Ідеальне місто Жовква

Попередня стаття
Друга буковинсько-подільська експедиція
Наступна стаття
Товтри і меандри Північної Бесарабії

В Жовкві з туристичною метою я був 5 разів, але декілька років не наважувався про неї написати. Причина - банальна: в місті стільки всього цікавого, що для того, щоб з тисячі фотографій відібрати 50 і описати всі цікавинки, мало піти не один місяць. Нарешті, робота пророблена, і прийшов час розповісти про місто з не одним десятком пам'яток, історії, культури та архітектури.

Жовква збудоване за концепцією «ідеальних міст» доби Ренесансу. Суть концепції полягала у створенні збалансованої планувальної структури міста — кожному архітектурному об'єктові відводилося певне розміщення відносно інших. Один із сучасних дослідників міста Микола Бевз звернув увагу на відповідність планувальної структури Жовкви теоретичній розробці італійця П'єтро Катанео (1500—1572 роки). Цей архітектурний задум реалізовував архітектор Павло Щасливий.

До видатних історико-архітектурних ансамблів Жовкви відносяться Ринкова площа (сучасна площа Вічева) із замком 1594 року, костелом Святого Лаврентія XVII століття, Василіанським (XVII—XX століття) і Домініканським (XVII—XVIII століття) монастирями та ін. Високу художню цінність мають 2 дерев'яні церкви, збережені на території колишніх передмість та синагога в стилі Ренесанс. А ще - багато різних старожитностей за межами центральної частини міста.

1. Жовківський замок

Жовківський замок закладений засновником Жовкви, польським військовим і головнокомандувачем Станіславом Жолкевським у 1594 році на високому плоскому підвищенні берегу річки Свині. Він збудований до 1606 року за проектом архітектора Павла Щасливого. Також відомо, що на запрошення Жолкевського тут працювали такі відомі архітектори, як Амвросій Прихильний, Павло Римлянин, Петро Бебер.

Для замку Станіслав Жолкевський вибрав найбільш захищену територію, підхід до якої з південного сходу, південного заходу і північного заходу закритий озером з болотистими берегами. Вразливий північно-східний бік замку захистили новоствореним середмістям. На випадок можливої загрози з боку середмістя цей бік також укріпили широкою заводненим ровом і земляними фортифікаціями. На них (біля замкової брами) стояли мортири (короткі гармати), хоча вони і створювали загрозу для міста, оскільки ринкова площа і прилегла до неї забудова повністю прострілювалися із замкових укріплень. Розміщення артилерії жерлами у бік міста не тільки захищало від ворога, який увірвався в місто, а й забезпечувало контроль над мешканцями у разі заворушень.

Після смерті у 1620 році Станіслава Жолкевського замок, як і вся Жовква, переходить його дружині Регіні. Наступною власницею замку, у 1624 році, стає старша донька Регіни та Станіслава — Софія. Далі замок та місто перейшли доньці Софії — Теофілі, матері Яна ІІІ Собеського. У 1648 році замок і міські укріплення Жовкви пережили пасивну короткочасну облогу об'єднаного козацько-татарського війська під керівництвом Богдана Хмельницького. Проте штурму не було — взявши великий викуп, військо рушило на Замостя, не завдавши Жовкві шкоди. Проте, 26 вересня 1655 року козацькі загони після короткочасного штурму таки зайняли і пограбували місто.

У кінці XVII століття замок стає резиденцією Яна ІІІ Собеського, що зумовило оновлення оздоблень та збагачення будівлі (у 1678 році почалася ґрунтовна реставрація споруди — архітектори Петро Бебер і Августин Лоцці). Шатрові дахи башт, які були покриті дахівкою, замінили на банеподібні, покриті позолоченою мідною бляхою. У замку збільшили габарити більшості вікон, на які встановили нові білокам'яні різьблені обрамлення. У південно-західному корпусі змінили форму шпилів, а над боковими корпусами добудували по одному ярусу.

Під час Північної війни, у грудні 1706 — квітні 1707 року у Жовківському замку розмістив свою резиденцію Петро І. Вважається, що саме тут розроблявся історичний Жовківський план перемоги над шведами. Також замок відвідував український гетьман Іван Мазепа.

Останньою представницею роду Собєських, котрі володіли замком, була Марія Кароліна де Буільйон, яка перед смертю продала усе місто майбутньому Великому литовському гетьману Михайлу Казимиру Радзивіллу. У 1741—1742 роках, за дорученням нового власника твердині, італійський архітектор Антоніо Кастеллі розширив палац: продовжив двоярусну галерею з обох боків, перебудував центральний вхід та облаштував величні зовнішні сходи з восьмиколонним портиком іонічного ордеру, завершеним багато декорованим фронтоном. Портик та сходи архітектор прикрасив скульптурами литовських і коронних гетьманів.

В 1847 році у замку зафіксовано зміну фронтона над портиком на похилий дах, а дахове покриття з мідної бляхи замінено на ґонт. У 1887 році твердиню продають на аукціоні. Власником замку став Артур Ґлодовський, котрий розбирає на будматеріали споруди замку — не вціліли ні парадні сходи зі статуями власників, ні каплиця, ні західна вежа.

Протягом XIX—XX століть у замку розміщувалися уряди міста і повіту, гімназія. У 1915 році твердиня була спалена російськими військами. Відбудова розпочалася у 1928 р, тривала до 1931 р, продовжувалася в 1935 р, але повністю не завершилася.

За радянських часів частину приміщень перетворили на житлові, і там мешкали жовківчани та офіцери Радянської армії. Фактично, використання замку в житлових цілях тривало аж до початку XXI століття.

На початку XXI століття замок перебуває у важкому стані й потребує ґрунтовної реставрації — частково відновлений лише головний вхід («фронтальне крило замку»). На території та у приміщеннях замку тепер діє музей «Жовківський замок», адвокатська контора, осередки кількох політичних партій, нещодавно створений Туристичний інформаційний центр та, ще від радянських часів, громадський туалет.

Замок побудований з цегли і каменю. Чотирикутний у плані із вежами на кутах, оточений ровом із водою не тільки зовні, а й з боку міста, замок був добре захищений від ворожих нападів. По осі північно-східного корпусу розташовується в'їздна брама з надбрамною вежею.

Брама оздоблена різьбленим білокам'яним порталом у стилі маньєризму.

Північна, східна і південна наріжні вежі замку — неправильної п'ятикутної форми, триярусні, вкриті шатровими дахами. Західна вежа — в зруйнованому стані. Віконні прорізи корпусів та південно-східної вежі мають обрамлення з різьбленого білого каменю.

Південно-західний замковий корпус (палац) — репрезентативний. Він — двоярусний з підвалами. У плануванні цього корпусу використано дворядну систему анфілад. Тут розміщувались приватні покої власника, скарбниця, кабінети та парадні зали для офіційних прийомів. До них, на другий поверх, вели парадні сходи. Також до покоїв власника примикала каплиця, зведена 1640 року.

У подвір'ї зберігся будинок, у якому жили власники міста. Фронтальне крило служило арсеналом, конюшнею та житлом для солдат і прислуги. При конюшні був каретний двір, а при арсеналі — кузня. Східне крило було житлом для численних гостей замку. В західному містились замкові кухні, пекарні, комори. Перед цим крилом був дубовий водогін, з якого в корито витікала джерельна вода.

Колись місто мало чотири брами — Львівську, Жидівську, Глинську та Звіринецьку. Перші дві наприкінці XVIII ст. розібрали за наказом австрійської влади. Глинська брама, колись Краківська, побудована вкінці XVI століття. У 1964 була розібрана радянськими військами, оскільки заважала проїзду військової техніки. Відновлена у 1990 стараннями Товариства пам'яток культури. Брама завершена фронтонами, на яких зображено із заходу герб Станіслава Жолкєвського — «Любич», із сходу герб короля Яна ІІІ Собєського — «Яніна», та акротеріями у вигляді кам'яних погрудь лицарів у шоломах.

За переказами, навколо замку знаходився сад дружини Жолкевського. Сад був неймовірної краси, але до нашого часу він не зберігся. У 1606 році за замком Жолкевський створив звіринець, де розводили зубрів, оленів, сарн та інших тварин. Але проіснував він тільки до кінця XVII століття. Цей звіринець дав назву одній із міських брам — Звіринецька. У верхньому її ярусі знаходилося приміщення для сторожі.

Одна із збережених башт міських укріплень:

2. Ринкова (Вічова) площа

Перед замком будівничі міста заклали головну торгову площу — Ринок. Її багатий архітектурний ансамбль творили кам'яниці із високими дахами, підтінням та аттиковим завершенням, із заходу та сходу та костел святого Лаврентія із заходу. Обабіч замку до площі примикали оборонні стіни із казематами і дерев'яними бойовими галереями та дві міські брами — Звіринецька та Глинська.

Перші поверхи кам'яниць переважно займали крамниці. Кілька будинків мають аркадні галереї, що дають змогу перебувати на площі за будь-якої погоди. Частину композиції площі було втрачено у 1941, коли було зруйновано квартал по вулиці Львівській, крамниці у котрому належали переважно євреям.

3. Ратуша

Попередня ратуша була зведена архітектором Петром Бебером у 1687 році. Угорі на стіні ратуші знаходився сонячний годинник, а знизу — взірець аршину та напис: «Міра мірою, а продаж і купно згідно з часом». Її розібрали 1832 через аварійний стан і місцеві радники мусіли провадити свої засідання спочатку в одному із будинків на вулиці Львівській, а потім у фронтальному крилі замку.

Сучасна ратуша на площі Ринокм збудована 1932, тобто через сто років після того, як розібрали попередню. Її звели за конкурсним проектом архітектора Броніслава Віктора на місці колишніх казарм та казематів. У передвоєнні часи з вежі ратуші міський сурмач опівдні виконував спеціально скомпоновану мелодію — «хейнал». Тепер опівдні дзвони годинника відбивають уривок гімну Ще не вмерла Україна.

4. Костел св. Лаврентія

Костел святого Лаврентія збудований у 1606–1618 роках на штучному насипі, закладеному полоненими турками, як родовий мавзолей родини Жолкевських та пантеон лицарської слави. У підземеллі похований Станіслав Жолкевський, його дружина Реґіна з Гербуртів зі сином Яном, родина Даниловичів, батько короля Якуб Собєський, королевичі, державні секретарі, настоятелі, меценати храму. За кількістю і значимістю поховань видатних діячів Польської держави костел часто називають «Малим Вавелем».

Храм вважають найбільшою, найгарнішою, найбагатшою спорудою Жовкви. Його дзвіниця отримала назву «малої Пізанської вежі» (трохи перехилена).

Костел будував Павло Щасливий, після його смерти (1610 р.) — Павло Римлянин, Амвросій Прихильний. Храм у формі латинського хреста в плані увінчаний візантійською банею, характерною для українських дерев'яних церков, прикрашений скульптурним фризом, багатьма декоративними елементами, скульптурою Архангела Михаїла на фронтоні та сиґнатуркою над вівтарною частиною.

Головний вхід обрамлений білокам'яним різьбленим порталом із зображенням апостолів Петра і Павла, святих Лаврентія та Станіслава, євангелістів та Христа Вседержителя в оточенні ангельських голівок і орнаментів. Цей портал вважається одним із найкращих ренесансних порталів України та Польщі.

5. Василіянський монастир

Монастир отців василіан разом із церквою збудовано 1612 року на місці дерев'яної завдяки привілею Станіслава Жолкевського. Цей привілей підтверджував непорушність території, вільність у проведенні свят і обрядів, а також давав дозвіл збудувати муровану церкву.

У 1691 р. Ян III Собеський переносить до церкви із Молдавії мощі Івана Сучавського. Тоді ж до Жовкви прибувають монахи-василіяни, хоча відомості про їхнє перебування у місті вже є з 1682. При церкві закладають монастир, ігуменом котрого стає румунський філософ митрополит Досифей, що прибув, супроводжуючи мощі.

У 1697-99 роках жовківський художник Іван Руткович із різьбярами виконав іконостас. У 30-х рр. XVIII століття іконостас було продано до Нової Скваряви. У 30-х рр. ХХ століття митрополит Андрей Шептицький придбав іконостас для збірки Національного музею у Львові.

У XVIII столітті збудовано вежу.

У 1895 році було закладено друкарню отців Василіан. Решту споруд добудовували аж до початку XX століття. Також на початку XX століття відбулася перебудова храму за проектом Едгара Ковача, професора «Львівської політехніки».

Від давніших часів залишився ренесансний білокам'яний портал бічного входу.

Теперішній розпис церкви з 1932 по 1934 створював Юліан Буцманюк. Розпис ідентифікують з українським бароко та окремо відзначають його оригінальність. До прикладу, на одній фресці зображено козаків, які принесли дари новонародженому Ісусу, а на іншій — Акт Злуки із зображеннями відомих політичних та громадських постатей того часу (в радянський час була частково затерта, в наш час була законсервована й чекає реставрації).

6. Домініканський кляштор

Раніше на місці майбутнього кляштору існувала дерев'яна каплиця Успіння Пресвятої Богородиці. По смерти сина Марека Собеського на війні його мати Софія Теофіла започаткувала будівництво нового храму у Жовкві у 1652 р. Новий храм було віддано в опіку ченцям Ордену Проповідників (Домініканцям). Після руйнації внаслідок пожеж, воєн було проведено відновлення за сприяння Якуба Людвіка Собєського.

Вважають, що храм побудовано за взірцем храму з міста Неаполь, Італія. Суворі, дещо спрощені форми споруди — свідоцтво оборонної архітектури. Монастир домініканів прилягав до оборонного муру Жовкви, при нагоді міг бути використаний як фортечне укріплення. Храм зального типу з мало розвиненим трансептом. На перехресті нави та короткого трансепту зовні — відсутній купол, його місце займає сигнатурка. Фасади прикрашені лише вікнами, пілястрами, карнизом.

Келії Домініканського чоловічого монастиря постали у 1754-1792 роках. У 1792 році фасади храму набули форм, збережених донині.

Зберіглися залишки північно-східного муру та башта біля автовокзалу:

7. Оборонна синагога

Жовківська синагога — одна з найбільших у Європі оборонних споруд у стилі ренесансу, доповнена елементами бароко. Вона прилягала до міських мурів та Жидівської брами, а сама божниця завдяки товстим стінам з бійницями могла використовуватися як башта міських укріплень, на її даху можна було встановлювати артилерію.

Будівництво нової синагоги на місці старої дерев'яної розпочато у 1692 році під керівництвом архітектора Петра Бебера. Її було завершено в 1698 або в 1700 році. В кінці XVII століття синагога мала такий вишуканий вигляд, що католицьке духівництво заборонило її білити, аби не затьмарити жовківських костелів. Відтоді божниця зазнавала лише часткових ремонтів.

Синагога збудована з каменю й цегли. Мала традиційну орієнтацію на схід. Базована на прямокутному плані. До основного квадратового залу прилягають з півдня і заходу дві прямокутні у плані будівлі, що походять з пізнішого будівельного періоду. Жіноча галерея розташовувалася над присінком.

Основний об'єм синагоги увінчаний ренесансним аттиком, що підреслений профільним ґзимсом. Аттик декорований глухою аркатурою з бійницями. Він завершується короною, що зберіглася на західному фасаді, та фланкований шестигранними башточками з арками.

Східний фасад укріплений контрфорсами, прорізаний великими півциркульними та одним круглим над аркою Тори віконними отворами.

8. Церква святої Трійці

Дерев'яна церква св. Трійці розташована на східній околиці міста у так званому Львівському передмісті. Споруджена у 1720 році коштом парафіян та королевича Владислава Собєського на місці згорілої у 1717 році. 21 червня 2013 року храм разом з іншими дерев'яними церквами карпатського регіону був включений у список світової спадщини ЮНЕСКО.

Церква становить собою дерев'яну, тризрубну будівлю із цегляною добудовою — ризницею. Білокам'яне обрамлення вікон та портал перенесені сюди із розібраної замкової вежі.

У храмі знаходиться п'ятиярусний іконостас, що налічує приблизно 50 ікон, створений майстрами Жовківської школи малярства та різьби Івана Рутковича на початку XVIII ст. В іконописі втілено новаторський пошук — образи святих наділені елементами українського типажу. Іконостас виготовлений з липи, його декор має глибоке різьблення, котре виконав Ігнатій Стобенський. У 1978—79 роках церкву і, зокрема, іконостас було реставровано.

Фото - з Вікіпедії:

9. Церква Різдва Богородиці

Друга дерев'яна церква Жовкви знаходиться на цвинтарі в передмісті Винники, що на північний захід від центру міста.

Церква Різдва Богородиці збудована у 1705 на місці старої, також дерев'яної. У середині знаходиться унікальний бароковий іконостас, виконаний у 1708—10 рр. жовківським теслею Кінушем. Теперішні ікони виконані у 90-х рр. XVII століття, а іконостас розписаний майстрами жовківської школи, провідної на той час у малярстві та різьбі, у 1710—27 роках.

Церква в плані трьохзрубова, одноверхая, з квадратним бабинцем, великим нефом, невеликим гранованим п'ятистінним вівтарем. У плані і в об'ємі неф значно перевершує бічні зруби. Опасання влаштоване на великих фігурних кронштейнах. Особливістю композиції храму є незвичайний потужний центральний зруб, увінчаний величезним восьмигранним верхом, до якого примикають невеликі вівтар і бабинець, чиї скатні покрівлі ледве досягають карниза, що вінчає неф.

-----------------------------------------------------------------------------------------------

Багато пам'яток місцевого значення у Жовкві розташовано за межами міських мурів та історичного середмістя. На вул. Львівській у Львівському передмісті є колишній костел монастиря філіціанок. Історія храму починається 1624 року, коли було збудовано дерев'яний костел. У 1627 році при костелі відкрили міський шпиталь для убогих. У 1735 році фундацією Якуба Собеського зведено муровані будівлі костелу і шпиталю. В 1861 році у відновлених будівлях ансамблю відкритий монастир феліціянок, який діяв до Другої світової війни. З 1994 року в будівлі колишнього костелу відкрита церква святого і праведного Лазаря.

В західному передмісті на виїзді в бік Крехова по вул. Лесі Українки зберіглися будинки монастиря домініканок (1682—1787 рр.):

В кварталі від них - млин на річці Свиня 1897 року:

Якщо виходити з Вічової площі через Звіринецьку браму, то відразу на нею починається вулиця Героїв УПА з комплексом адмінбудинків 1900 року та вілліми того ж періоду:

На бічній вулиці Дорошенка, що приведе до залізничного вокзалу, зберіглася цікава будівля міської електростанції кінця ХІХ ст.:

Залізничним вокзалом вам навряд чи доведеться скористатися: поїзд на Раву-Руську і назад до Львова ходить лише раз на добу і втричі повільніший за маршрутку:

Назад до центру повернемося вул. Степана Бандери, де також розташовано декілька вілл:

Попередня стаття
Друга буковинсько-подільська експедиція
Наступна стаття
Товтри і меандри Північної Бесарабії

Коментарі

Красивый город, были там с женой в 2009 году во время свадебного путешествия :)
А мы тоже во время свадебного путешествия, только в 2007 г. :)
Жовква чудова. Тільки проблема в тому, що там, як і в багатьох інших містечках, поза центром починається ад, треш і угар, особливо - в місцях, де колись були якісь заводи або військові частини.
То по всій країні. Щоправда, в Центрі чи на Сході цей треш це й в центрі :)
Ідеальне місто Жовква Користувач посилається на ваш запис з Ідеальне місто Жовква пишучи: [...] Originally posted by at Ідеальне місто Жовква [...]
Глинськ Користувач посилається на ваш запис з Глинськ пишучи: [...] ьк розташований у 5,5 км на захід від Жовкви [...]
Традиційний огляд... Користувач посилається на ваш запис з Традиційний огляд... пишучи: [...] • Ідеальне місто Жовква [...]
Традиційний огляд... Користувач посилається на ваш запис з Традиційний огляд... пишучи: [...] • Ідеальне місто Жовква [...]
Традиційний огляд... Користувач посилається на ваш запис з Традиційний огляд... пишучи: [...] • Ідеальне місто Жовква [...]

на ГуглМепс вулиця називається "Воїнів УПА".