Болдині гори у Чернігові: Троїцько-Іллінський монастир та Антонієви печери

Попередня стаття
Чернігів: дерев'яні шедеври Ковалівки
Наступна стаття
Осіння Чернігівщина 2023

Троїцько-Іллінський чоловічий монастир знаходиться на південно-західній околиці Чернігова на так званих «Болдиних горах». Православна обитель була заснована близько 1069 року Антонієм Печерським. У давні часи на цих горах були язичницькі капища. За переказами, в них Антоній Печерський викопав печери і заснував монастир, який у 1239 році був зруйнований монголо-татарами. Відбудували монастир 1649 року коштом чернігівського полковника Степана Пободайла. З другої половити XVII століття він був кафедрою чернігівських архієпископів. У 1679 році у монастир переведено Новгород-Сіверську друкарню.

З ініціативи архієпископа Лазаря Барановича коштом чернігівського полковника Василя Дунін-Борковського за допомогою також гетьмана Івана Мазепи у 1679 - 1689 роках збудували величний собор Святої Трійці. З того часу монастир називався Троїцько-Іллінським. 1786 року монастир закрито і перетворено на архієрейський дім. За радянської влади монастир, як церковний осередок, був ліквідований.

Сьогодні комплекс монастиря включає в себе Троїцький собор, Введенську трапезну церкву, дзвіницю, будинок архієрея, мур із баштами, корпуси келії та Іллінську церкву з Антонієвими печерами. Але останнім буде присвячено окрему розповідь.

Свято-Троїцький кафедральний собор – шедевр козацького (мазепинського) бароко – є головним собором монастиря та кафедральним собором Чернігівської єпархії Української Православної Церкви (Московського Патріархату). Він був закладений у 1679 р. Лазарем Барановичем за проектом і під керівництвом архітектора Іоанна Баптиста. Кошти на будівництво виділив гетьман України Іван Мазепа. Будівництво храму завершено у 1695 році.

За період існування він неодноразово горів, перебудовувався, але в результаті реставраційних робіт в 80-х роках ХХ ст. собор відновлено в первісних формах XVII ст. Автор проекту реставрації – київський архітектор М.М.Говденко.

Собор є визначною пам'яткою, яка розкриває шляхи становлення і розвитку архітектури українського бароко. Це тринавовий, шестистовпний, триапсидний храм. За своїм планом він наслідує традиції мурованого храмового будівництва княжої Русі. Верх собору лаконічно прикрашають сім барокових бань: головна баня вивершується над центром, дві менші здіймаються на бокових вежах західного фасаду, а решта розташована на основному об'ємі споруди.

Стіни собору, вікна, арковидні і квадратні ніші - заглиблення, які імітують вікна, багато прикрашені бароковими вертикальними та горизонтальними профільними лініями і напівколонками. Ніші заповнені розписами. В другому ярусі Троїцького собору над входом виділяється вікно у вигляді православного хреста, що є особливою ознакою чернігівських барокових храмів кін. XVII — поч. XVIII ст.

Алєксій Московський і Серафім Саровський:

Могила поета-байкаря Глібова під стінами собору:

Каплички біля собору:

Введенська трапезна церква – другий храм, що входить до складу Троїцького монастиря. Була побудована в 1677 – 1679 роках, тобто ще до зведення головної споруди цього ансамблю – Троїцького собору. Це – єдина двобанна церква, що збереглась на лівобережній Україні.

Будинок архієрея (1750 р.):

Корпуси келій (70-ті роки XVIII ст.):

Одна з кутових башт:

Дзвіницю у стилі бароко було збудовано у 1774 – 1775 роках:

Беффруа по-українські:

На її верхній ярус можна піднятися всього за 2 гривні. Панорами з дзвіниці – приголомшливі:

Район залізничного вокзалу:

Панорама міста:

Єлецький монастир і Катерининська церква:

Єлецький монастир:

Дитинець:

Долина Десни:

Найстаріша його частина Троїцько-Іллінського монастиря – Антонієви печери та Іллінську церкву. Вони знаходяться на Болдиних горах на сусідньому із Свято-Троїцьким собором пагорбі. Печерний комплекс функціонував тут протягом ХІ – XIX і має чотири підземних яруси, два з яких не досліджені до сих пір.

У давні часи на цих пагорбах знаходились поганські капища. За переказами, в них Антоній Печерський викопав печери і заснував Богородичний монастир. Як написано в Іпатіївському літопису: «И пріслав Стьслав нощью поя Антония к Чернігову. Антоній же прішед к Чернігову і взлюби Болдіну гору і іскопав пешеру, і ту всєліся, и єсть монастирь святое Богородіци на Болдіних горах і до сіх дні». Обитель було створено за прикладом скельних православних монастирів, який складався з багатьох підземних приміщень (келії для ченців, печерні некрополі, підземні храми). У середньовічну добу печери служили для місцевих мешканців захистком від нападу татар. У середині XVII ст. монастир та Іллінська церква були відновлені на кошти старшого сотника Чернігівського полку Степана Подобайла та зусиллями ієромонаха Зосима Тишевича, а на сусідній горі у XVII-XVIII ст. споруджено Троїцько-Іллінський монастир

Монастир спочатку мав назву Богородичний (монастир Божої Матері). Літописець стверджує, що Антоній прибув до Чернігова, рятуючись від гніву князя київського Ізяслава. Він полюбив Болдині гори, викопав печеру і з того часу на цих пагорбах існує монастир. Очевидно, заснування монастиря було тісно пов’язане з суперництвом між двома найбільшими культурними та політичними центрами староукраїнської держави – Києвом та Черніговом. У Києві вже існував і набув великої популярності Печерський монастир. Чернігівський князь Святослав, намагаючись протиставити свою столицю «матері міст руських», з допомогою Антонія створив на Болдиних горах подібний храм.

Інтенсивний розвиток Болдиногорського Богородичного монастиря продовжувався до 1239 року, коли Чернігів був зруйнований монголо-татарами. Період занепаду тягся до XVII ст.. Ініціатором реконструкція монастиря став чернігівський козацький полковник Степан Подобайло, за його кошти і проводилася відбудова, яка тривала до кінця XIX ст. Внаслідок цих реконструкцій Антонієві печери набули сучасного вигляду. Зараз Антонієві печери є комплексом підземних приміщень і переходів загальною довжиною близько 350 м, котрі розміщуються у товщі Болдиних гір (в межах сучасного міста Чернігова). Глибина залягання печер коливається від 2 до 12 метрів відносно поверхні гори.

Всі підземні споруди знаходяться на двох основних рівнях. Геологічні умови дозволили будівельникам створювати приміщення без додаткових кріплень і забезпечувати їх довговічність. Цим пояснюється наявність значних ділянок давніх галерей та підземних камер. На деяких стінах збереглися пізньосередньовічні написи-графіті, особливо на нижньому ярусі печер. Ця ділянка має довжину близько 100 метрів. Вона збереглася в ґрунтовому варіанті за винятком трьох метрів біля входу, які закріплені цеглою. В різні часи ця частина Антонієвих печер використовувалася як житловий район або як підземний некрополь. 

Ще одна давня ділянка комплексу розміщується на другому ярусі. Вона складається з галерей та приміщень між церквами Феодосія Тотемського і Миколи Святоші. Під час досліджень була знайдена давньоруська підземна церква досить великих розмірів (довжина 12 м, ширина від 5 до 2 метрів при висоті 3 м). Вона була покинута в давнину і більше не відновлювалася. На південь з неї, в напрямку входу до Іллінської церкви, йде широка галерея (висотою до 3 м), яка у свій час могла бути головним входом комплексу.

У XVIII – XIX ст. були створені три облицьовані цеглою підземні храми. Найцікавіший з них в архітектурному відношенні – храм Феодосія Тотемського. Його стіни і склепіння виконані в стилі українського бароко (напівциркульні ніші, карнизи, півколонки, арки, пілястри). Церква Феодосія Тотемського стала головним храмом підземного комплексу і найбільшою підземною церквою в Лівобережній Україні. Її розміри вражають: висота в нартексі – 8,5 м, довжина – 15,5 м. Церква має хори, влаштовані позаду цегляного склепіння в північній частині.

Святині Антонієвих печер – келія Антонія Печерського та гробниця з кістками ченців, яких вбили в 1239 році монголо-татари. У 1967 році пам’ятка була включена до складу Чернігівського архітектурно-історичного заповідника.

На території печерного комплексу збереглась одна із наземних споруд того часу - Іллінська церква. Це – православний храм ХІІ–XVIII століть, що входить до ансамблю Троїцько-Іллінського монастиря у Чернігові. Церкву було збудовано в ХІІ столітті (хоча літописні джерела не згадують часу зведення храму) біля південного входу до Антонієвих печер, разом з якими вона поклала початок Іллінському монастирю. Спершу вона виконувала функції хрещальні і належала до рідкісного типу для придніпровської архітектури – була тридільною (започаткувала розвиток тридільного типу храму в українській мурованій архітектурі ХІІІ– VIII століть), однобанною, мініатюрних розмірів, складалася з прямокутних у плані бабинця, нефу та напівкруглої апсиди. З заходу до бабинця прилягав невеликий притвор. 

Під час Татарської навали у ХІІІ століття Іллінська церква зазнала значних пошкоджень, лише у XVI ст. її було відновлено і добудовано – церковні стіни були увінчані карнизом, над апсидою і бабинцем спорудили невеликі бані і церква перетворилася на трибанну, а з південного боку храму до апсиди прибудували ризницю. Сучасний вигляд Іллінської церкви – результат перебудов XVII– VIII століть. Зокрема, 1649 року коштом чернігівського полковника С.Подобайла розібрано притвор і замість нього зведено великий гранчастий об´єм, розширено бабинець, після чого церква одержала трибанне багатоярусне завершення над центральною банею, розібрано баню над старим бабинцем і зведено нову над прибудовою. Унаслідок цих перебудов пам'ятка набула рис стилю українського бароко. На сьогоднішній день Іллінська церква є єдиним уцілілим в Україні однонефним храмом доби Київської Русі.

У 1908–1910 роки на північний захід від Іллінської церкви спорудили триярусну дзвіницю типу восьмерик на четверику. Нижній двоярусний четверик мурований, верхній восьмерик – дерев’яний. Вінчає дзвіницю двоярусна баня барокових абрисів.

Могила Михайла Коцюбинського на Болдиних горах поруч з Антонієвими печерами:

Зруйнована москальським обстрілом альтанка на Болдиних горах. Стояла тут понад 100 років...

Курган на Болдиних горах:

Вид з Болдиних гір на нову церкву внизу:

Панорама середміста з Болдиних гір:

По дорозі на Болдині гори випадково зустрів ось такий кам'яний одноповерховий приватний будинок з маскаронами. Дуже незвично для архітектури Чернігова.

Інші розповіді про Чернігів:

Чернігівська осінь-2022

Архітектурний коктейль середмістя

Дерев'яні будинки та неоготика Застриження

Чернігівський дитинець

Єлецький монастир

Болдині гори

Маєток Глібова

Дерев'яні шедеври Ковалівки

 

Попередня стаття
Чернігів: дерев'яні шедеври Ковалівки
Наступна стаття
Осіння Чернігівщина 2023