Вашківці

ВАШКІВЦІ – місто, що знамените чудодійною Анниною горою, фестивалем-маскарадом Маланкою, народною творчістю та ще багато чим. Вашківці вперше згадуються у 30-ті роки XV століття під назвою Васківці, що походить від імені Васко.

Про колишню велич Вашківців нагадують нам світлини австрійського періоду: тоді, на початку ХХ століття, Вашківці дійсно можна було назвати містом. Сьогодні це просто один із занедбаних куточків Буковини, якій не залишає майже ніяких вражень (якщо, звичайно ви приїхали не на Маланку 14 січня).

При в’їзді до міста з боку Чорториї знаходиться музей-садиба Георгія Гараса (1901 – 1972 роки) – видатного художника-орнаменталіста. Предметом особливого захоплення майстра було народне мистецтво вишивки. Усе своє життя він присвятив збиранню барвистих народних вишивок рідного краю, аналізував, намагаючись зрозуміти саму душу буковинської орнаментики. На основі вивченого та побаченого, Гарас створив понад 2 тисячі композицій, багато з яких набули популярності серед майстрів буковинських вишивок та килимарників. За його орнаментами створювали вишивки навіть прихильниці народної творчості серед української діаспори в Канаді.

Фото з буклету «Вижницький дивокрай»

Творчою музою Георгія завжди була його дружина Євдокія, яка втілювала його задуми в життя. Разом вони залишили після себе тисячі візерунків, вишиті і ткані рушники, подушки, гардини, скатертини, доріжки, сорочки. Все це зараз можна побачити в музеї Гараса, відкритому у 1972 році. 30 років Євдокія Гарас була оберегом музею-садиби.

Фото з буклету «Вижницький дивокрай»

Їдемо до центру Вашківців. За залізничним переїздом ліворуч – залізнична станція з двоповерховою будівлею вокзалу австрійських часів.

У самому центрі міста праворуч від дороги побачимо церкву православну церкву Святого Миколая. Церква побудована у 1854 році з використанням традицій західного культового зодчества, і тому більше нагадує костел.

Є у Вашківцях і справжній костел. Храм Успіня Пресвятої Діви Марії побудовано на початку 20-х років ХІХ століття і освячено у 1826 році. Наприкінці ХІХ століття католицька громада міста налічувала 1,7 тисяч прихожан, яких обслуговував отець Вінцент Свобода. У 1903 році його змінив Вінцерт Рокинський, а з 1912 по 1929 роки, коли кількість вірних досягла 2 тисяч, громадою опікувався отець Марцель Завадовський.

Костел закрила радянська влада у 1949 році, перетворивши його на кінотеатр. Власне сьогодні будівля більш нагадує саме кінотеатр, ніж костел. Декілька років тому храм повернуто римо-католицькій громаді міста.

Нажаль, про єврейське минуле містечка нагадує лише старий єврейський цвинтар, що лежить при виїзді з Вашківців бік Вижниці. Жодної культової іудейської споруди в місті не збереглося. Примітні Вашківці ще й тим, що тут у 1912 році відкрилася одна з перших на Буковині приватних гімназій з викладанням українською мовою, а українську владу у 1918 році тут встановлено раніше, ніж у Чернівцях, шляхом зібрання вселюдного віче.

Цікавим є факт, що з одного з кутів міста – Гнатишиного пішов родовід двох губернаторів на протилежних кінцях земної кулі: Канадського та Буковинського.

Відомі ж Вашківці на всю Україну не церквою та костелом, і, навіть, не Анниною горою. Для шанувальників народних традицій Буковині та за її межами Вашківці – це місто проведення найбільшого в Україні карнавалу – Маланки. Щороку на свято великомучениці Меланії в ніч з 13 на 14 січня всі мешканці містечка від малого до старого влаштовують переберію, тобто переодягання у казкові костюми з масками. У такому вигляді маланкарі ходять від оселі до оселі і відганяють злих духів. Завітавши до хати, учасники переберії, виганяючи духів, перевертають все в домі з ніг на голову, при цьому ще й отримуючи а це винагороду. Традиційними для маланкарів вважаються костюми «діда» і «баби». Не обходиться й без «циганів», «жидів», «дідів», «козаків», «нареченого та нареченої», «чортів» та знаменитих «вашківських ведмедів». Щоправда, в додачу до цього кожного року з’являються нові персонажі. За декілька останніх років до учасників в традиційних костюмах додалися «Усама Бен Ладен», «Гітлер», «курячий грип», «міліціонери» та, звичайно, величезна кількість сучасних українських горе-політиків.

Фото з буклету «Вижницький дивокрай»

Найцікавіше починається наступного ранку – 14 січня, на день Василя. Учасники переберії починаюся сходитися з трьох вашківських кутів: Горішнього, Гнатишиного та Затеплишного у центр міста на перехрестя, що зветься Хрестовою дорогою, та маскарад продовжується. До цього знаменитого місця веде вулиця Койнаша, що починається за залізничним переїздом біля автостанції. Тут учасники розігрують сатиричні кумедні сценки з повсякденного життя та голосних світових подій. Обов’язковим атрибутом святкування є купання всіх учасників Маланки у маленькій річці Тепличці, що знаходиться у Долішньому куті. Під час купання маланкарі очищується від нечистої сили, яка могла «прилипнути» до них під час маланкування і вигнання злих духів. Ігнорувати процедуру купання забороняється. Тім більш, що місцеві кажуть, що від цього ритуалу ще жодна людина не застудилася. Розповідають, що традицію святкувати Маланку з таким розмахом саме у Вашківцях запровадив колишній власник містечка граф Петрино ще за австрійських часів. Граф був великим шанувальником народний традицій, тому будь-яким чином заохочував проведення карнавалу: кожній групі маланкарів Петрино виставляв по бочці пива, а вашківчан в найцікавіших костюмах щедро нагороджував. Проте можна почути, що першими ініціаторами проведення Маланки на сьогоднішньому рівні були члени товариства «Січ» Осип Безпалко та Іван Герасимович, які з використанням новорічних масок зуміли передати найбільш цікаві сторінки життя містечка упродовж року. Як би там не було, але кожен рік на старий Новий Рік до Вашківців з’їжджаються десятки тисяч людей з Буковини, багатьох куточків всієї України та, навіть, з далекого зарубіжжя. А щороку шанувальників цього дійства становиться все більше і більше. Тому вашківчани готуються до цього дня упродовж цілого року: пишуть сценарії, готують маски, шиють святкову одежу. Безумовно, варто хоча б раз у житті відвідати це свято українських народних традицій. Найцікавіше, як на мене, знаходиться у на околиці міста у в присілку, яким має назву «дослідне господарство». Це палац (садибний будинок) Криштофовича.

Для того, щоб побачити палац, треба рухатися вулицею Койнаша у західному напрямку. Майже при виїзді з міста є закинутий парк, в якому розташувався двоповерховий палац.

Цей маєток належав багатому вірменському купцю Криштофовичу. Палац побудований на початку ХХ століття, а зараз в ньому розташувався сільський фельдшерський пункт.

В занедбаному парку є ставок та пам’ятник (може, Криштофовичу?)

В присілку «Дослідне господарство» також є дерев’яна церква і дзвіниця. Ідентифікувати її не вдалося.

Панорама Вашківців з Анниної Гори. На задному плані - Снятин: