Баконьчиці: палац Любомирських біля Перемишля

В прикордонному Перемишлі за останній рік я був декілька разів. Так само неодноразово чув про якійсь гарний палац Любомирських в околицях Перемишля, але все ні як не вдавалося його подивитися: то часу не було, то не знав про його місце знаходження. Пробіли в палацознавстві Надсяння я заповнив лише місяць тому, коли відвідання Перемишля мало конкретну ціль – подивитися на палац Любомирських у передмісті Баконьчицях. 

Задача знайти цей таємничий палацовий комплекс і правда виявилася непростою. На пошуки пішла майже година. Але час даром не пройшов: по дорозі побачив ще багато принад Перемишля, які в попередні візити відшукати не вдавалося. Серед них, наприклад, стара синагога.

Палацовий і господарський комплекс Любомирських збудовано у 1885-1887 роках за наказом князя Гєроніма Адама Любомирського за проектом Максиміліана Нітсха.

Баконьчиці, які сьогодні є південно-східною частиною Перемишля, були колись окремим містечком. Перші писемні згадки про Баконьчиці походять з XIV століття, коли угорський староста, який управляв навколишньою місцевістю, заклав тут звіринець. Після включення цих земель до складу Польщі, вони королівською власністю і входили до складу перемишльської округи. З плином часу звіринець був ліквідований і перетворений в землеробську садибу. Згодом так побудували і оборонний двір. 

У XVIII столітті Баконьчиці були літньою резиденцією перемишльського старости. Після першого поділу Польщі у 1778 році територія навколо Баконьчиців була продана австрійським урядом воєводі белзькому Ігнацію Цетнеру, родина якого незабаром отримала від австрійців графський титул. Цетнер переписав Баконьчиці своїм племінникам, а в результаті розділу в 1814 році вони перейшли Андрію Цетнеру, який створив величний парк, який оточував садибу. Після його бездітної смерті Баконьчиці отримала його племінниця Елеонора Мнішек. Її сини Георгій і Андрій продали маєток в у 1854 році Костянтину Чарторийському, який передав його своєму синові. 

На підставі контракту від 16 лютого 1868 року баконьчицький ключ, який охоплював багато сіл навколо Перемишля, набув від Адама Чарторийського Гєронім Адам Любомирський. У 1875 році Гєронім одружився Феліцією з Маркевичів, з якою часто перебував в Баконьчицях, де народився їх син Георгій Ігнацій Любомирський. У 1885 році краківський архітектор Максиміліан Нітсх за наказом Гєроніма Любомирського почав будувати в селі величний палац. 

Будівельні роботи тривали до 1887 року, але вдаслідок браку ресурсів резиденція не була закінчена зсередини. Палац був запроектований у плані прямокутника з прилягаючими до нього ризалітами, баштами і терасою, а також з оглядовою баштою. Мав два поверхи і близько тридцяти житлових кімнат. Резиденцію збудували в еклектичному стилі, синтезуючі необарокові, неоготичні і неороманські елементи. 

Палац і ближні флігелі оточував парк площею у 7 гектарів з прямокутним ставком з круглим островом. Неподалеку функціонувала садиба, збудована для вирощування коней, а також пивоварний завод.

На підставі заповіту Гєроніма Любомирського після його смерті власницею Баконьчиців разом з землями площею 4370 га стала його донька Кароліна. В період Першої світової війни Баконьчиці опинилися в межі фортеці Перемишль. Воєнні дії спричинили пожежу палацу, в результаті чого було знищено дах. Родина Любомирських період війни провела у Відні. Внаслідок недостатності фінансових ресурсів палац ніколи не був доведений до стану, який відповідав намірам власника. 

З початком Другої світової війни Баконьчиці разом з палацом зайняли радянські війська, а потім і німецькі. Кароліна Любомирська померла в 1940 році в Хажевичах, не маючи дітей. Останнім законним власником маєтку став Георгій Ігнацій Любомирський, але він так і не прийняв його у фактичне володіння. 

Після війни палац був місцеперебування сільськогосподарського технікуму, а від 1 червня 2001 року його частину займала Державна вища професійна школа. З 13 червня 2006 року територія палацу являє місцеперебування Державної вищої східноєвропейської школи в Перемищлі. Старе зерносховище пристосували під сучасну бібліотеку, а більшість будівель в парку стали місцеперебуваннями відділів вишу. Привели до ладу також і неоготичну в'їзну браму на територію парку.  

Стара перемишльська синагога по дорозі до палацу: