31.08.2026 У Богуславі не потрібно вибирати між старим містом і природою. Тут вони не просто сусідять, а буквально врізаються одне в одне. Вулиця зі старими купецькими фасадами раптом виводить до скелястого острова, за останніми будинками починаються гранітні урвища, а Рось просто в центрі міста розпадається на рукави, протискується між брилами й збирається у невеликі пороги.
Саме тому Богуслав краще не оглядати окремими «точками». Його варто пройти пішки — від храмів і старої Поштової вулиці до Кам’яниці, пам’ятника Марусі Богуславці та гранітної «Ями». Тоді місто складається в цілісну історію: княже Поросся, козацький полковий центр, єврейський штетл, купецькі кам’яниці й річка, яка була тут задовго до всіх них.
Богуслав від гранітного берега Росі. Над зеленими схилами піднімаються Троїцька церква та будинки старого центру.
Фортеця Поросся
Місцева традиція називає роком заснування Богуслава 1032-й і пов’язує появу міста з Ярославом Мудрим. Саме тоді київський князь укріплював південні рубежі Русі вздовж Росі. Проте перша надійна письмова згадка про Богуславль з’являється пізніше — під 1195 роком. У літописній історії це одна з фортець Пороської оборонної лінії поряд із Каневом і Корсунем.
Після монгольської навали життя тут переривалося, але вигідне місце над річкою не могло залишатися порожнім. Богуслав відродився в литовсько-польську добу, став центром староства, а 1620 року отримав магдебурзьке право. Під час Хмельниччини він був сотенним містом, а від 1685-го до початку XVIII століття — центром Богуславського полку, пов’язаного з полковником Самійлом Самусем.
У XIX столітті фортеця давно поступилася місцем торговому містечку. На вулицях з’являлися школи, крамниці, фабрики, православні та католицькі святині. Значну частину міського населення становила єврейська громада, пам’ять про яку зберігають Кам’яниця, стара торгова забудова й історії місцевих підприємців.
Над долиною видно бані Свято-Миколаївського монастиря — давнього духовного осередку Богуслава, відновленого вже в незалежній Україні.
Два храми — дві історії міста
Знайомство з архітектурним Богуславом я почав із костелу Святого Владислава. Його легко пропустити: храм стоїть осторонь парадного центру, не має високих веж і після радянських перебудов більше нагадує сувору промислову споруду. Лише хрест над фронтоном і ритм закладених ніш видають первісне призначення будівлі.
Перший дерев’яний костел Зіслання Святого Духа постав у Богуславі 1789 року, але згорів у великій пожежі 1817-го. Новий мурований храм почали будувати 1819 року коштом Олександри Браницької та її сина Владислава; звідси й історичний титул Святого Владислава. У 1920-х костел закрили, позбавили купола й пристосували до світських потреб. Римо-католицькій громаді будівлю офіційно повернули 2014 року. Сьогодні це знову діючий храм парафії Зіслання Святого Духа, але сліди довгого занепаду все ще добре читаються на фасадах.
Костел Святого Владислава 1819–1825 років. Первісний вигляд споруди значно змінили перебудови XX століття.
Зовсім інакше сприймається Свято-Троїцька церква. Вона не ховається, а панує над навколишніми вулицями. Храм завершили 1862 року на місці давнішої дерев’яної церкви. Круглий основний об’єм, колонада, золота баня та струнка дзвіниця зі шпилем створюють силует, який важко сплутати з іншим українським храмом.
У Троїцькій церкві майже немає звичної для Наддніпрянщини багатобанної композиції. Це пізній класицизм: геометрично ясна ротонда, спокійний ритм вікон, тосканські колони й багато повітря навколо. Найкраще храм розкривається не впритул, а трохи збоку, коли одночасно видно округлий корпус і двоярусну дзвіницю.
Головний вхід до Свято-Троїцької церкви.
Ротонда, колонада і дзвіниця Троїцької церкви утворюють один із найвиразніших силуетів Богуслава.
Поштова вулиця: купці, музей і старі крамниці
Від Троїцької церкви варто виходити на вулицю Шевченка — колишню Поштову. Саме тут Богуслав найбільше схожий на старе повітове містечко. Найпишніша споруда вулиці — будинок купця й фабриканта Покраса, зведений 1887 року. Замовник був пов’язаний із місцевою суконною фабрикою, тому його оселя мала не просто бути зручною — вона мусила демонструвати статус.
Будинок і сьогодні працює на міську репутацію. Симетричний двоповерховий об’єм, ризаліти, руст, ковані балкони, складні карнизи й майже фортечний парапет роблять його схожим на невеликий палац. Після реставрації в ньому міститься міська рада. Це рідкісний випадок, коли історична споруда не перетворилася на декорацію, а продовжує виконувати представницьку функцію.
Кутовий ризаліт, кований балкон і неоренесансний декор будинку Покраса.
Будинок Покраса 1887 року — найпарадніша світська споруда старого Богуслава.
За кілька кроків стоїть Музей історії Богуславщини. Його легко впізнати за фотопортретами містян на фасаді. Сам музей виник 1968 року, а нинішню експозицію в будинку 1909 року відкрили 1984-го. До революції тут діяла двокласна міністерська школа.
Зовні споруда досить стримана, зате всередині історію подано як рух у часі: археологія Поросся, княжа доба, козацькі реліквії, селянський побут, ткацтво, міське життя й драматичне XX століття. У фондах зберігається понад п’ять тисяч предметів. Якщо у вас є час лише на один музей у місті, я б починав саме звідси — після експозиції значно легше «читати» Богуслав на вулиці.
Музей історії Богуславщини. Фотографії на фасаді повертають старому будинку обличчя його мешканців і сучасників.
Поштова була торговою віссю, і ця функція нікуди не зникла. Показовий приклад — двоповерхова кам’яниця з датою «1889» на фронтоні. Унизу, як і понад століття тому, працює торгівля — тепер аптека. Декор фасаду значно багатший, ніж можна очікувати від звичайного провінційного магазину: пілястри, сандрики, карниз із сухариками й балкон над центральним входом.
Фасад 1889 року нагадує про час, коли кожна поважна крамниця прагнула мати власне архітектурне обличчя.
Далі трапляються простіші, але не менш промовисті будинки. У старій двоповерховій кам’яниці досі працює магазин із дуже доречною назвою «Старе місто». Під пізнішими фарбуваннями видно цегляні пілястри, карнизи й круглий аттик — сліди торгової забудови початку XX століття.
«Старе місто» тут не лише назва магазину, а й точний опис навколишнього кварталу.
Ще один тип старого Богуслава — одноповерхова цегляна оселя з високими вікнами та дерев’яною заскленою верандою. Це не відома музейна пам’ятка, а звичайний житловий будинок кінця XIX — початку XX століття. Саме такі споруди створюють середовище, без якого окремі «парадні» об’єкти висіли б у міському просторі випадковими декораціями.
Житлова забудова старого Богуслава: фігурна цегляна кладка і легка дерев’яна веранда.
Кам’яниця: будинок із біографією міста
У перспективі вулиці з’являється найдавніша світська споруда Богуслава — Кам’яниця. Поряд із нею стара торгова забудова здається майже молодою. На стіні стоїть дата 1726, але історія будинку складніша за короткий напис на таблиці.
Ліворуч — Кам’яниця, праворуч — стара торгова забудова вулиці Шевченка.
Кам’яницю часто без застережень називають хедером або навіть колишньою синагогою. Працівники музейного комплексу формулюють обережніше: первісне призначення споруди до кінця не з’ясоване. За однією з версій, заможний єврей звів її як заїжджий двір, а вже пізніше тут навчалися єврейські хлопчики. У різні часи будинок був клубом для людей із порушеннями слуху, окупаційною в’язницею, складом і музеєм комсомольської слави. Від 2006 року тут працює Музей народних промислів Богуславщини.
Кам’яниця 1726 року з пізнішими зовнішніми дерев’яними сходами.
Архітектура пояснює, чому будинок пережив стільки змін. Товсті стіни, невеликі прорізи, глибокий підвал і майже кубічний об’єм створюють враження маленької фортеці. Декору небагато: прості обрамлення вікон, фронтон і круглий знак із датою. Усе найцікавіше — у фактурі старої цегли, каменю та шарів штукатурки.
Фронтон Кам’яниці. Круглий знак повторює дату, яку бачимо й на пам’ятній таблиці.
На бічній стіні з’явилися сучасні знаки міської пам’яті — рельєф Ярослава Мудрого і напис про традиційну дату заснування Богуслава. Вони не є частиною архітектури XVIII століття, але добре показують, як місто накладає нові сенси на найстаріший будинок.
Сучасний рельєф Ярослава Мудрого на стіні Кам’яниці.
Таблиця фіксує традиційне датування споруди — 1726 рік.
На бічній стіні видно камінь, цеглу й кілька поколінь тиньку — своєрідний архітектурний розріз трьох століть.
Зовнішні сходи — пізніша, але вже впізнавана частина образу Кам’яниці.
Кам’яниця природно веде до теми богуславських музеїв. Окрім історичного музею та Музею народних промислів, у місті діють меморіальні садиби Івана Сошенка й Марка Вовчка. Сошенко народився в Богуславі 1807 року, навчався в Петербурзькій академії мистецтв, першим підтримав молодого Тараса Шевченка й долучився до організації його викупу з кріпацтва. Експозиція розміщена в частині родинного будинку художника.
Марко Вовчок — Марія Вілінська — мешкала з родиною в Богуславі, а потім у сусідній Хохітві в другій половині 1880-х — на початку 1890-х років. У міській садибі збережено меморіальні речі, меблі, книжки й матеріали про її творчість. Є в Богуславі й слід Шолом-Алейхема: молодий Соломон Рабинович працював тут домашнім учителем і саме на Богуславщині зустрів майбутню дружину Ольгу Лоєву.
Маруся Богуславка і дорога до Росі
Від старого центру вулиці спускаються до скелястого острова. Тут міська історія переходить у легенду. Героїня народної думи Маруся Богуславка була донькою священника, потрапила в турецьку неволю, але на Великдень відчинила темницю й випустила козаків-бранців. Чи існувала конкретна Маруся, ми не знаємо. Проте образ дівчини, яка в неволі не забула батьківщину, виявився сильнішим за біографічну точність.
Пам’ятник відкрили в травні 1981 року. Скульпторка Марія Короткевич поставила Марусю не на міській площі, а просто на гранітній брилі над Россю. Постать ніби простягає руки до річки, а за нею видно міст, церкву й зелені схили. Кращого місця для головного символу Богуслава важко уявити.
Пам’ятник Марусі Богуславці, встановлений 1981 року на гранітному березі Росі.
Від пам’ятника відкривається інший Богуслав — не фасадний, а ландшафтний. Рось тут розливається у кілька проток. Між ними лежать зарослі острови, очерети й кам’яні виступи, над якими піднімаються житлові схили старого міста.
Заплава Росі в самому центрі міста.
З річкової долини найкраще видно, як Богуслав розростається по навколишніх схилах.
Гранітна «Яма» і парк «Богуславль»
Далі починається природна частина маршруту — Відслонення богуславських гранітів. Скелі виходять на обох берегах і просто в руслі Росі, місцями піднімаючись на 10–12 метрів. Це породи Українського щита віком близько двох мільярдів років. На тлі такої цифри вся людська історія Богуслава — від Ярослава Мудрого до купця Покраса — перетворюється на короткий епізод.
Найвідоміше місце містяни називають «Ямою». Річка заповнює глибоку природну чашу між прямовисними скелями й великими брилами. З верхньої точки вода здається майже нерухомою, але біля вузьких кам’яних проходів течія одразу прискорюється.
«Яма» — природний басейн серед гранітних скель Богуслава.
Спокійна вода «Ями» контрастує з порогами нижче за течією.
У 1994 році чотири гектари відслонень отримали статус геологічної пам’ятки природи місцевого значення. Регіональний ландшафтний парк «Богуславль» площею 7,5 гектара створили рішенням Київської обласної ради 12 грудня 2008 року. До нього входять і гранітні виходи, і центральна паркова зона на островах Росі.
Гранітна стіна над одним із плес Росі.
Тріщини розбивають масив на величезні природні блоки.
Найцікавіше тут — не одна конкретна оглядова точка, а постійна зміна масштабу. То йдеш біля підніжжя майже вертикальної стіни, то виходиш на широку плиту над водою, то опиняєшся поруч із маленьким водоспадом. Камінь здається суцільним, але Рось знаходить у ньому десятки проходів.
Скелястий берег і невеликий поріг біля підніжжя відслонення.
Одна з проток Росі пробивається між гранітними берегами.
Навіть невеликий перепад висоти перетворює течію на гучний каскад.
Над одним із рукавів перекинуто підвісний пішохідний міст, відомий як Міст закоханих. Він дає зручний огляд проток і скель, але найкращі кадри все одно доводиться шукати на берегових стежках. Тут важливо не поспішати: після дощу граніт дуже слизький, рівень води швидко змінюється, а безпечна на вигляд плита може обриватися просто в глибоку протоку.
Богуслав залишає дивне відчуття міста, яке не закінчується останнім будинком. Його центр продовжується у скелях, річкових рукавах і островах. Можна запам’ятати дату на Кам’яниці, біографію Сошенка чи незвичну форму Троїцької церкви, але головний образ усе одно буде один: Рось, затиснута між давнім гранітом, і місто, що виросло просто над нею.
Практично
Музей історії Богуславщини розташований на вул. Шевченка, 36. Станом на серпень 2026 року він працює з 09:00 до 16:00 щодня, крім понеділка; групові екскурсії варто погоджувати заздалегідь за телефоном 097 346 62 23. Кам’яниця — на вул. Шевченка, 35. Відвідування меморіальних музеїв Івана Сошенка та Марка Вовчка також краще попередньо узгодити з музейним комплексом.
Свято-Троїцька церква стоїть на вул. Пилипа Орлика, 6. До гранітного відслонення зручно виходити з боку вул. Корсунської. Міські вулиці, острів і берегові стежки можна оглянути за кілька годин, але з музеями на Богуслав краще залишити майже цілий день.
Гранітні береги відкриті для прогулянок, проте облаштовані не всюди. Після дощу не варто виходити на похилі плити біля урізу води; для маршруту потрібне взуття з доброю підошвою. Графік музеїв і доступ до храмів перед поїздкою краще перевірити ще раз.
Сподобався пост? Поділись з друзями!
