Озеро Ван, ванські кішки та столиця Урарту

Ми з групою мандрівників відвідали озеро Ван під час нашої подорожі від Кавказу до Іраку у травні 2021 року. Регіон навколо озера Ван - надзвичайно шикарний. Тут є засніжені вершини високих гір, згаслий вулкан, давня столиця Урарту Тушпа, давні вірменські храми і монастирі. Тут можна подивитися на дивовижних ванських кішок і помочити ноги у холодній, але надзвичайно прозорій блакитній воді найбільшого озера Туреччини.

Регіон навколо озера Ван був домом для різних цивілізацій, включаючи Урарту, Вірменію та Османську імперію. Воно також було місцем численних конфліктів, включаючи вірменський геноцид та курдсько-турецький конфлікт.

Озеро має площу 3755 квадратних кілометрів і максимальну глибину 451 метр. Воно живиться численними річками та струмками, що стікають з навколишніх гір. Вода в озері Ван солонувата, через високу концентрацію мінералів, таких як карбонат натрію та сульфат натрію.

Майже з кожної точки озера Ван видно засніжена шапку гори Сюпхан (Süphan Dağı). Це згаслий стратовулкан, розташований на північ від озера Ван. Останнє виверження вулкана, за оцінками вчених, відбулося близько 100 тисяч років тому.

Сюпхан є найвищою горою Туреччини після Арарату, сягаючи 4058 метрів над рівнем моря. Гора має конічну форму та оточена мальовничими долинами та льодовиками. Її схили вкриті різноманітною флорою, включаючи альпійські луки, хвойні ліси та чагарники.

Сюпхан протягом століть був важливим орієнтиром для мандрівників та торговців. Гора також має релігійне значення для вірмен та курдів, які вважають її священною.

У східного берега озера знаходиться велике місто Ван з населенням близько півмільйона мешканців.

Біля міста - залишки міста Тушпа - давньої столиці держави Урарту:

Заснована близько 9-го століття до н.е., Тушпа згодом стала столицею Урарту за царя Сардурі I. Місто пережило бурхливий період розквіту протягом 8-го та 7-го століть до н.е., коли царі Урарту зводили величні палаци, храми та фортеці. Тушпа занепала в 6-му столітті до н.е. під натиском зовнішніх вторгнень та внутрішніх конфліктів.

Головним елементом архітектури Тушпи служила 'Ванська скеля' - цитадель і резиденція урартських царів. У безпосередній близькості від неї розташовувалися інші міські будівлі, що не збереглися, каміння з яких було використано згодом навколишніми жителями як будівельний матеріал.

Ванська скеля являє собою природний крутий вихід гірської породи завдовжки 1800 м, завширшки 60 м, заввишки 80 м, тому вона не випадково була використана урартами для організації фортеці. Скеля сильно витягнути зі сходу на захід, її західний край у часи Урарту виходив безпосередньо до берега озера Ван. Урарти обладнали на скелі добре укріплену цитадель.

У фортеці на Ванській скелі було влаштовано кілька воріт: головні ворота («Хорхорські», у яких був витесаний літопис царя Аргішті I), через які у фортецю могла заїхати підвода, розташовані з північно-західної сторони скелі, кілька інших невеликих воріт, розташованих у різних частинах скелі, були призначені тільки для піших вхідних, причому тим, що ввійшли у ворота необхідно було подолати серію крутих сходів. Ці кілька невеликих воріт, можливо, також використовувалися для оперативного виведення війська з фортеці для контратаки у випадку облоги. Ворота зі східної сторони фортеці, поряд з якими був виявлений літопис Сардурі II, умовно називаються «Таврізськими».

Камені з написами царя Сардурі I, які були знайдені біля західного підніжжя Ванської скелі.

Для облаштування Ванської скелі урартські камнетеси витесали всередині неї безліч внутрішніх приміщень різного призначення. Ці приміщення зазвичай називаються «Ванськими печерами», хоча, зрозуміло, мають штучне походження. Точне призначення всіх печер невідоме, однак точно встановлено, що приміщення, розташовані в нижній частині скелі, використовувалися для царських поховань.

В районі озера Ван живуть ванські кішки. Ванська кішка, відома також як «ван кедісі», – це красива і грайлива порода кішок, яка походить з регіону озера Ван. Ці кішки відомі своїм унікальним забарвленням, яке складається з білого тіла з кольоровими плямами на голові та хвості, часто рудими або кремовими. Ванські кішки також відомі своєю любов'ю до води, що є рідкістю для більшості кішок. Особливість ванської кішки - очі різного кольору.

На північно-східній околиці Вану є Центр або Притулок ванських кішок, яки називається "Дім Ванської кішки". Ось його сайт: http://vankedisi.yyu.edu.tr/

Умови утримання кішок в Центрі є не зовсім задовільними, а програма розведення засвідчила свою неефективність, що призвело до значного скорочення кількості кішок у притулку. Звісно ж, основною проблемою є недостатність фінансування, оскільки розведення будь-яких повністю білих домашніх тварин, включаючи кішок, без в'язок з небілими призводить в більшості випадків до народження нежиттєздатного потомства і спричиняє різні генетичні розлади. До того ж, нащадки від в'язки повністю білих і небілих кішок складають значну кількість, і таких кошенят, які, звісно ж, не є чистокровними «ван кедісі», також необхідно утримувати. Крім того, не всі повністю білі «ван кедісі» мають різний колір очей, а значить, вони не вважаються в Туреччині представниками даної породи.

Разом з тим, урядова програма, коли особам, які взяли в дім ван кедісі, виплачувалося щомісячно близько 200 доларів США в національній грошовій одиниці, була припинена, що також вплинуло на зменшення кількості кішок. Незважаючи на те, що сама ідея створення центру розведення домашньої кішки є позитивною, спільне утримання великих груп домашніх кішок у великих вольєрах і без постійного спілкування з люблячим господарем є досить проблематичним і навряд чи сприяє вихованню тварин, здатних жити під одним дахом з людиною.