Віденська сецесія, ч.3: заключна

початок тут:
Віденський Сецесіон
Шедеври Отто Вагнера

Багатоманітність прийомів, творчих манер і художніх відтінків - це одна з визначальних особливостей модерну. Стимули розвитку нового стилю належали до різних сфер архітектурної діяльності, вони складно і різноманітно пов'язані з окремими аспектами архітектури - функціональними (користь), інженерно-технічними (міцність) та ідейно-естетичними (краса). Звідси і незвичайна багатоаспектність та багатоманерність новацій модерну, неоднозначність, а інколи й очевидна суперечливість результатів його модерністських творчих пошуків.

Стиль модерн - одне з найскладніших, але водночас одне з найцікавіших явищ в історії архітектури. В його розвитку найважливішу роль відігравали архітектори віденської школи, у сферу впливу якої в кінці ХІХ - початку ХХ століття входили і Галичина, і Буковина.

Пройдемося вже відомою нам вулицею Linke Wienzeile, де разом з шедеврами віденської сецесії - будівлею Сецесіон, Майоліка-хаус і будинком з медальйонами знаходяться інші приклади віденського модерну.

Будинок Renaissance-Hof:

Будинок Oeser-Hof:

Будинок Boulevard-Hof:

Будинок Anno-Hof:

Сецесійна кав'ярня Rudiger-Hof:

Інші приклади модерну на Linke Wienzeile:

Приклади модерну в інших частинах Відня:

Новаційний процес у діяльності Віденського Сецесіону був надзвичайно сильним, але вже до початку 1910 років в архітектурі імперії посилилися і ретроспективні тенденції. Навіть у творах провідних діячів Сецесіону (Й. Гоффмана, Й. Ольбріха), які ще донедавна займали новаторські позиції, на початку другого десятиліття ХХ ст. почав відчуватися поворот до ретроспективно-класицистичних прийомів. Можливо, це було пов'язано і з певними змінами в потребах та смаках замовників.

Одним із значущих творів віденської неокласики початку ХХ століття є поліфункціональна громадська споруда "Уранія", побудована у 1905 - 1910 роках. Вона була прототипом наших сучасних палаців культури. Автор - архітектор М. Фабіані - учень О. Вагнера і один з активних зодчих Віденського сецесіону.

Догоджаючи вимогам офіційного урядового замовлення, а відкриття "Уранії" відбулося у присутності самого імператора Франца Йозефа, архітектор використав у оформлені фасадів набір архітектурних прийомів класицизму: ордер, руст, балюстради, обеліски. І тільки купол невеликої астрономічної обсерваторії, розміщеній на вежі, вніс в облік споруди деяку новизну та гостроту.

Характерно, що архітектор Губерт Гесснер, за проектом якого збудований чи не найяскравіший витвір Віденської сецесії - будинок Ощадної каси в Чернівцях, на початку 1910-х років також різко змінив творчу позицію. Побудована ним у 1913 році споруда Управління австрійських залізниць стала справді хрестоматійним прикладом неокласики. Вона також стоїть на Linke Wienzeile - неподалік від шедеврів Отто Вагнера.

У деяких випадках композиційні прийоми класицистичного характеру (симетрія, виділення центру, ордерні елементи) поєднувалися у будівлях початку 1910-х років із тенденцією до спрощення, пурифікації фасадів. Таким прикладом є відомий витвір віденської архітектури - споруда Райффайзенбанку на Міхаеллерплатзц, збудована у 1909 - 1011 роках за проектом архітектора Адольфа Лооса.

З початком модерну і з його розвитком еклектика (змішування стилів, повернення до мотивів бароко, ренесансу, готики) продовжувала домінувати серед житлової забудови Відня:

При підготовці розповіді використані матеріали книги Світлани Біленкової "Архітектура Чернівців"