Замок хрестоносців Ель-Карак

Замок і однойменне місто Ель-Карак височіють на горі на Сході від Мертвого моря у біблійній землі Моав. З дороги, що веде уздовж Мертвого моря (Dead Sea highway) до Карака - 28 кілометрів серпантину. Відгалудження дорого починається якраз у тому місці, де за оцінками дослідників стояв сумнозвісний Содом. Ми заїхали в Карак під час нашої подорожі уздовж Мертвого моря, оскільки це було єдиним місцем на маршруті, де можна було поїсти. А це - подивитися один з декільких замків хрестоносців на території Йорданії.

Ель-Карак колись був частиною Єрусалимського Королівства. Місто розвинулося навколо фортеці хрестоносців, що височіє на висоті близько 1000 метрів над рівнем моря, з якої можна легко побачити Мертве море.

Початок становлення Ель-Карака як неприступної фортеці припав на XII століття, коли на Близькому Сході з'явилися хрестоносці. Зведення фортеці хрестоносців почалося в 1142 під керівництвом Пайєна де Мільї, що був одночасно сеньйором Трансйорданії і дворецьким короля Фулька V Єрусалимського, більш відомого як Фульк Молодий. Хрестоносці назвали цей форт Крак Моавський або Крак де Моав, що в перекладі означає «фортеця в Моавській Землі». Будівництво її зайняло близько двадцяти років і закінчилося 1161 року. Тоді ж Ель-Карак стає столицею і резиденцією короля Трансйорданії (або Зайорданья), перейнявши столичні функції у ослабленої фортеці Крак-де-Монреаль, спорудженої ще в 1115-1116 роках в Ідумеї (трохи південніше за Ель-Карака).

Замок увійшов у ланцюг кріпосних укріплень, що простяглися від єгипетського кордону (біля затоки Акаба) до Туреччини. Ель-Карак, як і всі інші пункти в цьому ланцюзі кріпосних укріплень, повинен був забезпечувати передачу повідомлень на її протязі за допомогою нічного використання аналога геліографа або світлопередавача. Таким чином, повідомлення, відправлене з пункту, що знаходиться біля затоки Акаба, надходило у фортецю, розташовану трохи на північ. У свою чергу ця фортеця передавала те саме повідомлення в інший пункт, розташований також на північ від нього. І так одне послання менш ніж за 12 годин могло дійти з єгипетського кордону до турецького або у зворотному напрямку.

На початку 1170-х років Крак-де-Моаву вдалося успішно відобразити кілька облог. У 1176 році він переходить під управління сумно відомого Рено де Шатійона, який прославився своїми безрозсудними і варварськими витівками і вирізнявся надмірною жорстокістю. Є факти, що Рено де Шатіон, скидав з фортечної стіни мусульманських бранців, на голови яких були одягнені дерев'яні ящики, а на шиї — кайдани. Їх скидали з висоти 450 метрів живими та в свідомості, і смерть наступала лише з ударом об землю. Іншою формою прояву жорстокості Рено де Шатіона було те, що він наказував саджати бранців у дуже тісні ями. За таку варварську поведінку історики його прозвали «франкський бедуїн».

Восени 1183 і наприкінці літа 1184 року фортецю спробував захопити Салах ад-Дін, але обидві спроби виявилися безуспішними. З 1188 року замок так ніколи більше і не належав хрестоносцям на відміну від багатьох інших фортець на Близькому Сході, які змінювали господарів протягом усього XIII століття.

Вид на місто Карак:

Вид з замку у бік Мертвого моря: