Anadolu Kavağı і фортеця Йорос

Anadolu Kavağı (Анатолійський Тополь) – невеликий присілок, що розташований в Азійській частині на північ від Стамбулу у місці, де Босфор майже з’єднується з Чорним морем. Поселення знамените перед усім залишками генуезької фортеці Йорос, рибними ресторанами на березі Босфору, а також чудовими краєвидами, що відкриваються із замкової гори. Але нам, двом українцям і двом москвичам, що прилетіли до Стамбула на концерт Depeche Mode, Anadolu Kavağı запам'яталися не стільки фортецею, скільки пригодами, які з нами тут трапилися: ми несподівано опинилися фактично у турецькому полоні на військово-морській базі. А ще нам вдалося скупатися у Чорному морі ( у Туреччині це справжня проблема).

Ось такою ми побачили Anadolu Kavağı і фортецю Йорос з палуби теплохода: Ще з теплохода можна спостерігати з’єднання Босфору з Чорним морем: Anadolu Kavağı зустрічає нас симпатичною дерев’яною пристанню: Шлях до замкової гори пролягає через усе містечко, в якому переважає стара дерев’яна забудова: Так виглядає фортеця з поселення Anadolu Kavağı перед підйомом на неї: А так виглядає Anadolu Kavağı з замкової гори: Після важкого підйому у 30-градусну спеку нарешті дісталися фортеці: Тепер трошки про саму фортецю. Фортеця Йорос знаходиться на високому горбі. Її зазвичай називають Генуезькою фортецею (тур. Ceneviz Kalesi), оскільки Генуя контролювала її в другій половині XIV століття. В античний період фортеця використовувалася греками і фінікійцями для торгових і військових цілей. Греки називали цей район Ιερός (т.е. священне місце). Храми, присвячені античним богам (зокрема Аполлону), жертовник Дванадцяти Богів, і "попутні вітри" існували в районі, починаючи з часів до нашої ери. Ймовірно, що Йорос був побудований за наказом імператора Мануїла Комніна. Імператор був вимушений піти на цей крок для того, щоб захистити Константинополь від набігів вікінгів. Імовірно, на протилежній стороні Босфору також була фортеця, до якої протягувався ланцюг для захисту протоки від нападу військових кораблів. Візантійці, генуезці та османи боролися за цей стратегічний пункт впродовж багатьох років. Вона була завойована силами Османа в 1305 році, проте не її змогли утримувати протягом довгого часу. У 1348 році Генуя, узявши фортецю, відновлює панування над торговими шляхами Чорного моря. Проте в кінці XIV сторіччя османи повторно захоплюють фортецю і встановлюють повний контроль над Анатолійськім берегом Босфору. Баязід Блискавичний узяв фортецю в 1391 році, підійшовши з великими військовими силами з боку Коджаелі. В околицях фортеці були кровопролитні сутички — на землі на схід від Йороса навіть спорудили кладовище «Шехитлік». Після цього, відправивши війська Яхши-бея, Баязід захоплює фортецю Шилі. Використовуючи Йорос як військову базу, Баязід починає підготовку до облоги Константинополя. У 1395 році будується фортеця Анадолухисар. Візантійці спробували зупинити просування турок-османов за допомогою французького короля Карла VI. У 1399 році французькі і іспанські загони, очолювані маршалом Бусико (Boucicaut) намагалися захопити Йорос. Спроба узяти фортецю штурмом закінчилося невдачею, тому Бусико, знищивши селище біля підніжжя фортеці, відступив. Руй Гонсалес де Клавіхо, посол Іспанії до Тамерлану, вважав фортецю "ключем, що відкриває шлях до Чорного моря". Він відзначив надійність зміцнень Йороса і наявність турецького гарнізону в ньому. В той же час Клавіхо не виявив ланцюгу, яким перегороджувався вхід в протоку, а фортецю на протилежному, європейському березі Босфору знайшов в зруйнованому і закинутому стані. Після завоювання Константинополя в 1453 році фортеця продовжує розвиватися. Баязід II (1481-1512) відреставрував Йорос і побудував месджіт (невелику мечеть). Ще пізніше, комендант фортеці Мехмед Ага побудував тут баню. Стіни і башти фортеці сильно постраждали від землетрусу 1509 року, і згодом відновлювалися. У документі Архіву Османа, датованим 1576 роком, є запис про те, що разом з фортецею відремонтовані мечеть, джерело і лазня. Німецький мандрівник Михайло Геберер в 1580-і роки, подорожуючи до Стамбулу, знайшов фортецю у хорошому стані і в своїх путівних замітках залишив гравюру, цілком відповідну оригіналу: Вірменський історик Гукас Інчичян повідомляє, що усередині фортеці знаходився турецький квартал, що складається з 25 будинків, і крім того, під керівництвом коменданта фортеці був загін з двадцяти стражників. У дев'ятнадцятому столітті Йорос втратив своє військове стратегічне значення і прийшов до занепаду. Довжина фортеці (паралельно побережжю Чорного моря) складала 500 метрів, а ширина коливалася від 60 до 130 метрів. Сама укріплена частина фортеці звернена до сходу, тобто Анатолії. Це доводить, що крім контролю над входом в протоку, фортеця була покликана відбити напад з суші. Вважається, що стіни фортеці спускалися до протоки і тут розташовувався причал для прийому кораблів і маяк. Цікавим є факт, що у темний час доби у фортеці не запалювали вогонь для того, щоб ворожі кораблі сіли на мілину. Інші джерела стверджують, що фортеця також використовувалася як притулок торгових судів від штормів і піратів. Ось так з замкової гори виглядає «впадіння» Чорного моря до Босфору: На протилежному боці далеко-далеко видніються найновіші квартали Стамбулу: А це ми, розгублені депешисти, вбиті відміною концерту Depeche Mode в Стамбулі: А так виглядають місцеві мешканці: Після стрімкого підйому на гору та огляду фортеці найбільшим бажанням було бажання скупатися у морі. Першою проблемою є те, що на Чорноморському узбережжі Туреччини взагалі немає пляжів (втім їх немає і на узбережжі Мармурового моря у Стамбулі). У другою проблемою було те, що схили Чорноморського узбережжя вкриті такими хащами, що пробратися скрізь них просто нереально. Після довгих пошуків спуску до моря все ж таки знайшли щось схоже на стежинку. Спуск був дуже крутим, але за 15 хвилин справжніх мук ми все ж таки дісталися берега. Ах, якою з прозорою була водичка! Відразу з прийнялися до розпивання спиртних напоїв: Русалка :) Підійшов час повертатися до Anadolu Kavağı, адже нам необхідно були встигнути на перший і останній теплохід, що йде до Стамбулу. Був вибір: або підпитими підніматися стежинкою на гору (що було практично нереально), або йти до Anadolu Kavağı ось таким берегом: Було прийнято рішення йти берегом. Хоча й ми не були впевнені, що так можна дійти до поселення і пристані. Але, незабаром стало значно легше. Незабаром навіть з’явилося щось подібне до дороги. Але далі почалися несподіванки. Одним за одним у скелях почалися з’являтися якісь загадкові гроти, до яких вели дороги. Деякі з них були зачинені. А в деяких стояла військова техніка. В мене з’явилася думка, що ми якимось чином попали на територію військово-морської бази. І я не помилився. Через сотню метрів нас вже зустрічав постовий з автоматом. Було видно що від просто офігєл від побаченого: четверо іноземців спокійно розгулюють по турецькому військовому об’єкту. Ми зробили вигляд, що начебто нічого не розуміємо і спокійно, посміхаючись, йшли собі своєю дорогою. Нас зупинили. Але розмови не вийшло: солдат не знав ніякої мови крім турецької. Жестами ми намагалися пояснити йому, що заблукали і шукаємо пристань. Він опустив нас, повідомивши кого слід. А ми далі прогулювалися територією бази вже уздовж казарм, де жили військові. Тут, нарешті до нас під’їхав автобус, в який нас і запхали. Ми ж були на підпитті і вели себе так, начебто знаходимося у себе дома: посміхалися, намагалися спілкуватися з військовими, використовуючи знання декількох турецьких слів. Але у глибині душі вже ж закралося питання, куди ж нас везуть? На хвилиночку уявив собі, що б було, якщо ми б попали в таку ситуацію в Україні, або, ще гірше, у Росії? Стало страшно! Але турки виявилися гостинними: вивезли нас за територію бази і показали напрямок на пристань. Ось так закінчився нас веселий турецький «полон». Бачите цей прапор і будівлі біля мису? Ото і є військово-морська база, на яку ми потрапили: Останній погляд з корабля на Anadolu Kavağı: