Врублівці

Одним з майських вечорів після важкого туристичного дня (в той день маршрут нехілий: Чернівці – Мамаївці – Лужани – Шипинці – Дубівці – Оршівці – Снятин – Ошихліби – Іванківці – Хлівище – Кіцмань – Валява – Бояни – Динівці – Хотин) я нарешті дістався Кам’янця. Цього дня пізно увечері до мене в Кам’янець повинні були приїхати мої київські друзі Богдан і Наталка, але їхній поїзд прибував майже у півночі. Знявши номер в готелі «Садиба» для себе і для них, я шукав, чим зайняти себе на 4 години, що залишилися до їхнього приїзду. Якраз переді мною лежала мапа Чернівецької області. Так от, я давно звернув увагу на те, що кілометрах в 15 від Кам’янця Дністер робить такий викрутас, з якого, мабуть, повинно бути добре видно високі береги Буковини. Тим більш, дивитися на протилежному березі було на що: так якраз знаходяться Шишкові горби – наймальовничіше місце бессарабської Буковини. Майже в середині того викрутасу знаходиться село Врублівці, куди мене і потягнуло.

З Кам’янця до Врублівців 15 кілометрів. Мабуть, 15- 20 хвилин, я буду там. Подивлюсь все швиденько подивлюся і за світло повернуся до улюбленого Кам’янця.

Та де там! Можна багато говорити про західноукраїнські дороги. Більш ніж за 2 тижні я проїхав їх близько трьох тисяч км (не рахуючи магістральних доріг), і майже всі вони були погані. Але є дві дороги на Поділлі, які запам’яталися на все життя. Перше – це дорога «Збручанське – Гермаківка» на Борщівщині. А друга - … Вірно: «Кам’янець – Врублівці»! Шлях до Дністра зайняв більше години. Дорога – ґрунтовка, вкрита глибокими 10 – 15-сантиметровими вибоїнами, які неможливо об’їхати: вони скрізь, по всіх дорозі і уздовж і поперек. А головне – всі ці ями повністю заповнені водою, і оцінити їхню глибину неможливо. Я був впевнений, що за таки муки я буду нагороджений неповторними дністровськими краєвидами. Ось вже і Врублівці минули, а краєвидів немає. Ось вже і Дністер близько, а краєвидів все ще немає. Нарешті, дорога спускається униз до Дністра, де на березі розташоване не вказане на картах маленьке село. І яке ж було моє розчарування, коли я побачив, що жодного натяку на неповторний буковинський беріг немає. Немає ні скель, ні Шишкових горбів. Просто вкритий лісом схил і все. Не зробивши жодної фотографії, мені прийшлося відступити і відступити назад. Повертаючись до Врублівців, на півдороги з звернув праворуч за вказівником на якусь закинуту турбазу. По дорозі на турбазу все ж таки вдалося зробити пару кадрів з більш-менш симпатичними видами. Виднілись навіть Шишкові горби! Але настала інша проблема: почало сідати сонце і наступати темрява.

До турбази я все ж таки доїхав. Територія достатньо велика і ні одної живої душі. Спустився до Дністра і все ж таки побачив трохи крутих скелястих буковинських берегів разом із Шишковими горбами. Але, якщо чесно, краще б я по Кам’янцю побродив :) Ось, що получилося в ітогє. Про якість фото говорити не доводиться…