Седнів: там де знімали Вія

Чернігівське Полісся: ліси і болота Міжрічинської Пущі

23.07.2022

Чернігівщина вже давно стала для мене не менш цікавою, ніж Львівщина чи Тернопільщина. Земля, що залишило багато як дерев'яних, так і мурованих пам'яток як епохи Київської Русі, так і Козаччини, уся дихає давньоруською старовиною і патріархальністю. Седнів поряд з Черніговим та Козельцем - це містечко, яке зібрало в собі усе, чим славиться Чернігівщина. Дерев'яна Георгіївська церква, де знімався "Вій" - еталон українського дерев'яного храму. Воскресенська церква - ідеал українського козацького бароко. Кам'яниця Лізогубів - найстраріша кам'яна будівля на Лівобережній Україні. І ще багато всього: палац Лізогубів, парк з альтанкою з видом на долину Снову, дерев'яні хатки з лиштвами вікон...

Седнів (колишня назва - Сновськ) - один з найстародавніх населених пунктів Чернігово-Сіверської землі. Назва походить від річки Снов («сна» — омивати, купатись). Вперше в літопису він згадується у 1068 році в зв’язку з героїчним розгромом дружиною чернігівського князя Святослава Ярославича в 4 рази переважаючих сили половців. В епоху Київської Русі Сновськ - центр Сновської тисячі, що входить в Чернігівське князівство. В XII-XIII ст. Сновськ неодноразово згадується в літопису, як місце міжусобних битв князів.

У ХІІ-ХІІІ століттях Сновськ входив до складу Чернігівського князівства. Був знищений татарами 1239 року. У 50-х рр. XIV ст. місто увійшло до складу Великого князівства Литовського. З XVI ст. має сучасну назву Седнів. Про походження назви розповідає народна легенда: "Спустошливі орди кримських татар напали на Сновськ, та не змогли взяти це місто-фортецю. Татари називали тоді оборонців Сновська «сиднями», що в перекладі з татарської мови ніби означало «злі, хоробрі». Звідси - Седнів.

У 1648—1781 роках Седнів був сотенним містечком Чернігівського полку, а пізніше — волосним містечком Малоросійської, потім Чернігівської губернії. 1659 року короткий час існував Седнівський полк. Наприкінці XVII ст. Седнів став маєтністю козацько-старшинської родини Лизогубів. Саме Лизогуби і сформували архітектурне і історичне обличчя Седнова.

У 1690 році почалася розбудова седнівської садиби чернігівського полковника Якова Лизогуба. За його замовленням артіллю майстрів, яка у той самий час будувала церкву Різдва Богородиці, була збудована кам'яниця Лизогубів. Седнівська кам’яниця сьогодні є найстародавнішою мурованою житловою будівлею Лівобережної України.

Споруда мурована, одноповерхова, на підвалі; розташована в садибному парку недалеко від краю високого правобережного плато р.Снов. Прямокутний у плані, симетричний, п’ятикамерний будинок є розвитком традиційного типу народного житла - хати на дві половини. Розпланувальна система - анфіладна. Кімнати перекриті циліндричними та зімкненими склепіннями з розпалубками. В інтер’єрі збереглися рештки пічного опалення й численні ніші в стінах.

Будинок має високий цоколь і двосхилий дах з трикутними фронтонами на причілках. Зовні стіни розчленовані глибокими арковими віконними нішами.

Первісно її дах був укритий ґонтом. У другій чверті XIX століття замість ґанку на головному фасаді збудовано укріплену контрфорсами вежу з ґотичними вікнами, завершену смугою декоративних машикулів та зубців-мерлонів. Такою кам’яницю змалював 1846 року Тарас Шевченко, котрий гостював у тодішнього власника садиби Андрія Лизогуба.

Будинок частково зруйновано в 1941-1943 роках під час Другої світової війни. Реставрацію завершено 1967 року. При після реставрації 1967 року в кам’ яниці було відкрито пивний бар, що дуже обурило громадскість. Через деякий час бар закрили і покинули будівлю без хазяїна. За час забуття вона прийшла до зубожіння: було вибито вікна, зірвано підлогу і двері. У 2001 році кам’ яницю було відреставровано силами ВАТ ЕК "Чернігівобленерго" на честь десятиріччя Незалежності України.

Церква Різдва Богородиці (Благовіщенська) споруджена 1690 р. коштом чернігівського полковника Я.Лизогуба як родинна церква-усипальня. Це - мурована дев’ятидільна однобанева церква, виконана в стилі козацького бароко. Церква розташована в центрі селища поруч із садибою Лизогубів і є архітектурною домінантою Седнева.

Споруда - симетрична, суворо центричної пірамідальної композиції. Центральна дільниця - двоярусний восьмерик з високою бароковою банею - різко виділяється своєю висотою. Бічні рамена просторового хреста приземисті, увінчані циліндричними склепіннями з розпалубками й укриті наметовими дахами. Між раменами хреста розташовані невеликі низенькі приміщення. Завдяки цьому створюється ступінчасте наростання архітектурних мас до центральної бані. Споруда не має головного і другорядних фасадів. Вона розрахована на круговий огляд, бо стояла, очевидно, посеред площі і крім функції родової усипальні розглядалася ще як храм-пам’ятник.

Протягом 1796 - 1814 рр. зазнала перебудов: змінено форми дахів і бані У 1980-х роках проведено реставрацію з відтворенням первісних форм.

На початку ХІХ століття на території садиби в старовинному парку чернігівським полковником Е.Я. Лизогубом, сином відомого чернігівського полковника Я.К. Лизогуба, невідомим автором був збудований садибний будинок - невеликий одноповерховий палац.

Будинок одноповерховий П-подібний, цегляний, під залізною покрівлею. Вікна циркульні. Являє собою житлову будову класичного стилю. На передньому фасаді має центральний і два бокових ґанки.

На домі у 1950 р. встановлена мармурова меморіальна дошка з написом: “В цьому будинку зупинявся геніальний український поет Тарас Григорович Шевченко під час свого перебування в Седневі в 1846-1847 рр.”.

За радянських часів в будинку Лизогубів існувала середня школа. Будинок охороняється державою як пам’ятник архітектури.

Інтер'єри палацу:

У 1852 р. Седнів відвідав видатний український поет-байкар Л.І. Глібов. Тут він написав, зокрема, глибоко ліричний вірш “Стоїть гора високая”, який став згодом улюбленою народною піснею.

Відома пам'ятка Седнова - альтанка, збудована у першій половині XIX ст. Розташована на високому уступі берега р. Снів із береглася в первинних формах класицизму. Споруда з цеглини, обштукатурено, типу ротонди. Вісім колон тосканського ордера підтримують антаблемент, над яким, - півсферичний купол, критий залізом. Колони стоять на різновисокому, відповідно до рельєфу місцевості, цоколі.

З альтанки відкривається гарна панорама долини Снову:

Найцікавіша пам'ятка Седнова - дерев'яна Георгіївська церква у стилі козацького бароко. Вона, без перебільшення є найвражаючим дерев'яним храмом Лівобережної (а можливо і всієї) України. Розташовується на піднесенні урочища Коронний Замок, в центрі древнього городища Сновськ.

Храм зведений не пізніше 1747 року без єдиного цвяха. Вважається, що в цій же церкві святили свою зброю перед військовими походами козаки Седнівської сотні Чернігівського полку у 17-18 ст. Довгий час Георгіївська церква був головним храмом Седнова. Пам'ятник значно перебудували в 1852 році.

P5078027

Церква отримала популярність завдяки тому, що тут знімалися головні епізоди популярного радянського кінофільму «Вій» за однойменною повістю Миколи Гоголя.

Тут в труні літала панночка:

Церква відрізняється дуже великими розмірами восьмикутного нефа з маленькими прибудовами прямокутного зруба бабинця та шестикутного вівтаря. Це цікавий приклад великої церкви-ротонди восьмикутного окреслення.

Середній об'єм цього тридільного храму, восьмикутний у плані, має стіни, влаштовані зі значним нахилом до середини. Завершує його єдина струнка баня з двома заломами. Висота храму майже втричі перевищує його ширину. До бабинця прибудовані маленькі зрубики сходів на хори, а до вівтаря - ризниця та паламарня. Дуже гарний інтер'єр храму - просторий і світлий, розкритий догори.

Церква дивом збереглася до нашого часу, адже добре відомо, як легко розібрати або спалити дерев'яну будівлю. У 1975 р. в храмі починали робити реставрацію: розібрали прибудований у ХІХ ст. великий бабинець із дзвіницею, замінили деякі спорохнявілі бруси стін, але роботи не закінчили через відсутність коштів (а потрібно було лише 7 тис. крб.). І лише а період Незалежності церкву відбудували і зробили з неї "цукерочку".