Турильче

В Турильче варто приїхати заради Петропавлівського костелу. Так, дійсно, в кожному селі навколо збереглися старі римо-католицькі храми, та костел в Турильчому – найгарніший. Щоправда, на фото ви цього не побачите: жодна фотографія не передасть вам відчуття його величі. Треба лише їхати і дивитися! Тим більш, умови дозволяють. Село хоч і не на трасі, але дорога до нього гарна: це та, що веде зі Скали-Подільської через Нивру на Гермаківку.

Турильче вперше згадується в письмових джерелах у 1462 році. За півтисячоліття своєї історії село ні чим особливим не виділялося серед інших сіл Борщівщини. Входило до складу маєтків Сатанівського ключа, власниками якого були Синявські, а згодом – Чарторийські і Любомирські. Наприкінці XVIII століття перейшло до Потоцьких, які незабаром продали Турильче родині Івановських, у власності яких село перебувало до трагедії 1939 року. В серединні XIX століття Івановські спорудили в селі скромний двоповерховий палац, які був зруйнований за Першої світової війни. Його рештки ще можна було побачити напередодні Другої світової.

Костел в Турильчому постав у 1871 році. Для маленького села з населенням трохи більше 700 мешканців храм виглядає досить великим. І величним одночасно. Шкода лише, що від тої величі з кожним роком залишається все менше і менше. Служба в храмі не правиться з часів війни. Заколочені деревом двері давно вибили, через них можна залізти всередину. Та потреби в цьому немає: до костелу запросто можна потрапити з бічного входу.

А всередину храму все ж варто попасти. Там дивом зберігся вівтар з розп’яттям та апостолами по боках. Незважаючи на те, що католиків в селі немає, хтось приносить до вівтаря живі квіти. І то вже добре.

Збереглися і залишки амвону, і ніші для ікон. А ось дах, напевне, незабаром завалиться.

Апостоли Петро і Павло в нішах на фасаді:

Головний портал та фігура святого по боках храму:

Романо-готичні вікна. Таки скрізь зустрічалися мені в Далмації.

Інший вид храму (з тилу):

Покинута капличка біля костелу:

В селі є також церква Різдва Пресвятої Богородиці (ймовірно, теж кінець ХІХ ст.):