Качанівка: садиба Тарнавських

19.05.2015

З декількох десятків колишніх провінційних панських резиденцій на території сучасної України, доглянуті та пристосовані для відвідання можна перерахувати на пальцях однієї руки: Самчики, Шенборн, Березова Рудка, Качанівка... З останньою, найбільш охайною серед усіх, ми сьогодні і познайомимося.

Одну з своїх резиденцій на хуторі Качанівка поблизу Парафіївки заснував у 1770-х роках президент Малоросійської колегії і генерал-губернатора Малоросії граф Петро Рум'янцев-Задунайський. За проектом московського архітектора Карла Бланка український зодчий Максим Мосцепанов звів розкішний палац та спланував регулярний парк при ньому. Архітектура палацу цього періоду належить до стилю романтичного напрямку, притаманного спорудам XVIII — поч. XIX століть.

Споруда палацу була одноповерховою з двосвітними центральними залами. Фасади декоровані романтизованими формами численних башточок, увінчаних шатрами, що переходили в шпилі, всебічними уступами та нішами, які загалом асоціювались з архітектурою Сходу, як того забажав замовник — герой російсько-турецьких воєн.

У 1808 році Румянцев продав маєток поміщику Почеці та його дружині Парасці Андріївні. За нових власників садиба пережила другий будівельний період — палац перебудували у стилі російського класицизму, зведені нові будівлі, закладений пейзажний парк. Після смерті Григорія Яковича в 1824 році маєток успадкував син його дружини від першого шлюбу Григорій Тарновський, і понад 70 років садиба належала Тарновським. За часів Тарновських палац пережив 5 будівельних циклів і дійшов до нас у зміненому вигляді, але все ж зберіг цілісність планувального рішення ансамблю і цільову єдність споруд.

Резиденція була справжній музеєм українознавства, заповіданого колекціонером-меценатом Чернігівському губернському земству для створення музейних експозицій. Основу його унікального зібрання складали козацькі реліквії і безцінна шевченкіана. Серед раритетів колекції були шабля Богдана Хмельницького, особисті речі Івана Мазепи, Семена Палія, Павла Полуботка, Кирила Розумовського, козацькі шаблі, клейноди, гетьманські універсали, портрети багатьох відомих діячів козацького руху. Качанівська колекція сучасники оцінювали в кілька сотень тисяч карбованців сріблом.

Значні витрати на благодійництво й колекціонування, спосіб життя на широку ногу, заведений у Качанівці, поставили Василя Тарновського-молодшого на межу банкрутства. 1897 року він був змушений продати викохану садибу мільйонеру-цукрозаводчику Павлу Харитоненку. Новий господар розгорнув у помісті великі будівельні роботи. Перебудовою займався відомий німецький архітектор Карл Шольц. Останніми господарями садиби протягом 1914–1918 рр. була старша донька «цукрового короля» Олена та її чоловік Михайло Олів. За їхніх часів садиба, як і раніше, процвітала. Тут містилися картинна галерея, велика бібліотека, шанувалися найкращі традиції минулого, гостювали цікаві люди (зокрема, в червні 1915 року садибу відвідали художники М.Добужинський і К.Петров-Водкін. Попри це культурне життя Качанівки поступово завмирало.

У 1925–1933 рр. тут діяла дитяча комуна ім. Воровського. Згодом, до 1981 року, садибний комплекс використовували в оздоровчо-лікувальних цілях. Протягом тих десятиліть палацово-парковий ансамбль приходив у запустіння, руйнувався, втрачав свою колишню велич і красу. 24 листопада 1981 року, Качанівку оголосили Державним історико-культурним заповідником, відтак її поступово відновлюють.

Центральне місце в архітектурі комплексу займає палац — споруда в стилі класицизму з елементами, властивими періоду історизму. Будівля двоповерхова, прямокутна в плані з 3 ризалітами з боку паркового фасаду. З боку головного фасаду під прямим кутом до палацу примикають два одноповерхові флігелі, завдяки яким палац зберігає традиційну П-подібну в плані форму.

Центральна частина палацу увінчана півсферичним декоративним куполом на високому рустованому барабані. Ребристий купол завершується невеликим оглядовим майданчиком, захищеними металевими ґратами. По периметру барабана ряд овальних вікон, обрамлених профільованими наличниками.

Центральна частина головного фасаду палацу підкреслена глибокою лоджією в два поверхи, обмеженою кутовими пілонами і 4-колонним портиком доричного ордеру, несучим антаблементом з тригліфами і розетками в метопах. Завершується портик складним за композицією ступінчастим фронтоном, обабіч якого — парапет-балюстрада, прикрашена вазами. З боків центральної частини фронтону — скульптура, а в центрі — ліпна композиція, обмежена спареними пілястрами, що несуть антаблемент і трикутний фронтон. Стіни головного фасаду оброблені рустом.

Парковий фасад близький за архітектурою до головного, але потрактований більш мальовничо. По центру — 6-колонний портик тосканського ордеру, увінчаний трикутним фронтоном, в тимпані якого ліпний мотив. Ризаліти і торцеві фасади оперезані колонадою в рівні 1-го поверху, що несе тераси 2-го поверху з ажурною металевою огорожею, їм відповідає балкон 2-го поверху в межах портика.

Деталі паркового фасаду:

По палацу примикає гарна башта, побудована в 1866–1898 роках як водонапірна споруда. Розташована на території парадного двору з торця південної служби. Під час радянсько-німецької війни була пошкоджена, відновлена 1947 року.

Виконана в період історизму з цегли, потинькована, побілена, кругла в плані, триярусна. Фасад башти завершений карнизом, над яким невисоке опорне кільце, що несе шатро у вигляді увігнутого конуса, завершений шпилем.

Будинки служби (1830-1840-і роки) розташовані на парадному дворі садиби. Дві будівлі служб ідентичні за своїми архітектурними формами. Споруди в стилі пізнього класицизму, основні об'єми з цегли, мезоніни — дерев'яні, прямокутні в плані, тиньковані. Центральна частина головного фасаду акцентована величезною напівциркульною нішею, в яку вписаний портик тосканського ордера 1-го поверху, що підтримує балкон мезоніну з балюстрадою. Скульптури сплячих левів встановлені з боків головних входів. Споруди включені в композицію парадного двору ансамблю.

Електростанція:

Качанівський парк, площею 560 га, виплеканий трьома поколіннями Тарновських, є одним із найбільших пейзажних садів в Україні та Європі. Виник на основі природного лісу і нараховує понад 50 порід дерев і 30 видів чагарників. У формуванні художнього образу парку особливу роль відіграють хвойні породи, акліматизовані в лісостепу — ялина, сосна кедрова, сосна Веймутова, модрина, ялиця сибірська, кипарисовик горіхоплідний. З екзотів привертають увагу бархат амурський, маслинка вузьколиста, птелея, катальпа.

Парк поділяється на дві частини — регулярну та пейзажну (ландшафтну). Регулярна, прикрашена клумбами, розташована на підвищеному плато. Ця частина парку невелика і збагачена флігелями та спорудами різного призначення.

"Інтимний дворик":

Будинок управляючого в регулярній частині парку (кінець XIX століття) дійшла до наших днів з невеликими перебудовами. Стилістично близька спорудам палацового комплексу (неокласицизму). Будівля з цегли, побілена, прямокутна в плані з ризалітом по центру східного фасаду, одноповерхова.

В кінці паркової алеї знаходиться Георгіївська церква (1817–1828) споруджена в стилі ампір., Її Західний вхід акцентований 4-колонним дорічним портиком (колони подвоєні), зверху антаблемент з тригліфами по фризу. Втрачені північний і південний портики церкви і два верхні яруси дзвіниці, що значно збідніло силуети храму.

Ландшафтна частина парку значно більша, складається із гаїв і дібров, що чергуються з полянами і дзеркалами озер (загальна площа — 125,63 га), розташованими на нижньому плато. Тут збереглись паркові мости, Гірки Кохання і Вірності, «романтичні руїни» на березі Великого ставу, які є пам'яткою садово-паркового мистецтва XVIII століття. Численні живописні алеї і доріжки перетинають парк у всіх напрямках.

В ландшафтній частині парку на вершині пагорба розташований павільйон Глінки (1830-і роки), виконаний у формах романтизму. Зазнав деяких змін в кінці XIX століття. Під час радянсько-німецької війни пошкоджений, відновлений в 1947 році. Тоді ж, імовірно, з'явився живопис в медальйонах. Споруда з цегли, тинькована, 8-кутна в плані, причому грані, що відповідають головним ві́сям, ширше за грані по діагональних вісях, дах — куполом з фігурним шпилем.