником були кременецький підкормчий Миколай Януш Пісковський, після нього - Юзеф Потоцький. У Потоцький у 1784 р. резиденцію викупив Анджей Орловський. Саме за його часів Межирів отримав найбільшого розвитку. Тоді в містечку було збудовано костел, палац, ґуральню, папірню. Останньою власницею Межирова була Констанція Черемшинова з роду Орловських.

Найголовніша пам'ятка села - костел Вознесіння, який у 1794 році збудовано коштом Анджея Орловського. Храм збудовано в стилі пізнього бароко. На початок ХХ ст. межиріченська римо-католицька парафія налічувала 1438 прихожан. Храм було зачинено у 1945 році, після чого там був розміщений колгоспний склад зерна.

Сьогодні від костелу, по суті, залишився один скелет. Даху давно немає, проте на фасаді збереглася ліпнина у стилі рококо.

В середині також все дуже сумно:

Дзвіниця:

Поруч з костелом стоїть діюча церква Олександра Невського. Очевидно, вона була зведена у ХІХ столітті. На початок ХХ ст. вона налічувала 1000 парафіян.

Неподалік на високому березі річки Рів збереглися руїни синагоги. Божницю добре видно при в'їзді до Межирову з боку Рову, але віднайти її виявилося задачею не з простих. Довелося більше годити лазити по хащам. Рештки синагоги настільки заросли, що до них вже немає стежки, а пробиратися до них треба через зарослі, які в півтора рази перевищують людський ріст.

Напевно, найвражаючою пам'яткою Межирова є рештки вапнякових печей. Саме випалювання вапна, поклади яких знаходяться навколо, певний час підтримувало сільську господарку. Декілька таких печей знаходяться зліва від дороги, що веде з Рова до Межирова.

Панорама Межирова:

Попередня стаття
Браїлів
Наступна стаття
Товтри і меандри Північної Бесарабії