Банилів-Підгірний

Велике прикарпатське село БАНИЛІВ-ПІДГІРНИЙ витягнулося уздовж Малого Серету та його гірських притоків на багато кілометрів.

Село – справжній рай для любителів гірської природи. Воно майже з усіх боків оточено вершинами Буковинських Карпат: на заході – Велика Кічера (857 м) та Лишечини (878), на південному заході – Перехрест (1013 м), Велика і Мала Мачерки (1027 м і 875 м відповідно), Галечкі-Великі (1012 м) та Букова (1080 м), на півдні – Рагідна (1028 м) та Палтин (1097), та південному сході – Волховни (817 м). На будь-яку з цих гір не важко піднятися, а з їх вершин відкриється незабутня панорама інших гір Буковинських Карпат на півдні, та мальовничих прикарпатських сіл на півночі.

Є в селі і водоспад, і цілющі мінеральні джерела. Останні роки Банилів-Підгірний став значним осередком сільського «зеленого» туризму. З кожним роком збільшується кількість приватних туристичний садиб і, відповідно, кількість туристів.

Величезне село складається з декількох кутів, кожний з яких, як правило витягнутий уздовж невеликих струмочків, що несуть свої води по гірським ущелинам до Малого Серету. Ми познайомимося лише з декількома такими куточками, що представляють інтерес для мандрівника.

Почнемо з центру села. Щоб досягнути його, треба їхати тією з дорогою, нікуди не повертати, не зважаючи на вказівники. Дорога, що веде з Черешу уздовж Малого Серету, пролягає майже через все село і є його головною вулицею. На початку села дорога – справжній жах. Але ближче до центру все міняється: там дорога ідеальна. Краща дорога Буковини, я б сказав. Через кожні 50 метрів – лежачі поліцейські.

Центр села нагадує невелике буковинське містечко, а декілька особняків кінця ХІХ – початку ХХ століття нагадують про австрійське минуле Банилова. В самому центрі розташований цікавий палац – колишній панській маєток. Сьогодні тут знаходиться місцевий лікувальний заклад. Про минуле маєтку розповіла найстаріша мешканка закладу: при австріяках палац належав пану Гроссу, в румунський період – пану Урсакі.

Неподалік від палацу своїми золотими банями блищіть нова церква.

З дороги також можна побачити молитовний дім – колишню кірху.

Слід сказати, що своєму розвитку Банилів-Підгірний зобов’язаний переселенню у 1850 році богемських німців та заснуванні німецької колонії Августендорф. У куті Кошчуя (на сході села, поворот з центру, жахлива розмита дорога) про це нагадує найбільший храм села – мурований костел Пресвятої Трійці. Храм та монастир були споруджені у 1907 році для австрійського ордену тринітаріїв. А наступного року костел було освячено під титулом Святого Мартина. Після Другої світової війни храм закрито, у 1993 році – повернуто римо-католицькій громаді.

Поруч - келії, в яких розташувався базовий табір Чернівецької обласної школи-інтернату «Перлина гір».

Від центральної вулиці села у бік гір розходяться декілька радіальних вулиць, які ведуть до так званих «кутів» - віддалених частин села. Найбільш цікавим таким кутом є Кошелівка, поворот на який знаходиться праворуч, не доїжджаючи до центру с костелом. Хутір Кошелівка, розташований уздовж потоку Солонець, що впадає до Малого Серету, колись був самостійним селом. А назва свою поселення отримало завдяки тому, що тут плели кошики, адже на берегах Солонцю росли лози.

Окрасою Кошелівки є дерев’яна церква Святого Дмитра, збудована у 1875 році майстрами з Галичини. Була закрита більшовиками у 1978 році. Шкільна історія села розповідає про чудове спасіння місцевими мешканцями церковних дзвонів. За наказом тодішнього голови сільради влада знищіла іконостас та ікони. Наступними повинні були бути дзвони. Дізнавшись про це, відважні мешканці Кошелівки були закопали три дзвони у трьох різних куточках хутора, тим самим спасши їх від богоненависників. Спустя 8 років, у 1986 році кошелівці знову почули церковний дзвін.

Південною околицею Банілова-Підгірного є хутір Гільче, що розташувався майже у буковинських горах. Ще в австрійські часи тут була парова лісопильня. Там, де струмки Гільча і Дмитриця зливаються і утворюють річку Малий Серет, на роздоріжжі стоїть дерев’яна церква Різдва Пресвятою Богородиці 1782 року побудови. Церква – типово «хатнього» типу, оббита свіжою деревиною. Вдало гармонує із навколишніми краєвидами.

Дзвіниця:

Якщо на роздоріжжі в Гільче повернути ліворуч, то незабаром почнеться територія загальнозоологічного заказнику «Зубровиця» - єдине в Україні місце помешкання зубрів(бізонів європейських). Зубри і раніше мешкали в Карпатах і на Буковині, проте на початку ХІХ століття вимерли внаслідок інтенсивної господарської діяльності людини.

На початку 70-х років ХХ століття на Буковину з Біловезької Пущі, Кавказу та Польщі було завезено 19 голів цієї рідкісної тварини. Зубри добре акліматизувалися на новій батьківщини, і вже на початку 90-х їх чисельність складала близько 200 особин. У 90-ті роки минулого століття популяція почала зменшуватися, що було викликано суворими зимами, а здебільшого – розбалансуванням екосистеми людиною. Сьогодні на території «Зубровиці» за даними останньої таксації налічується 85 вільних зубрів. З працівниками заказника можливо здійснити екскурсію «Зубровицею», а якщо повезе, зустріти справжніх зубрів.

Приблизно через два кілометри від Гільче на схилі гори Волховни побачимо водоспад, що має назву Королівський.

Вище за течією:

Трактор застряв. Назавжди, напевне…

Друзі, запрошую підписуватися на мій телеграм-канал. Так ви будете оперативно дізнаватися про нові пости на сайті: https://t.me/andytravelclub