Летичів

22.01.2023

Приблизно до пів-шляху між Хмельницьким і Вінницею поблизу Меджибожа знаходиться райцентр Летичів з залишками замку та оборонним кляштором домініканців. З того часу, коли я останні раз був в Летичеві (2009 рік), замок значно відродили. Територія навколо нього стала доглянутою.

Перша згадка про Летичів в письмових джерелах датується 1265 роком. Спочатку місто носило назву Лещин і було розташоване на лівому березі річки, там де знаходився дерев'яний костьол. Після знищення міста татарами воно було відбудоване на правому березі річки i почало носили назву — Летичів. У 1362 році землі, де знаходиться Летичів, надійшли у власність Коріатовичів. Саме за їх панування у Летичеві для оборони від татар було збудовано фортецю, перші згадки про яку датуються 1411 роком. У 1429 році Летичів отримав статус міста. В 1430 році в місті вже існував костьол. У 1466 році польським королем Казимиром IV Ягеллончиком місту було надане магдебурзьке право.

У XV столітті Летичів залишався ареною боротьби литовців з поляками.

Летичів був розташований на Чорному шляху, яким завжди нападали татари, тому місто часто було повністю знищене. Летичівський замок був серед подільських замків найчастіше поруйнований татарами. Особливого спустошення місто зазнало у 1453, 1516, 1558, 1567 роках. Так у 15 столітті місто було повністю знищене, після чого кам'янецький каштелян та подільський воєвода Теодорик Бучацький до 1450 року відбудував його наново. Щоб запобігти подальшому руйнуванню міста татарами кам'янецький староста Ян Потоцький власним коштом вибудував в Летичеві замок — дерев'яно-земляний, який вже був, замінено на кам'яний (роботи були завершені у 1598 році).

Дотепер існують рештки замку (північно-східна башта з фрагментами мурів) та костел з келіями. Поблизу замку було зведено кафедральний костел в ім’я Успіння Пресвятої Діви Марії (відомий з 1546 р.). Його розбудова 1606 р. (зокрема, прибудова бічних каплиць) була пов’язана з заснуванням у Летичеві домініканського кляштору фундації кам’янецького старости Яна Потоцького. Цим же часом можна датувати й модернізацію замку. В умовах частих татарських нападів кляштор функціонував під захистом замку та міських укріплень. Взаємне розташування збережених решток замку - наріжної башти та фрагментів мурів - і кляшторних будівель свідчить про їхній тісний функціональний та розпланувальний зв’язок. Це дає підстави розглядати замок і костел комплексно як оборонний кляштор.

Єдина збережена замкова вежа кругла в плані, двох'ярусна з підвалами. Перекриття в підвалах і першому ярусі склепінчасті. Завершувалася високим шатром (збереглися гнізда із слідами від дерев'яного перекриття). У нижній частині має ухил всередину, що створює враження монументальності споруди. Північно-східна башта - наріжна, мурована з вапняку, кругла в плані (діаметр - 10 м), триярусна, з високим фігурним аттиком у вигляді корони. Перші два яруси перекрито склепіннями, 3-й - по дерев’яних балках. Яруси сполучаються внутрішньостінними сходами.

Завершення стін у вигляді зубців - мотив, поширений в декоративному оформленні споруджень оборонного призначення Поділля того часу.

Вузькі, рідко поставлені ключевидные бійниці і амбразури, кам'яні сходи в товщі стіни, потужні кам'яні стіни з бійницями також нагадують про оборонний характер будови. Бійниці 1-го бойового ярусу - ключо-подібні, з отворами характерного для XV ст. абрису; 2-го ярусу - широкі, аркові, зі щоками, що розходяться в обидва боки; 3-го ярусу - з маленькими зовнішніми прямокутними отворами й широкими внутрішніми камерами.

Замок 5 років тому і сьогодні:

Фрагменти замкових мурів зберегли в рівні 2-го ярусу бійниці з невеличкими прямокутними зовнішніми отворами та щоками, що розходяться всередину, внутрішній обріз муру та гнізда для влаштування дерев’яної бойової галереї.

У період турецького панування на Поділлі (1672 - 1699 рр.) замкові укріплення було зруйновано, а кляштор спалено й пограбовано. На початку XVIII ст. костел відновлено, і його фасади набули барокового декору. Перед головним фасадом, по лінії огорожі, збудовано квадратну в плані двоярусну вежу-дзвіницю з проїздом.

Костел Успіння з кляштором домініканців споруджено в 1606 - 1638 рр. Заснування кляштору пов'язують з діяльністю кам'янецького біскупа Павла Волуцького. До кляшторного комплексу входять костел та П-подібний корпус келій, що прилягає до костелу з півночі, утворюючи замкнений двір. Костел - мурований з вапняку, однонавовий, з видовженою п’ятигранною апсидою та двома каплицями (з півдня та півночі), які сполучаються з навою широкими арками.

Каплиці мають склепінчасті перекриття й увінчуються круглими банями на низьких підбанниках.

Перед головним фасадом - низький притвор, чоло якого вирішене широкою відкритою аркадою на стовпах та фронтоном з волютами.

Головний фасад костелу по осі притвору прорізаний великим стрілчастим вікном і увінчаний високим трикутним фронтоном, розчленованим чотирма парами вузьких пілястр, що завершуються маленькими декоративними кам’яними маківками. У центральній частині фронтону в XIX ст. розміщувалася фреска з зображенням богородиці (“Принесення Марії до храму”). Два широкі вікна розміщені по осях бічних каплиць з заходу. Костел 5 років тому і сьогодні:

Над головним, західним фасадом влаштований фронтон з декорацією у вигляді волют і кам'яних ваз. Такі ж вази, поміщені на схилах даху, відмічають межу нефи і апсиди. Над ними, на конику даху, влаштована вежа з фігурною главкой. Прикрасою його є круглі ніші, архивольт, кутові пілястри. Під карнизом збереглися ключевидные бійниці - сліди пристосування будівлі до оборонних цілей.

Основний корпус келій - Г-подібний у плащ двоповерховий, з підвалами, з однобічною коридорною системою розпланування. Він закриває кляшторний двір з півночі та заходу. Зі сходу двір обмежується причілком другого корпусу келій, який сполучається коридором з основним. Усі приміщення келій та коридори 1-го поверху перекриті коробовими та хрещатими склепіннями.

Кляштор був широко відомий завдяки чудотворній іконі Летичівської Божої Матері, яку привезли домінікани ще наприкінці XVI ст. Цю ікону 1722 р. урочисто коронували за буллою папи Климента XIV й перенесли у відновлений костел. У пам’ять коронації на місці церемонії 1722 р. зведено пам’ятну колону (не збереглася).

Інтер'єр костелу:

Інтер'єр костелу у січні 2023 року:

Поховання в притворі:

Крім того, в Летичеві збереглося ще два храми. Церква св.Михаїла збудована, імовірно, у 17 ст. і перебудована в 1836 р. Кам'яна, трьохприватна. Неф і бабинец в плані не виділені, апсида - трапецієвидної форми. Перекриття - полуциркульные зведення з тими, що розпалубили, у вівтарній частині - хрестові. Стіни потужні, гладкі. Вікна рідко поставлені, полуциркульные і прямокутні, з лучковими перемичками. Пропорції усіх об'ємів приземкуваті. Дзвіниця при строєна із заходу в 1869 р., прямокутна в плані, двох'ярусна. Яруси виділені профільованим карнизом, перекриття плоске, арки пізніше закладені. Рівень підлоги дзвіниці набагато нижчий рівня підлоги церкви. Пам'ятник є характерним зразком культової оборонної споруди.

Церква Успіння знаходилась біля ринкової площі, на її південно-східному боці. Стара дерев'яна церква збудована у 17 чи на п.18 ст. - згоріла 9.04.1854 р. Нова церква збудована у 1858 - 1864 рр. за 10 саж. (21.3 м) від старого місця. В 1873 - 1875 рр. прибудовано 2 бічних приділи, паламарню, ризницю, зроблено цегляне склепіння головного купола, збудовано окрему дзвіницю.

Летичів тісно пов'язаний з ім'ям найвідомішого подільського народного месника - Устима Кармалюка. Пам'ятний йому розташований на головній вулиці напроти замку: