Акко

07.11.2015

Акра (Акко) - друге за цікавістю місто Ізраїля після Єрусалима, яке варто обов'язково відвідати. Якщо, наприклад, ви маєте обмаль часу при перебуванні на Землі Обетованній, оберіть саме ці два міста. Спочатку я не планував сюди їхати, але вибрав Акко, промінявши його на палестинський Хеврон. Взагалі-то, Акко виглядає більше як Палестина, ніж як Ізраїль. У 1948 році, коли ділили Палестину, Акра мала відійти палестинській державі, але того ж року ізраїльська армія зайняла його. В Акрі, як і в Палестині, більшість населення - араби. Але на відміну від Палестинських територій тут народ більш вихований, по кишеням не лазить і гроші не зрозуміло за що не вимагає. Тут діють правила (хоча і ізрайльські) і їх усі дотримуються. Отже, якщо вам облом їхати в Палестину і ви чогось там боїтесь - їдьте в Акко. Це - така собі "цивілізована" Палестина :)

Акра знаходиться в Західній Галілеї на північ від Хайфи і на південь від кордону з Ліваном. Кордон видно з набережної, як і Хайфу. Акра - одне з найстаріших міст на Близькому Сході, йому понад 4000 років. Місто завжди знаходилося на перехресті міжнародних торгових шляхів, а тому й було центром історії. Перше поселення на місці древнього Акко існувало в близько 3000 року до н.е. У листах Амарні близько 1400 р. до н. е., знайдених при розкопках в Ель-Амарні староєгипетських клинописних архівах листування ханаанських царів - згадується місце, зване "Акка". Надалі місто перейшло під володарювання хеттів і було наново відвойоване Сеті I в XIII столітті до н. е. разом з іншими південними фінікійськими містами.

В біблейській книзі Ісуса Навіна, а також в інших джерелах місто згадувалося під іменами "Ахшаф" і "Умма". У епоху ізраїльського царства Акко був під владою фінікійців, і був пов'язаний з Фінікією політично і культурно. В книга Суддів згадується під ім'ям Акко у зв'язку з розселенням коліна Асіра, до наділу якого увійшло місто, але з якого він так і не зміг вигнати місцевих ханаанейских жителів. Місто управлялося одним з губернаторів провінцій царя Соломона. Близько 725 р. до н. е. Акко приєднався до Сідону і Тіру в повстанні проти Салманасара V. У 701 році до н.е. Акко був захоплений ассірійським царем Санхерівом. Населення міста повстало проти його онука Асархаддона (Ашшурахиддина), який, проте, знову оволодів ним приблизно в 650 році до н. е. В період персидського володарювання Акко став військово-морською базою, що відігравала важливу роль у війні проти Єгипту.

Після повернення євреїв з вавілонського полонення Акко не був ними завойований і залишався під владою Тіру. У 333 році до н. е. місто було швидко завойоване Олександром Македонським і перетворився на грецьку колонію. Незабаром після завоювання його назва була змінена на Антіохія Птолемаїда. У 330 році до н. е. місто перебирається на берег моря. Акко стає найважливішим портовим містом в країні, і одним з найбільших міст елліністичного світу. Після смерті Олександра Великого і розділу царства містом оволоділи єгипетські Птолемеї. Захоплений Антіохом Великим в 219 році до н. е. Акко увійшов до складу імперії Селевкидів і був названий Антіохією. При Помпеї в 52-54 рр. до н. е. місто приєднали до Римської імперії. У 48-47 рр. до н. е. тут висадився Юлій Цезарь.

Після поразки, нанесеної візантійській армії Іраклія мусульманською армією Халіда ібн аль-Валіда у битві при Ярмуку і капітуляцією християнського Єрусалиму перед каліфом Омаром, Акко починаючи з 638 р. перейшов під владу Праведного халіфату. Арабське завоювання принесло Акко відродження, і місто служило головним портом Палестини в період Омейядского і що послідував за ним Аббасидского халіфатів, а також упродовж правління хрестоносців аж до ХІІІ століття.

Справжню популярність Акко принесла епоха хрестових походів. У 1104 році після Першого хрестового походу місто було завойоване Балдуїном I. У 1187 році Саладін узяв місто майже без бою, але вже в 1191 році під час 3-го хрестового походу після дворічної облоги Акко був відвойований військами хрестоносців під командуванням французького короля Філіпа Августа і англійського короля Річарда Левове Серце. Місто стало столицею Єрусалимського королівства хрестоносців в Палестині і було оточене потужними оборонними спорудами. Місто дістало нову назву - Сен-Жан д'Акр. У 1517 році Акко завоювали турки-османи під командуванням Селіма I, після чого почалася епоха турецького правління в Акко.

У 1918 році англійські війська генерала Аллєнбі воювали проти турок і незабаром зайняли місто. Надалі британці управляли містом у рамках мандату на Палестину. За планом розділу Палестини 1948 року Акко повинен був відійти до арабської держави, проте 14 травня 1948 року в період арабо-ізраїльської війни Акко зайняла ізраїльська армія, і приблизно 8 з 12 тисяч арабів, що жили там, втікли в сусідні арабські країни.

Місто вважається однією з визначних пам'яток світового масштабу і занесено до переліку міст світової спадщини ЮНЕСКО. Тут зберіглася фортеця хрестоносців, міські стіни, багато мечетей, оборонних споруд, старовинні вулички.

А головне - тут море і не так спекотно, як в Єрусалимі і околицях!

Старе місто Акко оточено оборонними стінами. Система стін будувалася в три етапи між 1750-1840 роками. Перша стіна була побудована в 1750-1751 роках. Це була тонка стіна (у метр шириною) заввишки 10-13 метрів. Вона оточувала увесь Акко з суші і з боку моря, але при цьому вона не захищала від підкопу і сходів. У стіні було двоє воріт: з північно-західною і з південно-східною сторін.

Спорудження нових стін відбувалося за часів Аль-Джаззара. В цей час були побудовані нові стіни і укріплені старі. Крім того, між старими і новими стінами був проритий канал. Місто витримало облогу Наполеона, але і після цього Аль-Джаззар продовжував зміцнювати старі і будувати нові стіни. Будівництво закінчилося в 1801 році. В основному це і є сьогоднішні стіни Акко.

Було побудовано 9 нових веж. Був проритий глибокий і дуже широкий рів, заповнений водою. На усіх стінах і вежах були встановлені нові гармати, які повністю прострілювали усі підходи до Акко з боку моря і суші. Доступ до стін був дозволений тільки військовим або цивільним по спеціальних пропусках.

Після смерті Аль-Джаззара в 1804 році Сулейман-паша приступив до посилення північною і західною стін (з боку суші). Він побудував стіни проти сходів і влаштував в них маленькі бійниці, як роблять у фортецях, і приступив до спорудження зовнішнього рову.

Сулейман-паша побудував також стіни з боку моря, використовуючи для будови величезні блоки з будівель хрестоносців. У 1840 році під час вибуху складу зброї постраждала велика частина внутрішньої і зовнішньої стіни з боку моря. Під час турецького володарювання багато стін було зруйновано. Руйнування стін Акко тривало близько 10 років. У 1910 році було пробито два великі проходи в північній стіні для зручного проходу в місто, а також почалося будівництво нового Акко за стінами старого міста.

Одна з міських брам:

Залишки однієї з башт розташовані прямо в морі:

В північній частині старого Акко знаходиться фортеця. Вона була побудована правителем міста Дахар Ель-Омаром в 1750 році на руїнах фортеці - монастиря Госпитальєрів. Висота стін - 40 метрів. Укріплення включає в основному будівлі оттоманського періоду. Фортеця служила палацом для правителів Акко, а також в ній знаходилися склади зброї і казарми. Згодом тут розташовувалася в'язниця, в якій були ув'язнені Бахаулла (Хусейн-Алі-і-Нурі), - засновник релігії бахаїв і Зеєв Жаботинський - письменник, поет і творець єврейського легіону, який у складі британської армії воював в Першу світову війну. Сьогодні тут розташовується міський музей в'язнів підпілля.

Поруч з фортецею знаходиться мечеть Ахмет аль-Джаззар, яку також називають "Білою мечеттю". Це - одна з найбільших і найкрасивіших мечетей на території сучасного Ізраїля і Палестини.

Мечеть була побудована в 1745 році на залишках тамплиерской церкви за указом Аль-Джаззара, де він і був похований в 1804 році. Прекрасна мечеть повинна була показати силу влади Аль-Джаззара і його столиці - Акко. За значимістю вона поступається тільки мечетями Аль-Акса і Куббат ас-Сахра на Храмовой горі в Єрусалимі. До 1967 року тут був найбільший і важливіший мусульманський центр.

Мечеть була побудована по подібності найбільших мечетей Стамбулу. Для спорудження мечеті були запрошені фахівці з Греції і Кіпру. Граніт для стовпів був привезений з Кейсарии морем. Навколо мечеті - двір, оточений з трьох сторін стінами, в яких розташовані 45 маленьких кімнат. Раніше в цих кімнатах мешкали учні, що вивчають Коран.

У дворі знаходяться колодязь зі свіжою водою і сонячний годинник з білого мармуру. Напис свідчить, що вони побудовані в 1201 році Хіджри і подаровані самим Аль-Джаззаром. У мечеті зберігаються три волоса з бороди пророка Мухаммеда, що робить її особливо святою для правовірних мусульман.

Тут поховані Аль Джаззар та Сулейман-паша:

Турецький Базар біля мечеті був побудований у кінці 18-го століття як муніципальний ринок, щоб служити місцевому населенню. Про існування цього базару не було відомо впродовж багатьох років, незважаючи на його вражаючі розміри. Західна частина була виявлена тільки в 1960-61 роках, під час розкопок. Базар тепер містить близько 50-ти маленьких магазинів, що спеціалізуються на продажі подарунків для туристів.

У цьому куточку старого Акко поруч стоять мусульманська мечеть, юдейська синагога і християнська церква.

Мечеть ез-Зейтуна:

Синагога Охел-Хаїм:

Церква Св. Георгія:

У Акко на сьогодні збереглися будівлі чотирьох заїжджих дворів. Найвідоміший з них - Хан Аль-Умдан. Він був побудований за наказом Аль-Джаззара в 1784 році. Хан Аль-Умдан складається з двох поверхів. Усередині розташований великий двір з колодязем посередині. Верхній поверх призначався для проживання, а нижній використовувався під складські приміщення. Уздовж першого поверху розташовуються арки з 32 колонами. Зважаючи на велику кількість колон хан і дістав свою назву.

У 1906 році над головним входом в хан була побудована красива вежа з годинником. Подібна вежа є в Наблусі.

Поруч, на березі моря є ще одна мечеть - Сінан-Паша:

Вулочки старого міста:

Напевно, найгарніші будинки Акко:

Залишки порту в Акко:

Вид на найпівнічніше місто Ізраїлю - Нагарія. Далі на мисі - кордон з Ліваном, гори - то вже Ліван. У 2005 році мені пощастило бачити цей наглухо закритий кордон з протилежного ліванського боку: