Великий Любінь

Великий Любінь - старовинне містечко в Городоцькому районі Львівщини, яке має багату історію і архітектурну спадщину. В минулому Любінь був відомим в Австрійській імперії та Жечі Посполитій бальнеологічний курорт. Сьогодні - просто селище районного значення з невеликим переліком пам'яток старовини - палацом, костелом, дерев'яною церквою. Сюди дуже зручно добиратися зі Львова: через містечко проходить залізниця (ходить електричка Львів - Сянки) і автомобільна дорога Львів - Самбір - Турка - Ужгород. Відповідно й автобуси і маршрутки ходять одна за одною від залізничного двірця у Львові. 

Поселення Любень на річці Верещиці вперше згадується у 1441 році. Хоча багато дослідників ідентифікують його з літописним Любингородом, який у 1241 році під час боротьби з монголами зруйнував князь Данило. Під кінець XIII ст. в місті з'явилися укріплення від захисту від татар: замок, оточений валами і глибокими ровами. До сьогодні тут зберігся топонім "Замчище", а Орест Мацюк локалізував місце старого замку в районі великого рибного ставу. 

Після завоювання Галичини королем Казимиром Великим у другій половині XIV ст. Любінь спочатку був королівським містом, а згодом став власністю рогатинського та галицького старости Миколи Парави. В середині XV ст. Любінь передали державцю королівських мит у львівській землі Христофору де Санто Ромуло, а у 1470 р. - Миколаю Чорнбергу. Пізніше містечко перейшло до Львівського єпископа Бернарда Вілчка. У 1484 році Львівський підкоморій Павло з Олеська на прохання власників двох частин Любіня Держислава Вілчка та Петра з Борч розмежував Любінь Великий і Любінь Малий. 

Цілющі джерела у Любіні були відомі з далекого минулого - ще з періоду його заселення. Їх відкриття пов’язують з легендою про те, як пастух Павло, який страждав жахливими болями в суглобах, Якось він занурився у тухлувату воду і вийшов звідти здоровим. Про лікувальні властивості великолюбінських сірководневих джерел вперше згадав у своєму трактаті краківський лікар Войцех Очко ще у 1578 році. Наприкінці століття власник Любеня Великого навіть створив якусь подібність лікарні, що дійсно користувалася попитом і була однією з перших на Галичині. 

Справу зародження курорту перервали татарські набіги, найбільш спустошливий з яких відбувся 1624 року. Після нього, фактично, Любінь прийшлося наново заселяти людьми. Зруйнований татарами замок був відбудований, можливо, тодішніми власниками Вілчками. У другій половині XVII ст. заново об'єднаний Любінь перейшов до подільського воєводи Стефана Гумецького. Останній, вважається, розбудував замок під резиденцію - один з найцікавіших і незвичайних садибних палаців Львівщини. Напевно, тоді ж заклали парк, в якому до сьогодні збереглися рідкісні дерева: платани, ялини і тополі. 

У 1786 році Великий і Малий Любінь, якій знову були розділені на два поселення, принесла у посаг своєму чоловікові графові Юзефу Яблоновському Маріанна Свидзинська. після смерті свого чоловіка у 1821 році Маріанна розпочала створення водолікарні для заможних львів'ян. Після її смерті маєток успадкував її син Людвік Яблоновський. А у 1849 році від продав Любінь Великий його баронові Костянтину Бруницькому - єврею-вихресту, який до прийняття християнства носив прізвище Бруннер. Бруницьким, до речі, належав і палац у Заліщиках, де його власник Леон Антоній Бруницький приймав австрійського цісаря Франца ІІ. 

Спритний комерсант Костянтин Бруницький продовжив розпочату ще Яблоновським курортну забудову у Любіні Великому. Він збудував нові купальні, декілька пансіонатів-вілл та готелів. Його вигідний бізнес продовжив син Адольф Бруницький – останній приватний власник Любіня. У 1909 – 1910 роках він зробив перебудову палацу за проектом архітектора Яна Шульца, під час якої він отримав сьогоднішній зовнішній вигляд. 

Одноповерховий палац Бруницьких розташований на східній околиці Великого Любеня на пологовому схилі посеред парку. Збудована його з цегли прямокутним в плані. Середня частина палацу має два поверхи і башто подібне завершення. З паркової сторони будівля має цокольний поверх і вкритий високим дахом, що підкреслю додаткову значущість палацу. 

Палац має багате зовнішнє оздоблення, яке виконав майстер Петро Герасимович. Серед оздоблення – герби Бруницьких і Шимановських, які від реставрували при останній реставрації вже у ХХІ столітті.

Після Першої світової війни Бруницькі здійснили реставрацію пошкодженого під час бойових дій палацу. Відновився і курорт, який діяв до 1939 року. Тут працювала найбільша в Польщі сірководнева лікарня, що використовувала воду п'яти джерел. Бювети мали "Людвік" і "Адольф" - на честь обох синів Костянтина Бруницького. Лікарня приймала щорічно близько двох тисяч пацієнтів.  

Від старих часів до нас дійшло лише внутрішнє планування палацу. З інтер’єрів до наших днів майже нічого не збереглося. Слід сказати, що вони і за Бруницьких були досить скромними. Але в палаці знаходилося багато коштовностей: меблі у у стилі Людовика XV, венеціанський жирандоль, колекція книг. Гості маєтку захоплювалися колекцією портретів короля Яна ІІІ і його дружини Марисеньки з дітьми, виконаною у другій половині XVII ст. З приходом совітів їх вдалося врятувати: сьогодні вони знаходяться у польському Віланові. В наші дні в палаці квартирується інтернат для дітей з вадами розуму.  

До другої половини ХІХ століття Любінь взагалі не мав свого римо-католицького храму. З розвитком курорту напроти одного з готелів в середині століття збудували невелику однонавову каплицю у неороманському стилі, яку так і називали – курортна каплиця. Діяла вона лише у літній сезон. В інші часи римо-католики ходили до греко-католицької церкви. Нещодавно каплицю переобладнали на православну церкву:

У 1914 році громада придбала землю для будівництва костелу, але у зв’язку з початком війни плани з будівництва не були реалізовані. Храм почали будувати лише у травні 1930 року за проектом Лаврентія Дайчака. Освітив костел 2 лютого 1932 року під титулом Матері Божої Королеви Польщі архієпископ Твардовський. Будівельні роботи продовжувалися і далі, але через фінансові труднощі станом на 1937 рік встановлено лише тимчасовий вівтар і придбано тільки мінімально необхідне оснащення.  

Совіти зарили храм, а у 1949 році перетворили його на колгоспний склад зерна та гараж для сільськогосподарських машин. Римо-католицька громада відновилася у 1990 році, а в вересні 1992 року костел повторно освітили на честь Матері Божої Ченстоховської.   

Плебанія поруч з костелом: 

З старих пам’яток у Любині ще збереглася дерев'яна Миколаївська церква (1854 рік):  

Дзвіниця: 

Поруч – нова мурована греко-католицька церква:

Є і новий православний храм: 

Будинок австрійських часів: 

У Великому Любіні у 1910 році помер професор Львівської Політехніки Антоній Попель - автор пам'ятника Адаму Міцкевичу і залізничного двірця у Львові.