Воєнно-Грузинська дорога

01.12.2016

Одного ранку грузинські партнери прокотили нашу українську делегацією Воєнно-Грузинською дорогою від Тбілісі до Пасанаурі. Одна з головних атракцій Грузії - це історична дорога через Головний Кавказький хребет, що з'єднала у 1799 році Владікавказ і Тбілісі. Сьогодні це - одна з найкрасивіших доріг, по яких доводилося їздити. Протягом всього шляху можна спостерігати приголомшливі гірські пейзажі, фортецю Ананурі, бірюзові гірські озера, що не поступаються альпійським.

Водій на ім'я Іраклі - потужний грузинський бізнесмен, веде автівку на шаленій швидкості, не пригальмовуючи на поворотах, чим викликає неймовірний страх в наших очах :)

Дорога проходить долиною річки Арагві.

В одному місці Арагві утворює велике водосховище з неймовірною бірюзовою водою. Краєвиди з озером - не гірші за швейцарські:

Фортеця Ананурі знаходиться у 70 кілометрах на північ від Тбілісі, там де у Арагві впадає невелика річка Ведзатхеві. Ананурі служила головним опорним пунктом для грізних арагвських Еріставів, правителів цього краю, у XVII столітті.

Фортеця відноситься до ранньої феодальної епохи і служила форпостом оборони, перекриваючи дорогу, що веде з Дарьяльскої ущелини. Резиденцією еріставства в XVII було місто Душеті. Головна дорога з Душеті на північ проходила через вузьку ущелину Ведзатхеві, і при злитті цієї річки з річкою Арагві створювалися природні ворота. На такому вдалому місці Еріставі спорудили спочатку башту, а через деякий час -фортеця Ананурі, яка стала надійним укріпленням.

Перші відомості про події, що стосувалися Ананурі, можна знайти у історика Вахушті Багратіоні, в описах ворожнечі Еріставі один з одним у XVIII ст. Про життя мешканців Ананурського замку в історичних джерелах майже нічого не повідомляється до двадцятих років XVIII ст. Відомо, що фортеця захищала центральну частину еріставства, при нападах вона прикривала відступ в гори, як місцевих жителів, так і населення центральних частин країни.

Ансамбль Ананурі ділиться на дві частини. Головною є цитадель, а нижня фортеця була прибудована зі сходу і півдні. Цитадель Ананурі в плані - довгий п'ятикутник. У висотну огорожу включені вежі різної величини і рішення. Усі вежі огорожі оснащені бійницями і машикулями. На усіх ділянках фортеці помітні сліди минулого, сліди жорстоких битв феодальної пори. Стіни цитаделі включають п'ять веж. Три з них розташовані в західній частині, четверта майже в центрі північної стіни, і п'ята знаходиться біля входу.

В замку розташовані аж три храми. Найстаріша з них - "Гвтаеба" (мала купольна церква), зведена на зламі XVI - XVII століть:

Домінантою ансамблю є велика купольна церква, що стоїть в східній частині цитаделі.

Величезні площини зовнішніх стін цього центрально-купольного храму прикрашені з великою майстерністю. Підведена середня частина кожного фасаду оброблена аркою, а нижчі бічні частини мають прямокутні контури. Осі фасадів підкреслені великими декоративними хрестами. Кожен з них вирішений по-своєму, але особливо виділяється хрест південного фасаду, високий і широкий ствол якого покритий багатим різьбленням. Поруч зображена стилізована виноградна лоза, навколо якої літають херувими, ходять різні тварини, птахи клюють ягоди та ін.

Вхідний портал:

Величезний простір всередині храму закінчується великим куполом. Стіни, колись покриті фресковим розписом, зараз майже оголені. Після пожежі 1739 року залишилися лише фрагменти. На стовпах поміщаються портрети таз званих "13 сирійських батьків", а на південній стіні - сцена Страшного суду.

Третя церква "Мкуриали" знаходиться на території нижньої фортеці, а західна її стіна включена в огорожу верхньої фортеці. При будівництві дзвіниці майстра уміло використали перепад рельєфу гори : основою для дзвіниці послужив дах нижчестоячої невеликої церкви. В результаті вийшла композиція, типова для пізнього середньовіччя: на кубічному нижньому об'ємі покоїться невелика арочна дзвіниця, восьмигранні стовпчики якої закінчуються різьбленими капітелями. Дзвіниця побудована з чисто тесаного каменю. Церква не датована, але за стилістичними даними її можна датувати другою половиною XVI ст. або першою половиною XVII ст.