П'ятничанська вежа

П'ятничанська вежа - оборонна споруда замкового типу, розташована поблизу села П'ятничани Жидачівського району Львівщини. Соруда стоїть неподалік траси Львів – Івано-Франківськ і її добре видно з дороги. В декількох кілометрах, по тій же трасі, – руїни оборонного костелу у Соколівці. Вежа відноситься до рідкісних пам'яток оборонного будівництва галицької школи. За легендами, П'ятничанська вежа могла бути залишками замку Сенявських чи Василіанського монастиря. Довгий час була руїною, але відреставрована в 1990—1991 рр. З 1995 р. споруда входить до складу Музею оборонної архітектури «П'ятничанська вежа» та є філією Львівської галереї мистецтв.

У минулому кожний важливиший шлях вимагав постійно діючої системи охорони, що складалася з оборонних та спостережних споруд, розташованих вздовж шляху на віддалі візуального зв'язку (6—8 км). Відрізок Бібрка — Нові Стрілища, мав довжину 20 км, отже найраціональніше розміщення оборонної та спостережної споруди саме тут, де сьогодні село П'ятничани.

Висока вежа П'ятничанського городища була напевно не тільки оборонною, але й спостережною, і огляд з неї був прекрасний та далекосяжний, бо з висоти її підсябиття (верхня частина оборонної башти, яка містилась відразу під її дахом, з отворами-бійницями, що дозволяло обороняти нижню її частину — «бити під себе»), де звичайно стояли вартові, прекрасно продивлялася вся долина річки Боберки, що простягалася від городища на північний захід, аж до Бібрки, як і шлях, що звивався нею здовж річки. Подібно продивлявся шлях від городища на схід, до Стрілищ і відгалуження цього шляху в Ходорківцях на південь, до Ходорова, через теперішнє село Дев'ятники.

Одна характеристика П'ятничанської вежі: вона майже квадратна в плані з боками 7,83 х 7,4 м, висота стін 9,5 м. У середині на стінах видно сліди перекриттів трьох ярусів. У північній і південній стінах збереглися пази воріт зі стрільчатими перемичками. З південного напільного боку розташований глибокий рів, через який був перекинутий підйомний міст. Вежа побудована із ломаного каменя-вапняка на вапняному розчині. Кути складені з тесаних блоків. Тесаними каменями обрамлені стрільчасті прорізи воріт і дверний проріз готичної форми на другому ярусі північного фасаду. По зовнішньому периметру стін розташовані гнізда колон-балок, які є, очевидно, слідами дерев'яної оборонної галереї.

Згідно з одною характеристикою П'ятничанської вежі, селом П'ятничани володіли також магнати Сенявські, найбільші власники галицьких земель, зокрема на Львівщині. Сенявські були відомі як польська магнатська родина східного польського пограниччя з села Сенява, що біля Ярослава. В честь родинного села, чи прізвища, такою ж назвою — «Сенява», було названо і одно з сіл Бібреччини — сьогоднішнє село Соколівка.

Офіційний запис про П'ятничанську вежу був у Географічному Словнику за 1880 рік. Письменник В. Будзиновський у кінці 20-х років XX ст. використав її існування для умісцевлення дії у своїй двотомній історичній повісті «Кожух не на мене» та «Небіжчик ходить».

У 80-х роках П'ятничанською вежею зацікавилися Обласне товариство охорони історичних пам'яток та Інститут Укрзахідпроектреставрація, хоч паспортизована вежа була дещо раніше і постійно згадувалася у публікаціях про історичні муровані пам'ятки України. Однак, проведені дослідження, зокрема ленінградськими вченими, внесли небагато нового до вже існуючих даних про неї. Зокрема, дослідження ці давали підстави для твердження, що П'ятничанська вежа є одною з т. зв. «волинських веж», розповсюджених на Волині в другій половині XIII ст. А, оскільки Волинські і Галицькі землі на той час були єдиним князівством, то такі вежі мали б будуватися і на землях Галицьких.

В 1990—1991 рр. П'ятничанську вежу реставровано згідно з проектом авторів: І. Ковалишина, І. Могитича та І. Піхурка.

Вид на костел в с. Соколівка:

Використані джерела: Зиновій Царик "Село біля башти", видано при народному часописі "Галицький шлях", Львів, 1999р. Орест Мацюк. Замки і фортеці Західної України (історичні мандрівки)