Венеція: храми

Сьогодні після довгої перерви продовжу серію розповідей про Венецію та Італію в цілому. Пару місяців тому я вже розповідав про символи Венеції – площу Сан-Марко з однойменний собором і палацом дожів, а також про головну транспорту артерію міста – Гранд-канал та знамениті венеціанські палаццо. Сьогодні на черзі – культові споруди італійського Вілкова. Різноманітність венеціанських храмів відразу ж впадає в очі. Так само, як і їх кількість. Храмів тут багато, і всі вони різні. Різні епохи, різні стилі. Є і готика, і класицизм, і чисто венеціанські мотиви. Але що вражає найбільше – це церкви у стилі венеціанського бароко. Таких пишних барокових фасадів я більше ніде не бачив! На жаль, в розповіді не будуть представлені інтер’єри храмів. Вхід в найцінніші з них достатньо дорогий. Та й не було часу заходити в середину. Сподіваюсь, внутрішності венеціанських храмів будуть складовою частиною наступної поїздки, якщо така, звичайно, колись буде.

На самому початку Гранд-каналу біля мосту Скальци стоїть церква Сан-Симеоне-Пікколо (San Simeone Piccolo). Кращий вид на неї - від вокзалу: звідти ця дивна будівля з занадто витягнутим куполом (маловідомий архітектор Скальфаротто, 1718-1738) видасться гротескним баченням, особливо якщо, не відриваючись, дивитися прямо у фас. Церква Скальци (Scalzi), також відома, як церква Святої Марії з Назарета – перший бароковий шедевр Венеції на нашому шляху. Храм стоїть на протилежному від церкви San Simeone Piccolo боці Каналу. Церква належала ордену кармелітів босих. Дух благочестя ій скромності, втім, тут і не ночував: церква (фасад Джузеппе Сарді XVIII століття, інтер'єр Бальдассаре Лонгени кінця XVII століття) пронизана атмосферою розкоші.. Різким контрастом і обвинуваченням їй служить проста й презирлива табличка "cineres Manini" ("порох Маніні") у підлозі другої капели ліворуч; вона відзначає місце заспокоєння Лодовіко Маніні, останнього дожа, що безмовно здав республіку Наполеону. Церква Сан-Джеремія – не дуже цікавий продукт 1753 року, закінчений в 1870-ті. Але її романська кампаніла - одна із кращих і самих прадавніх у місті (XII століття). Усередині, у скляній труні й червоному одіянні, виставлені мощі багатостраждальної Санта Лючії, якої крім мучеництва при житті (у Сиракузах в IV столітті) довелося перенести негоди мандрівок посмертно: спочатку (в 1204 році) венеціанці вкрали її тіло з Константинополя, потім, в XIX столітті, церкву Санта Лючії зруйнували й на її місці побудували вокзал, а мощі перенесли сюди, після чого в 1994 році їх знову украли й тільки недавно повернули на місце. Капличка Maddalena 1760 року роботи історика архітектури Томмазо Теманци на сусідньому кампо: Рухаючись далі вулицею Жнива-Нова, на невеликій площі ви побачите пам'ятник Паоло Сарпі - людині, яка саме на цім місці восени 1607 року одержала смертельний (як видалося) удар стилета в особу. Падре Сарпі, однак, вижив, стилет повісив на стіну й відзначив своє видужання каламбуром про те, що він довідається папський "стиль". Сарпі мріяв про нову релігію, одночасно більш просту й більш розумну (він схилявся убік протестантизму). В XVIII столітті, якщо судити по церковному живопису, усі пішло рівно навпаки. У цьому можна переконатися в церкві Сан-Марциале (San Marziale). Архітектура церкви – нецікаве XVII століття, але усередині є ефектний плафон роботи модного художника початку XVIII століття Себастьяно Річчі. На кампо Санті-Апостоли (Campo Santi Apostoli), куди ви попадете далі, простодушно сусідять кафе, зоомагазин, похоронне бюро й крамниця віників усіх мастей. Церква Святих Апостолів була закладена в VII столітті, коли апостоли з'явилися Магнусу, єпископові селища Одерцо в лагуні, і веліли поставити церкву на тому острові, де він побачить дюжину журавлів. В XVII столітті вона була перебудована, але збереглася добре помітна навіть зовні капела Корнаро - пам'ятник ренесансної архітектури (Мауро Кодуссі, 1490-ті) і скульптури (школа Ломбардо). Тут перебуває гробниця батька Катерини Корнаро роботи Тулліио Ломбардо. У вівтарі жутковато-прекрасне "Останнє причастя Сата Лючії" Тьеполо (зразкова християнка видряпала собі ока після того, як її похвалили за їхню красу, що дозволило їй стати покровителькою мистецтв). Вже за мостом Риальто на кампо Сан-Бенедетто (або San Beneto) стоїть церква монастиря бенедиктинок Cан-Бенето. Якщо ви побачили, що вона відкрита, сьогодні ваш день. Церква XVII століття, у ній є кілька гарних картин Строцци й Тьєполо. Церква Святого Стефана (Santo Stefano) – готична будівля XIV століття. Найкрасивіша її частина - портал з боку провулка. Усередині церква простора, гідна, з живим, не торкнутим комерцією духом; у стародавності її шість раз переосвячували через раз у раз траплявшихся в ній убивств, і, видне, востаннє вийшло освятити міцно. Ще одна церква на кампо Стефано - San Vidal: Церква Марія-Делла-Салюте (Santa Maria della Salute) – один з найзначніших шедеврів венеціанської храмової архітектури. Храм Марії Цілительки, або просто Салюте, був закладений під час епідемії чуми 1630-1631 років, третьої й останньої. У попередню був поставлений паладдіївський Іль-Реденторе (тоді зверталися до Христа Рятівникові); тепер настала настав час просити захисти в Богоматері. В архітектурному конкурсі переміг 26-літній Бальдассаре Лонгена, який запропонував архаїчний, візантійський, восьмигранний план, що прямо виражає символіку Марії (чрево, перебування, захист, слава). Величезну церкву, для якої в мул було вбито більш мільйона дерев'яних паль, будували піввіку, і Лонгена ще встигнув за рік до кончини побачити свій кращий утвір завершеним. Біло-сірий візерунок бруківки у підніжжя теж намальований ним: перед нами дуже досконалий, дуже досконалий, дуже округлий художній продукт. Архітектор зводив не будинок, але метафору: пишні форми хмароподібні, купол, витягнутий до неба, підносить статую Марії в славу, гігантські волюти підтримують спокійно купол (вони в дійсності неправильні: купол дерев'яний і в підтримці не має потреби). Сьогодні ці волюти нагадують скручені пожежні шланги, і здається, вони от-от розвернуться й бризнуть в усі сторони оргіастичним фонтаном. Салюте присвячене особливе свято - 21 листопада. Ще й у наші дні тисячі людей переходять у цей день Великий канал по наведеному мості, щоб попросити в Богоматері захисту для захворілих близьких (ікона - критська, XII століття, вважається чудотворною). Тільки в цей день можна побачити церкву, який її намалював Лонгена: із широко розкритими дверима, звідки люди вступають прямо в центр - у лоно Марії. Звичайно вхід збоку, а підбанний простір закритий. Напроти церкви Салюте на кампо Сан-Грегоріо (Сampo San Gregorio) стоїть суворого вигляду однойменнв церква (XV століття). Нині тут реставраційні майстерні, а колись було бенедиктинське абатство. У нього два готичні клуатри, один з яких захований у будинку ліворуч: можна припасти до щілини в заборі, але краще на секунду піймати його бачення у відкритих вікнах будинку, близько якого вапоретто причалює до зупинки Salute. Перейдемо Канал через міст Академії і рухаємося у бік Сан-Марко. Наступна площа - кампо Сан-Мауриціо (Campo San Maurizio) з гарною неокласичною церквою Святого Маврикія, яка нагадує мінімалістську архітектуру Французької революції (Джанантоніо Сельва й Антоніо Дьєдо, 1806-1828). Церква завжди закрита. Ще один бароковий шедевр – церква Санта-Марія дель Джильо (Santa Maria del Giglio, Santa Maria Zobenigo). Історія основи церкви відноситься до X століття, коли на його зведення слов'янською сім'єю Джубанико був організований спеціальний фонд. Відмінною рисою цієї церкви є фасад. Його створив Джузеппе Сарді на честь Антонио Барбаро і його сім'ї, і замість звичайних фігур святих на нім з'явилися контури міст Задар, Кандія, Падуя, Рим, Корфу і Спліт, які зіграли не останню роль для цього сімейства. У нішах між колонами можна бачити статуї братів Барбаро. За нею – ще один – Церква San Moise. Первинна церква VIII ст. була перебудована в Х ст. для деякого Моизе Вениера, яке побажало присвятити її своєму небесному покровителеві Св. Мойсеєві. У XIV ст. до церкви була додана цегляна дзвіниця з наскрізною аркадою дзвінниці. За замовленням сім'ї Фіні перебудована в 1682 році Алессандро Треминьоном. Потужний фасад, прикрашений скульптором Энрико Мейрингом, оспівує комерційні успіхи сім'ї Фини.  

В північних кварталах, да майже не буває туристів, стоїть храм єзуїтського ордена Санта-Марія-Ассунта, відомої як просто Джезуіті (Gesuiti)). На цім місці в XII столітті був заснований монастир хрестоносців, в XVI столітті одержав сучасний вигляд його будинок поруч із церквою (де зараз карабінери), а напроти була побудована каплиця. Єзуїти були вигнані з Венеції в 1606 році. Пізніше вони збиралися тріумфально повернутися, так що архітектори церкви (Джованні Баттиста Фатторетто, автор фасаду, і Доменіко Россі інтер'єр) в XVIII столітті одержали інструкції створити щось небачене. Так і вийшло: фасад гротескно високий, інтер'єр - дивно захопливий вас уперед, матеріали дуже багаті, декор інтенсивний і одночасно крижаний: стіни викладені візерунком із зеленого й білого мармуру під тканину, вівтар під балдахіном на десятьох кручених колонах із граніту. Собор Санті-Джованні е Паоло (Basilica dei Santi Giovanni e Paolo) - один з найбільших і відомих соборів Венеції. Другою, не менш поширеною назвою собору, відповідно до специфіки венеціанського діалекту, є найменування Сан-Заніполо (італ. San Zanipolo). Будівництво сучасної будівлі собору закінчилося в 1430 році. Поруч із собором на площі – не менш цікавіша за собор скуола grande di San Marco: Канал від площі Санті-Джованні е Паоло веде до моря. Фасадом на канал виходить так звана «лікарняна» церква, що розташована на території лікарні швидкої допомоги: Типова венеціанська церква. Дуже важко зараз її ідентифікувати. Здається, це Santa Maria Gloriosa dei Frari: Ще однин шедевральний бароковий храм - церква Святого Євстахія (Сан-Cтае - San Stae), чий фасад виконаний у шикарному стилі пізнього бароко (1709) швейцарським архітектором Доменіко Россі. Відома вона головним чином представницькою колекцією живопису (замовлення одночасно зробили найбільшим художникам Венеції). Неподалік від Сан-Марко фасадом на море виходить церква Santa Maria della Pieta: Один з найгарніших венеціанських храмів - церква Санта-Марія Формоза (італ. Santa Maria Formosa) у районі Кастелло. Перебуває на однойменній площі Санта-Марія Формоза. Церква була побудована в 1492 році на місці стародавнього храму за проектом Мауро Кодуччі. З архітектурних особливостей можна відзначити опуклі кремові апсиди, гротескна маска в підніжжя дзвіниці - одна з багатьох барочних деталей храму. Мармурова церква Сан-Себастьяно (San Sebastiano) в районі Західний Дорсодуро, 1505-1548 (арх. Скарпан’їно): Церква San Barnabo неподалік від площі Сан-Себастьяно: Церква San Michele на острові кладовищ: Декілька поглядів на храми на острові Джудекка: На завершення, парочка не ідентифікованих мною скуол: