Виженка

19.08.2009

ВИЖЕНКА (колишня Верхня Вижниця), що знаходиться відразу за Вижницею – ворота справжніх Буковинських Карпат і Гуцульщини, відома з ХVIII століття. В австрійські часи вона була відомим курортом, куди багаті туристи із усіх куточків імперії приїжджали відпочити, оздоровитися, подихати свіжим повітрям та познайомитися з гуцульськими традиціями. Сьогодні до Виженки повертається колишня курортна слава: село вже отримало негласний статус центру зеленого туризму Буковинських Карпат.

Заблукати в Виженці майже неможливо. З Вижниці до перевалу Німчич через усе село йде асфальтована дорога, яка і є центральною і єдиною вулицею села. Вулиця, майже змійка, в’ється долиною однойменної річки Виженка, притоку Черемошу, то примикаючи до неї впритул, то перетинаючи її, то віддаляючись від неї. З обох боків вузька долина оточена горами, на схилах яких розташувалися домівки місцевих мешканців, бази зеленого туризму, церкви і каплички.

Ближче до центру села біля впадіння у Виженку струмка Лисковець, праворуч від дорого побачимо стежинку, яка через декілька хвилин підйому нагору приведе нас до церкви Івана Сучавського – пам’ятки дерев’яної архітектури національного значення.

Побудована у 1792 році та освячена на честь шанованого серед буковинців святого, канонізованого у 1549 році, церква являє собою справжній шедевр буковинської школи дерев’яного зодчества. За легендою, церква побудована на місці, де раніше стояла капличка, збудована на згадку про перемогу селян над ордами хана Батия.

Храм Івана Сучавського, одноверхий і тризрубний, є твором гуцульської школи, перехідним типом від «хатнього» до «купольного». Схему церкви «хатнього» типу порушує розширення даху над навою, а сам верх фактично має три заломи: чотиригранний та два восьмигранних, і увінчаний декоративною главкою. Подібні главки мають вівтарна частина та бабинець. Церква оточена широким опасанням.

Наприкінці ХІХ століття до південної стіни вівтаря прибудовано невелику рублену різницю, а у першій половині ХХ століття – каркасний притвор до західної частини бабинця. У 1970 році здійснено суцільну реставрацію пам’ятки, внаслідок чого їй повернуто первісний вигляд та підвищено рівень цілісності й завершеності. А в результаті останньої реставрації вже в роки незалежності вид церкви, нажаль, було зіпсовано: ґонтовий дах було замінено бляхою.

Поруч із храмом стоїть невелика прямокутна цегельна дзвіниця, яка має три високі аркові отвори дзвонів. Дзвіниця гармонійно поєднана з церквою, і разом вони складають неповторний храмовий ансамбль, який завдяки своєму розташуванню домінує над центральною частиною села.

З пагорбу, де розташовані церква із дзвіницею, відкривається чудовий вид на долину Виженки і село, а далі, на півдні видніються сріблясті бані другою дерев’яної церкви села – Миколаївської.

Прогулюючись центральною частиною Виженки, увагу мандрівника обов’язково привернуть декілька шикарних вілл першої половини ХХ століття – свідоцтва колишньої слави австрійського курорту. Найцікавішою з них є дерев’яна вілла Михайла Гордійчука – активного українського громадського діяча періоду румунської окупації Буковини. Вілла, побудована у 1925 році дійшла до наших часів майже у первинному вигляді. Нажаль, не збереглася до сьогодні вілла Ірина, побудована братом Михайла Гордійчука Юрієм. Вона згоріла наприкінці 40-з років минулого століття внаслідок необережного поводження з вогнем солдатів Воєнстроя.

Фото з книги Ігоря Чеховського «Прогулянка Чернівцями та Буковиною»

Як вже розповідалося вище, Іванівська церква є не єдиним дерев’яним храмом Виженки. В південній частині села при дорозі розташована Миколаївська церква, побудована на початку 20-х років минулого століття у типово гуцульському стилі. Церква тризрубна, триверха з майже однаковими за висотою восьмигранними верхами над всіма трьома частинами, які розташовані на масивних четвериках. Нава має достатньо великі прибудови з обох сторін, які увінчані главками, що створює ілюзію п’ятиверхового галицького храму. Церква майже повністю одягнена в бляху, а мурована дзвіниця дуже схожа на дзвіницю церкви Івана Сучавського.

Дзвіниця:

Але найбільшою цікавинкою Виженки на думку багатьох краєзнавців є вкрита ґонтовим дахом кам’яна капличка, що знаходиться при дорозі біля Миколаївської церкви. Ймовірно, що вона була побудована у 1848 році на честь відміни кріпосного права в Австрійській імперії.

Надпис на капличці, виконаний невідомим автором, дуже важко розпізнати сучаснику. Він є закликом скрізь віка поневоленого австрійськими феодалами українського селянства і розповідає про важку долю кріпаків напередодні скасування панщини. Надпис повідомляє нам про те, що у 1820 році пани відняли у селян усі угіддя і все добро, зобов’язавши тричі на тиждень відробляти панщину, а тих, хто не з’являвся, наказували різками так, «що кров йшла». Далі надпис нагадує про епідемії холери і голод, які лютували пізніше.

Капличка влітку 2024 року:

Через декілька сот метрів розташовані корпуси санаторію матері і дитини під назвою «Зелені пагорби», популярний ще з радянських часів. Ліворуч побачимо стежку, що веде вниз до річки, на березі якої лежить невелике плесо, що нагадує невеликий басейн, утворений вимиванням породи водами стрімкої річки Виженки.

Це святе для євреїв місце є колишньою лазнею-міквою просто неба, яка пов’язана з ім’ям духовного наставника іудеїв Баал Шев Това, відомого нам по сусідній Вижниці. За легендою, вода в мікві має чудесні властивості. Проте, щоб отримати благословення, треба скупатися в ній у голому вигляді.