Подорож в готику північну і південну

Закінчилася наша подорож, яка була, напевно, найцікавішою (хоча, я так кажу після кожної подорожі) і найнасиченішою (це вже правда) за останній період. Врешті решт, це була перша така глобальна подорож Європою, яку я лише нещодавно почав відкривати для себе, отримавши річний шенген (до цього вже були Хорватія, Польща, Австрія, Чехія, Естонія, Латвія, Литва та нещодавно Німеччина). Ця поїздка торкнулася трьох країн - Італії, Бельгії і знову Польщі. Буде багато розповідей про кожне цікаве місто окремо (їх, напевне, місяці на три вистачить). А сьогодні більше зупинюся на загальних враженнях, практичних деталях поїздки, поділяюся досвідом подорожі Європою. 

Не буду заглиблюватися в деталі, хочу вибір пав на Італію та Бельгію. Скажу тільки, що дружина хотіла півдня і моря, а я - півночі і готики. В результаті компромісу отримали все вище перелічене і у великій кількості. Особливо це стосується готики. Десь за місяць забронювали квитки бюджетними авіалініями та місця ночівлі, вивчили ціни на пересування країнами, міських транспорт, продукти харчування та інші необхідні речі.

Літак компанії Wizzair доставив нас з Києва (Жулян) до Тревізо - міста в півсотні кілометрів від Венеції. Якраз в день початку нашої подорожі всі відльоти перенесли до нового терміналу, збудованого до Євро-2012. Скажу, що з усіх 5 аеропортів, якими ми скористалися цього разу, новітній аеропорт "Київ" - найкращий. Він - невеликий, але дуже зручний і комфортний, чого не скажеш про громіздкий новий термінал львівського аеропорту, де навіть немає місць для сидіння. 

Особливості польоту бюджетними авіалініями - відсутність вказаних місць для сидіння і харчування (у разі потреби) за гроші. Все інше - не гірше ніж у звичайних авіакомпаній. Місць для сидіння під час усіх 4 перельотів було більше, ніж достатньо, і ми навіть примудрялися спати, розлігшись на вільних кріслах. Під час польоту головний пілот (напевне, угорець чи італієць) ламаною російською мовою жартував з пасажирами: "Наша маршрутка сєйчас пролєтаєт над Вєнгрієй, а дальше будєт лєтєть над Любляною і Трієстом".

В Тревізо аеропорт маленький, значно скромніший за київський. Дуже швидко пройшли паспортний контроль і без питань отримали в'їзні штампи. З аеропорту Тревізо до Венеції курсує автобус-шатл. В один кінець коштує 7 євро, в обидва - 13. Йде дуже повільно: дороги в Італії вузькі і забиті. А от враження від дороги - неймовірні. Чи не через кожний кілометр за вікнами мелькають чудові італійські палаццо. Їх тут просто неміряна кількість! Є багато скромних, таких як цей: 

А трапляються і відверто шикарні!

Кидається в очі те, що чи не кожне обійстя (і не лише палаццове), прикрашене майстерно виконаними брамами з обов'язковою присутністю скульптур: 

Єдиний негатив - це погода, яка нас зустріла. В Україні спека була страшною, а от в Італії - холодно і дощ. Однак, поки доїхали до Венеції, дощик трохи затих. Незважаючи на вечір, ми вирішили не їхати відразу на місце ночівлі, а прямо з речами прогулятися Венецією і, заодно, запастися їжею. От вам перша практична порада - у Венеції є два супермаркети Billa, де по нормальних цінах можна запастися будь-якими продуктами. Ціни, звичайно, не українські, але жити можна. Одна з них знаходиться на центральній вулиці, що веде по лівому берегу Гранд-канала від залізничного вокзалу до моста Ріальто. Там же є і Макдональдс з безкоштовний туалетом (якщо не готові платити 1,5 євро за звичайнй). Друга Billa - на набережній напроти острова Лідо, куди можна вийти, рухаючись на південь від П'яцале Рома - площі, на яку прибувають всі автобуси (зупинка вапаретто "S.Basilio").

Зайвий раз нагадаю, що в самій Венеції ви не знайдете місця для ночівлі навіть за 100 євро, і навіть, у загальній кімнаті. Ціни в околицях, як і готелях, так і в хостелах, не дуже відрізняються. Ненабагато нижче ціни на островах венеціанської лагуни, але пам'ятайте, що один раз проїхатися на вапаретто (міському транспорті) коштує 7 євро! От порахуйте: туди-назад на двох буде коштувати 28 євро. В Україні за ці кошти я можу доїхати зі Львова до Дніпропетровська, повернутися, і ще раз приїхати в Дніпропетровськ.

Вапаретто - міський транспорт Венеції:

Без громадського транспорту в Венеції обійтися просто: місто з півночі на південь перетинається пішки 20 хвилин, з заходу на схід - хвилин за 40-50.

Єдиний спосіб недорого (відносно, звичайно) зупинитися поблизу Венеції - це кемпінги. Довго шукаючи заздалегідь місце ночівлі, ми зупинили свій вибір на "Camping Della Serenissima", що на північний захід від Местре в поселенні Оріаго. Головний плюс - це сполучення з Венецією і Падуєю. Так, автобус до Венеції ходить кожні півгодини, час їзди - 15-20 хвилин, і коштує всього 1,3 євро. До речі, системи контролю в автобусах ніякої нема. Заздалегідь купуєш квитки на певну кількість поїздок, і при вході в автобус прикладаєш його до спеціальної штуки, яка пікає. Ми помітили, що крім нас цього ніхто не робить, просто входять в автобус і ідуть. За декілька днів і ми почали простіше ставитися до проїзду в італійських автобусах, які, до речі, як правило, їздять забитими під зав'язку.

Але повернемося до кемпінгу. Ми забронювали пересувний дерев'яний вагончик, в якому є двоспальне ліжко, туалет і душ. Вартість за добу - 40 євро. Дорого? Тоді можна переночувати в хостелі в Венеції чи Местре за 100 євро в загальному номері з людини, тільки душа і туалету в номері не буде. Тим більш, на території кемпінгу - кухня, пральня, дешевий супермаркет, можна робити пікніки. Плюс - зручне і дешеве сполучення з Венецією. Іншими словами - дуже рекомендую "Camping Della Serenissima"! 

Наступний день був повністю присвячений Венеції. Щоправда, першу половину для було холодно і падав дощ. З обіду виглянуло сонце, температура піднялася і я навіть умудрився згоріти. Які враження від Венеції? Ну, звичайно, лише позитивні. Сюди обов'язково слід приїхати хоча б раз у житті. Місто - одне з найоринігальніших у світі, не схоже на жодне інше. Тут немає машин, не має громадського транспорту (крім вапаретто) та заводів, і відповідно, тут чисте повітря, і головне - все місто пронизано солоним запахом моря!

Головна магістраль міста - Великий канал (Grand Channel) - широка водна вулиця з десятками вапаретто, гондол, приватних та муніципальних водних транспортних засобів. Дивлячись на канал з моста Риальто, не розумієш, в яке століття потрапив. 

На Grand Channel своїми фасадами виходять сотні палаццо різних періодів і стилів, від венеціанської готики до палладіанського класицизму. 

Не менш цікаво і на малих канальчиках, які, як павутина, пронизують все місто: 

Всупереч загальнолюдській уяві, що Венеція - це місто, де замість вулиць - водні канали, скажу, що, насправді, більша частина венеціанських вулиць - це звичайні пішохідні вулиці, вкриті асфальтом або вимощені плиткою. Від того, до речі, Венеція свій шарм не втрачає. 

У Венеції багато храмів різних стилів. Переважна частина з них - це скромні напіввізантійські, напівкласицистичні, напівготичні церкви. Ними нас не здивуєш - все це ми вже у великій кількості бачили у Далмації. А от барокові храми Венеції - зовсім інша справа. Такої пишноти бароко, як на прикладі венеціанських храмів, мені в житті ніде бачити не доводилося!

Але, the must Венеції - це, безумовно, площа Сан-Марко з однойменний собором, високою дзвіницею-кампанеллою, палацом дожів (венеціанських королів) купою всього іншого цікавого. Про це буде пізніше докладніше, але все ж скажу, що собор Св. Марка - найдосконаліший шрам візантійської традиції, який доводилося бачити (навіть Стамбул не до порівняння).

Третій день перебування в Італії ми присвятили ще одному відомому італійському місту Падуя. Автобус від Венеції, який проходив прямо біля нашого кемпінгу, коштував до Падуї і назад 7,2 євро і їхав дуже повільно. За те види з вікна - неймовірні: один палаццо змінюється іншим. От, наприклад, палац Пузіні у містечку Стра: 

Падуя виявилася зовсім не схожою на Венецію, але не менш цікавою. Найбільш привабливими виявилися все ж таки ціни на одяг і взуття. Напевне, сюди варто їздити на шоппінг, враховуючи ціни, вдвічі нижчі за українські, і дешевий перелік Wizzair. Відносно дешева тут і їжа в кафешках: не треба платити 3 євро за столік, як в Венеції, а повноцінний обід з місцевими делікатесами на двох нам коштував близько 8 євро. Архітектурна особливість Падуї - це криті галереї на кожному будинку замість тротуарів. Дуже зручно, захищає від сонця, і робить комфортною прогулянку містом у спеку (в Падуї в той день було 36 градусів). Подібні галереї, до речі, є і на головному майдані в нашій Жовкві, яка будувалася італійськими зодчими. 

Ще одна особливість Падуї - це трамваї, які їздять по одній рейці! 

Головна архітектурна фішка Падуї, це собор Св. Антонія Падуанського. Один з найголовніших римо-католицьких святих народився саме тут. Храм - неймовірних розмірів і пишної візантійської архітектури. Звичайно, фото цього не передадуть, але повірте, що тільки із-за одного цього собору варто полетіти в Італію! 

В Падуї також багато палаців, але вже не схожих на традиційні венеціанські палаццо. От, наприклад, палаццо Капітано - одна з візитівок Падуї, яка своєї баштою нагадує ратушу.

Але ратуша у Падуї - то зовсім інша споруда, що на фото нижче. Зверніть увагу на готичну будівлю праворуч від ратуші лоджію: 

І знову практична інформація: в університеті напроти ратуші є безкоштовний туалет.

У вечорі подивитися ще два маленьких містечка - Стра і Міра. Тут є багато традиційних класицистичних італійських палаццо і декілька храмів (про них окремо розповім). На самому початку Міри (якщо їхати з боку Венеції) є магазинчик, де продається вино на розлив. Літр коштує від 1,5 до 2,5 євро, тобто, дешевше, ніж вода! Вино - неймовірно чисте і смачне. Ми просто упивалися ним весь вечір (не тому, що хотіли напитися, а тому що було дуже смачно), ледь прокинувшись наступного ранку.

Весь наступний день знову витратили на Венецію, гуляючи, переважно, найсхіднішою і найзахіднішою частиною міста, про існування яких туристи навіть не здогадується. А тут, між іншим, можна побачити багато цікавого! А ще можна дешево поїсти. "Не туристичній" Венеції я присвятив окремий звіт. Сюди туристи не ходять: 

З готики південної перенесемося в готику північну. Півтори годити польоту на Ryanair і 11 євро за квиток (+6 євро за реєстрацію) - і ми в столиці Євросоюзу і НАТО. Щоправда, на більшості території Бельгії відчувається не дух Європи, а скоріше, Демократичної республіки Конго чи Марокко. Якщо прибрати Брюгге і Гент із своїми шедеврами, то дивлячись на купу сміття на вулицях, побиті вітрини і кількість облич неєвропейської зовнішності, то, напевне, відчуваєш себе, як в Кіншасі чи Касабланці.

Аеропорт "Шарлеруа", куди літають бюджетні авіалінії, знаходиться в 60 кілометрах на південь від Брюсселя поруч з однойменним містом. Ідея їхати до Брюсселя автобусом-шатлом (13 євро на одного в один кінець) відпала відразу ж. Нам повезло, що на три дні, які ми перебували в Бельгії, випали вихідні, в які діє Weekend ticket на залізниці. Суть його полягає в тому, що у вихідні дні можна подорожувати в обидва кінця за ціною квитка в один кінець. Але при цьому не можна виходити на проміжних станціях, гуляти по місто, а потім знову сідати в поїзд (виключення - пересадка в Брюсселі). Цю вимогу ми благополучно ігнорували, виходячи і гуляючи де попало і скільки попало. Діставшись з аеропорту до Шарлеруа (автобус А, вартість 3 євро, 15 хв.) Ми купили такий Weekend ticket з Шарлеруа до Бланкенберге (міста у протилежній частині країни, по дорозі - Брюссель, Гент і Брюгге), на двох вийшло 42 євро.

Куди ж їхати? Та що тут думати: звичайно ж, спочатку - в Брюгге!

Поїзда в Бельгії, як і в більшості країн Євросоюзу, їздять швидко і безшумно. А от з комфортом не все так гладко. Якщо в заможну Фландрію (північний захід) по лінії Брюссель - Гент - Брюгге - Остенде ходять комфортабельні одно- і двопроверхові вагони з кондиціонерами і чистими туалетами, то в економічно відсталу Валлонію (південь) їздять не поїзди, а справжні бомжатники без кондиціонерів, з засраними, залитими водою туалетами і переповненими неграми салонами. Їхати з Шарлеруа до Брюсселя і назад у шалену спеку було неабияким випробуванням.

Весь негатив від поїздки бельгійськими поїздами зник, як тільки ми опинилися в Брюгге. Місто-казка, мрія кожного, хто знає толк у високій готиці і в довершеній західноєвропейській архітектурі, забирає відчуття реальності. Його часто називають "Північною Венецією", але Брюгге - це є лише Брюгге, одне у світі - довершене і ні не що не схоже. 

Від готичних деталей ратуші та інших споруд просто мутніє розум! Дивуєшся, чому 5 - 7 століть тому вміли так творити, а зараз не вміють? Чому у Фландрії вміли майстерно робити такі шедеври, а в нас не вміли? Та може так й краще: казка не може бути в житті кожний день. Краще, коли вона всього декілька днів на рік.

Ратуша і ренесансова кам'яниця (зліва) на площі Бург: 

Візитівка Брюгге - Беффруа на площі Маркт. 

Але саме "пряничні" будинки, якими забудований весь Брюгге, приваблюють сюди мільйони туристів. 

Мости розводять не лише у Петербурзі:

Зупинилися ми на березі моря у сусідньому місті Блангенберге поруч з Брюгге (13 хвилин їзди потягом). Бланкенберге виявився чи не головним бельгійським курортом типа нашої Ялти, де людей на вулицях і на набережній - більше, ніж у Брюгге і Генті разом узятих. Якщо чесно, то більше жахливого курорту у своєму житті я не бачив: жодного дерева, а місто закрито від моря новозбудованими багатоповерхівками, які стоять впритул до пляжу. Уздовж усієї набережної - кафешки, ціни в яких чи не втричі перевищують венеціанські.

Не знаю, для чого інші ідуть в Бланкенберге за таким "відпочинком", але ми попали сюди тому, що це було єдине місце у Фландрії, де на святкові вихідні були місця в готелях. Маленький номер з двоповерховим ліжком (душ і туалет окремо) коштував 40 євро на добу. Дешевше були лише хостели в Брюсселі, але в негритянських кварталах. В Бланкенберге ми, нарешті, спробували бельгийського пива завдяки нашому знайомому з Антверпена Андрію (сам він походить з Донбасу), який пригостив нас 4 різними пляшками пива. Маю підтвердити, що бельгійське пиво таки найкраще у світі! Нічого подібного я ніколи не пив, та і, якщо чесно, не хочу. 

Другий день був цілком присвячений не менш цікавому фландрійському місту Гент. Брюгге і Гент у всі віка була конкурентами. І сьогодні так залишилося: обидва міста сперечаються за красу. Традиційно вважається, що Брюгге все ж таки крутіше. Я не буду цього стверджувати: міста різні і, одночасно, одне краще за друге. 

Як і в Брюгге, над містом домінує Беффруа - годинникова вежа, прабабуся ратуші: 

Ратуша в Генті, як і в Брюгге, не має вежі, але настільки напічкана деталями пламеніючої готики, до дасть фори будь-якій ратуші з вежею. 

Величезний собор Св. Баво за цікавістю свого інтер'єру посів перше місце в моєму хіт-параді костелів. 

Пошта із стрункою вежею тут така, що зносить дах, а кам'яниці на набережній Граслеї перекреслюють всю красу пряничних будиночків в Брюгге. 

В місті відразу два замки: рицарський замок Гравенстін та замок Герольда "Диявола": 

Третій день майже повністю пішов на Брюссель. Досі не можу сформулювати свої враження від бельгійської столиці. Ще перед поїздкою я натрапив на розповідь про Брюссель славнозвісного Артемія Лєбєдєва, який описував усі жахи "столиці Європи". Виявилося, що 90 відсотків того, що писав Тёма, таки правда. Не відповідає дійсності лише інформація про центральний вокзал, який насправді охайний і приємний. Все інше - таке саме як і у Лєбєдєва.

Дійсно, більшого срача в європейській столиці важко знайти. Засрано скрізь, сміття і маленькі струмочки з нечистот - чи не біля кожного будинку, і навіть біля палацових комплексів. Здається, це все прибирається в ночі, але наступного дня знову усе засерається. Пригадую, в останнє бачив таки чи то в Єгипті, чи то у Дніпропетровську у 90-ті, коли в центрі міста кішив продуктовий ринок.

Правда, що на вулицях "нормальне обличчя" знайти важко. Бомжів і попрошаєк - як в нас 20 років тому. Тих, що "не бомжі і не попрошайки", поділяються на три приблизно рівночисельні категорії: перша - це корінні місцеві мешканці, що розмовляють французькою; друга - колишні "гості" з центральної на північної Африки, а тепер - "коренні бельгійці", які також розмовляють французькою; і третя, як не дивно, російськомовні туристи.

Але найбільший розчаруванням був "топ-1" Брюсселя, "символ Європи" - "пісающій мальчік". Дійсно, я уявляв собі щось грандіозне і неординарне. Виявилося, що той мальчік висотою всього сантиметрів 40 стоїть на маленькому перехресті в куті будинку, а біля нього крутиться величезна кількість (переважно, російськомовних) туристів. До того ж, він стоїть обличчям на північ і позаду нього завжди світить сонце і не дає можливості його нормально сфотографувати.

Та досить про негативи. Адже позитивів в Брюсселі також вистачає. А головний позитив - це головна площа міста - Бург, на якій розташована найгарніша у світі (без перебільшення) ратуша, готичний палац і розкішні кам'яниці XVII століття.

Чому брюссельська ратуша посіла перше місце в моєму хіт-параді ратуш, посунувши на друге місце ратушу у Вроцлаві, по фотографіях навряд чи зрозумієш. Треба приїхати, подивитися і переконатися. Думаю, фото нижче дасть певну уяву про те, чому ратуша в Брюсселі - №1: 

Кам'яниці на головному майдані Брюсселя не поступаються ні вроцлавським, ні гентським, ні брюгським: 

Є в Брюсселі велика кількість класицистичних палаців, розташованих на південь від ратуші. Це Королевській палац, Палац Націй та оточуючі їх палацові комплекси. Все це трохи нагадує Відень, але в Брюсселі воно набагато примітивніше, а імперською розкішшю Гофбурга тут і не пахне. 

А решта... Ну є ще два готичних храми, які дійсно вражають: Сент-Мішель і Нотр-Дам. В останній я насправді закохався: 

У Брюсселі ми зустрілися з моїм шкільним другом Романом, який вже 14 років живе в Німеччині у Кьольні. Вони разом з батьками приїхали до Брюсселя і привезли нам трохи німецького пива, за що їм - велика подяка (під час нещодавньої подорожі Саксонією мені та і не вдалося скуштувати пива з Німеччини).

Ввечорі романтична частина нашої подорожі закінчилася. Перевантаженим переважно чорношкірими пасажирами поїздом без кондиціонера ми поїхали на південь країни у місто Шарлеруа, звідки мали наступного дня з ранку летіти до Кракова. Відсталість франкомовної Валлонії добре проглядаються з вікна поїзда: бідні села, купи сміття, загальна неохайність. Найавантюрнішою моєю забаганкою було вечірнє гуляння по місту Шарлеруа. Ще Андрій з Антверпена попереджав нас: Шарлеруа користується поганою славою, не гуляйте там по вечорах!

Ми так і "послухалися". До останнього автобуса в аеропорт залишалося ще дві години і ми пішли досліджувати Шарлеруа. Все стало ясно вже після 5 хвилин прогулянки: побиті стекла у вітринах і в звичайних житлових будинках, решітки на вітринах, багато сміття, я майже повна відсутність людей на вулицях (на виключенням бомжів). Ті, що попадалися, мали дуже антисоціальну зовнішність, кучкувалися групками, які ми обережно обходили. Відсоток негрів зашкалює: білу людину тут зустріти важко. Борони Боже Україну від такого "Євросоюзу"! 

Тим не менш ми знайшли в собі сили дійти до центру міста. Центральна площа короля Шарля виявилася звичайним колом, від якого розходяться 8 вулиць. На площі - ні душі. Час від часу проїжджають машини з пасажирами неєвропейської зовнішності. Тут же, на площі, розташовані головні визначні пам'ятки міста - ратуша і церква, стан якої важко назвати ідеальним. Є також декілька модернових кам'яниць та вілл в околицях площі. 

Попереду на нас чекала безсонна ніч в аеропорту, оскільки наш літак вилітав у 7.55. Спочатку ми забронювали номер в одному з готелів поблизу аеропорту, але потім задавила жаба платити 60 євро за якійсь черговий гадюшник, і ми відмінили бронювання, вирішив витратити гроші на інші корисні і цікаві речі. Слід віддати належне Шарлеруа: на відміну від інших міст Бельгії супермаркети тут не лише працюють у вихідні, але й відкриті допізна. Щоб не було сумно ночувати в аеропорту, ми взяли бельгійського пива і їжу. І, правда, ніч пролетіла швидко і непомітно. 

В 10 ранку ми вже були у Кракові. Звичайно, що після таких топових міст, як Брюгге чи Венеція, Краків впевнено не хотів "вставляти". Попри те, що я тут вперше, і завжди мріяв попасти до Кракова, він чомусь вперто не хотів подобатися. Може безсонна ніч давала своє, а може це просто надмірна розкрученість Кракова, як королівської столиці, яка і рядом не стоїть з Вроцлавом, Гданськом і, навіть, Львовом. 

Ситуацію виправив Вавель - королівський замок, головна атракція Кракова. Замок, що на фото виглядає якимось кострубатим і негармонійним, на ділі виявився вражаючим і фотогенічним, особливо з протилежного берега Вісли. 

Після обіду, коли Світланка відсипалася після важкої ночі в Шарлеруа, я пішов оглядати Казимеж - місто в місті, закладене у XIV столітті королем Казимиром Великим. Сам Казимеж умовно поділяється на дві частини - католицьку і єврейську. Готичні храми католицької частини Казимежу виявилися набагато привабливішими за костели Старого міста. В центрі Казимежа стоїть ратуша.

А от від єврейської частини я очікував більшого. Казимеж прийнято вважати чи не найкраще збереженим у Європі "штетлом" - єврейським містечком. Насправді, традиційної єврейської забудови я тут майже не побачив. Для прикладу, у Чернівцях, Вижниці чи Шаргороді дійсно збереглися єврейські штетли, при чому не в гіршому стані. Чого багато у єврейському Казимежі - так це збережених синагог. Але, повірте, що жодна з них і поруч не валялася із нашими синагогами в Жовкві, Гусятині, Шаргороді чи Сатанові. Головна синагога - Темпль:

Завершення нашої подорожі ми вирішили відзначити у ресторації. За порадою дніпропетровського френда ми пішли до ресторану "Під Вавелем". І дійсно, Краків, передусім, запам'ятався мені саме цією ресторацією. Блюда тут справді величезні і не під силу не те, що одному, а двом голодним. За 19 злотих (менше 50 грн.) нам принесли тарелю із мадярською голонкою (м'яса було, напевне, грам 700), картоплею, кашею і салатами). Ми їли годину і ледь то все з'їли. До пива нам безкоштовно принесли кислу капусту і огірки, а в самому кінці пригостили двома рюмочками фірмового лікеру. Так що як будете у Кракові, першим ділом - до ресторації "Під Вавелем!" 

Підсумовуючи, хочу сказати, що з трьох країн найбільш комфортно ми себе почували у Польщі. Почували майже, як і в дома. На відміну від західної Європи тут по вечорах відкриті магазини. За цінами, нижчими за українські, у Польщі отримуєш європейську якість. А ще, там дуже добрі люди і немає "гостей з сонячного півдня". Отже, Польща, ми тебе любимо, і сподіваємося, що чергова подорож знову буде присвячена тобі! :) Останній кадр подорожі перед посадкою в літак: