Скала над Збручем

В містечку залишилося багато архітектурних пам’яток австрійської доби. Тільки от виглядає більшість з них, м’яко кажучи, не презентабельно. Чомусь обожнюю Скалу, але ж розумію, що моє захоплення навряд чи розділять багато читачів.

Друзі, запрошую підписуватися на мій телеграм-канал. Так ви будете оперативно дізнаватися про нові пости на сайті: https://t.me/andytravelclub 

1. Замок

Перші укріплення в Скалі виникли ще в ранньослов’янські часи і являли собою дерев’яно-земляне городище. Дерев’яний замок, скоріш за все, був спалений татаро-монголами. На його місці у 1370-х роках князі Коріатовичі, які володіли Поділлям з 1331 року, збудували кам’яну фортецю. В той час Скала-над-Збручем наряду з Кам’янцем, Червоногрудом, Бакотою та Брацлавом вважалася одним з найбільших і найкраще укріплених міст Поділля. Наприкінці XIV подільські землі перейшли до князі Вітовта, а у 1443 – у власність польського короля. У 1498 році король Ян Ольбрахт на 15 років звільнив мешканців міста від податків. Цей привілей для міщан було подовжньо ще на 10 років у 1510 році.

У 1515 році польський король Сигізмунд І віддав місто «у довічне користування» кам’янецькому старості Станіславу Лянцкоронському (1465 – 1535), а вже наступного року замок в Скалі був спалений татарам. Лянцкоронський розпочинає його відбудову за рахунок міщан, яких на 2 роки звільнили від податків. 1518 року Сигізмунд І надав Скалі-над-Збручем Магдебурзьке право, а з ним і дозвіл на щорічний ярмарок на свято Вознесіння Господнього та щотижневі торги по вівторках. В той час місто стало центром Скальського староства і незабаром отримує свою печатку із зображенням замку (1531 рік).

У 1538 році Скалу разом із замком знищили волохи. Того ж року сандомирський воєвода Станіслав Лянцкоронський розпочав перебудову укріплень. Кам’яний замок постав на високій скелі близько 50 метрів над рівнем річки. Скелі круто обривається на заході і півночі до потічка Чорнушка, а на сході – до широкої заплави Збруча. Первісно дитинець займав мисову частину скелі, а пізніше розширився на її напільну частину. Замок мав неправильну форму, що було обумовлено рельєфом місцевості.

Коли підходиш до замку з боку міста, складається враження, що місце його розташування обрано невдало: він нібито знаходиться в ямі нижче рівня дороги. Це уявлення відразу ж зникає, коли опиняєшся на замковій території, а особливо, коли дивишся на замок з боку Збруча. Само місце розташування фортеці на високій неприступній скелі і слугувало її природним захистом. З півдня, з боку з сучасного міста там, де зараз проходить головна вулиця, дійсно знаходилося найуразливіше місце твердині. Там було вирито глибокий рів, від якого сьогодні не залишилося і сліду, зведено кам’яний мур та оборонну порохову вежу.

Порохова вежа – найкраще збережена деталь замку в Скалі. Вона має чотири яруси. Перший ярус прямокутний, зовнішня частина інших трьох ярусів із зовнішньої сторони замку заокруглюється. Всі чотири яруси мають бійниці. На першому ярусі вони ключеподібні, на інших – прямокутні. Дах на вежі відсутній. Легенди стверджують, що під замком знаходиться багато підземель, які починаються саме у пороховій вежі. Деякі з них вели аж до Кам’янця (до якого звідси 40 кілометрів). За їхньою допомогою мешканці рятувалися від турків, татар, волохів. Зараз вхід до підземель засипаний.

Поруч із пороховою вежею на південному мурі замку знаходилася в’їзна брама, до якої вів підйомний міст на величезних ланцюгах. Від неї, нажаль, нічого не залишилося. А від замкових стін збереглася приблизно їх половина. Більшість з них проглядається з боку річки. Серед місцевих жителів існувала легенда про, що замок збудували турки на яєчному розчині. Звісно, це вигадка: захоплення турками Поділлям навпаки стало початком кінця замку в Скалі.

В 1615 році замок зруйнували татари, а у 1620 році місто намагалися взяти турки, спаливши більшість будинків та пошкодивши замок. Для оборони від османів під час Хотинської війни краківський і руській воєвода Станіслав Любомирський влаштував в замку польський військовий табір. У 1648 році, коли Скала належала одному з керівників шляхетських військ, брацлавському та руському воєводі Станіславу Лянцкоронському, фортецю збули козаки під проводом Максима Кривоноса, вигнавши звідти польський гарнізон. Замок був значно поруйнований, коли в ньому у 1657 – 1658 році перебувала залога трансільванського князя Д’єрдя ІІ Ракоці. Ракоці на той час разом із українськими і шведськими військами воював проти поляків. Опис 1665 року свідчить, що «замок, вимуруваний на скалі, і обведений навколо муром, прийшов в цілковите запустіння».

Останній раз замок зруйнували турки у 1672 році, коли захопили Поділля. Після того він вже не відбудовувався. В середині XVIII століття скальським старостою був Адам Тарло, який перебудував замок на свою резиденцію. Він відремонтував мури і вежу, а також звів на території замку двоповерховий палац у бароковому стилі. Палац поділяв дитинець на дві частини: парадний та внутрішній двори. Між ними знаходився наскрізний проїзд, якій розташовувався у першому поверсі палацу. Палац прикрашають білокам’яні бароково-класицистичні різьблення над вікнами. Він мав великі склепінчасті льохи, які й сьогодні є частково доступними.

З люстрації 1762 року слідує, що резиденція Тарлові недовго. За декілька років в палац влучила блискавка і зруйнувала його. Так він і стоїть пусткою два з половиною століття. Наступні власники Скали Голуховські не стали відбудовувати палац і замок, а збудували свою резиденцію на південній околиці міста. З тих пір місцеві мешканці неспішно розбирають замкові руїни на будматеріал.

Руїни палацу з тильного боку:

В австрійський період про замок в Скалі (як і про інші замки) ніхто не дбав. На початку ХХ століття його руїни використовувалися, як прикордонна застава. Під час Першої світової на території замку були викопані шанці, які пізніше поросли травою. Отже, прогулюючись замковим подвір’ям, треба уважно дивитися під ноги.

У 2015 році територія замку вже обнесена частоколом:

Палац Тарла стояв у риштуваннях:

Після реставрації на фасаді палацу з'явився орел:

Найкращій вид на замок відкривається з протилежного Хмельницького берегу. Щоб насолодитися цим видом, треба спуститися від замку стежкою до Збруча і перейти його кладкою.

2. Маєток Голуховських

Наприкінці XVIII століття власником Скали-над-Збручем становиться холмський підчаший Юзеф Вінцентій Голуховський (1734 – 1806). Він не став відновлювати замок та зруйнований блискавкою палац Адама Тарло, а розбудував свою резиденцію на південній околиці міста. Навколо резиденції на основі природного лісового масиву розбудовується великий парк, який і сьогодні вражає нечастих туристів. Парк займає територію у 26 гектарів, на якій проростає близько 110 видів дерев і чагарників.

Онуком Юзефа Голуховського був Агенор Ромуальд Голуховський (1812-1875), який продовжив розбудову маєтку, значно збагативши його. Благо, статус дозволяв це робити: Голуховський займав посаду намісника Галичини. Його син, Агенор Адам Голуховський (1849-1921), був міністром закордонних справ Австро-Угорщини. Серед парку Голуховські розбудували одноповерховий палац з балконом і терасою в класи стичному стилі, який по боках прикрашали декоративні двоповерхові вежі. Палац було значно пошкоджено в часи Першої світової війни.

Останнім ординатором Скали аж до 1939 року був граф Агенор Марія Йоахім Голуховський (1886 – 1956). Він мав розпочати реставрацію палацу у вересні 1939… Та не судилося.

Сьогодні в колишньому маєтку розміщується селищна лікарня. Зберігся флігель з гарною двоповерховою вежею, офіцини, стара огорожа та гарна в’їзна брама із сторожкою в стилі французького неоренесансну. Десь у углибині парку загубилися 500-річний дуб та липа, під якою, за легендою, зазнавався у коханні майбутній президент Української Народної республіки Михайло Грушевський.

Сторожка і брама:

Офіціни:

Зруйнований флігель:

3. Пам'ятки містечка

Остання, третя частина розповіді про Скалу, насправді, зроблена для гурманів. Ні, містечко дійсно закохує в себе. Не дарма ж я знову спеціально поїхав до Скали-Подільської вже за 4 місяці після попереднього візиту. Але ж розумію, що моє захоплення навряд чи розділять багато читачів. В містечку, звичайно, залишилося багато архітектурних пам’яток австрійської доби. Тільки от виглядає більшість з них, м’яко кажучи, не презентабельно. Тому й розповідь сьогодні лише для тих, хто вміє побачити хоч трохи краси там, де від неї мало що залишилося.

Найяскравіша пам’ятка центральної частини містечка – пізньоготичний костел Вознесіння Пресвятої Діви Марії збудований у першій половині XVII століття. То був період, коли більшість великих храмів робили оборонними. Костел в Скалі – не виключення. Круглі вежі і мури, що збереглися до наших днів – яскраве тому свідчення.

Очевидно зруйнований турками наприкінці XVII століття, храм був відновлений у 1719-1724 роках коштом скальського старости Валентія Мержеєвського. Висока вежа зі шпилем та годинником збудована значно пізніше - у 1900 році. Костел хрещатий в плані, дах вкритий червоної черепицею. Вхідний портал прикрашений гербами фундаторів, а на фасаді храму можна побачити вимуровані меморіальні дошки на честь Тадеуша Косцюшка та Адама Міцкевича. Дослідник архітектури І чверті ХХ століття Богдан Януш назвав «останнім відлунням готики на Поділлі». Краєзнавці також приписують ці слова Г.Логвіну – також досліднику пізньорадянського періоду, тільки в іншому варіанті: «останнє відлуння готики на Україні».

Неподалік, напроти замку ще одна культова споруда Скали – Миколаївська церква. Відома вона тим, що 14 травня 1896 році в ній обвінчався з Марією Вояковською, яка працювала в Скалі вчителькою, майбутній президент УНР Михайло Грушевський. М.Вояковська, закінчивши Львівську вчительську семінарію, до 1893 році працювала практиканткою у чотирикласній народній школі в Скалі. Згодом вона отримала роботу у Львові, де і познайомилася з майбутнім чоловіком. Вони часто навідувалися в Скалу. Грушевським багато спілкувався с місцевими культурними і громадськими діячами, із скальською «Просвітою». Після одруження Марія покинула вчительську працю та зайнялася літературними перекладами. Разом з Наталією Кобринською вони організували дитячі «захоронки» (перші дитячі садки).
Церква ж збудована у 1882 на місці давнішої оборонної. На великому дзвоні відлито: «Фундаторъ сего дзвона брацтво въ Скале. Року 1891 вылить Антоніемъ Серафинъ».

А так вже церква виглядала навесні 2015 р.:

За церквою на березі потічку Чорнушка знаходиться чи не найстаріше джерело на Поділлі – Королівка. Воно знаходилося на чорному шляху зі Львова до Кам’янця, яким татари гнали полонений в ясир. За легендою, з неї пив король Данило Галицький, ідучи платити данину хану Батию в Золоту Орду. Данило вирішив перезимувати в скальському замку, а його слуги викопали криницю.

На околиці містечка неподалік від маєтку Голуховських зберігся старий австрійський вокзал. Поїзди сюди давно вже не ходять, а сама будівля і досі нагадую про колишню значущість залізничної станції «Скала»:

Незважаючи на те, що центр містечка майже цілком складається із старих австрійських кам’яниць, особливих вражень він не залишає. Ось, щойно пофарбований Богдан Хмельницький тримає в лівій руці Переяславську угоду, а правою замахується чи то убік Польщі, чи то убік костелу. В радянські часи цю угоду неодноразово відламували місцеві бандерівці, петлюрівці і мазепинці.

Площа Ринок в центрі Скали залишилася, але від старої забудови збереглася лише будівля колишнього Польського народного дому.

Площа Ринок

Польський народний дім:

Поруч, на центральній вулиці, декілька колишніх адміністративних будівель: магістрат, поліція, пошта.

Магістрат

Пошта

Поліція

Ще якась колишня урядова установа

Центральна вулиця Грушевського:

Іноді трапляються цікаві архітектурні елементи у вигляді дерев'яних дверей чи дерев'яних еркерів:

У бік замку і костелу колишні народна школа, «Просвіта» і аптека. Аптека, щоправда, діє і в наш час.

«Просвіта»

Школа

Стара аптека

Трохи австрійського центру (бічні вулички):

Неподалік від автостанції помирає маленький костел - родинний склеп Голуховських:

Від Польського народного дому можна пройтися униз на маленького польського цвинтаря. Капличка на ньому вже зовсім поруйнована і майже не нагадує храм…

Ще нижче, на березі Збручу, старий мучний млин. Він й досі діє.

Ну і на останнє, про євреїв. Куди ж без них? :) В старій Скалі їх так само було багато Наприкінці ХІХ століття євреї становили половину населення містечка, а напередодні Другої світової в маленькій Скалі-над-Збручем було 8 (!) синагог. Більшості з них вже немає, але залишки юдейських культовий споруд все ж можна відшукати.

Найкраще збереглася найновіша синагога «Beth Am» (початок ХХ століття). В радянський час вона перебудована на житловий будинок.

Найстаріша синагога «Old Shul» (XVII – XVIII століття) перебудована до невпізнанності. Розташована вона на території консервного заводу:

Там, де зараз знаходиться завод, існувало ще декілька божниць: Чортковська синагога-клойз, Бейт-хамідаш (будинок прощання) та синагога «Порт Артур». Всі вони зруйновані.

Поруч із «новою» синагогою – значно перебудована божниця «Otyner kloiz»:

На колишньому Ринковому майдані дуже важко буде впізнати синагогу «Strysover kloiz»:

На пагорбі, що розташований поруч із єврейською частиною міста, зберігся кіркут. Це – один з небагатьох впорядкованих єврейський цвинтарів Поділля.

Дорога до нього буде проходити через новий готельно-розважальний комплекс.

Новітній замок при виїзді зі Скали у бік Кам'янця: Споруджений у 1968 році, як їдальня, і перебудований близько 20 років тому.

Незважаючи на пишний декор, в який, мабуть, вкладено багато коштів, "замок" вже багато років стоїть пусткою.

4. Осінній вечір над Збручем

Цим теплим жовтневим вечором я спеціального поїхав до Скали-над-Збручем, щоб вперше у житті насолодитися заходом сонця на фоні руїн замку. За яким замком мало сідати сонце, мені було все рівно. Але Скала була обрана тому, що тільки звідси у вечірній час можна було хоч якось дістатися Кам’янця громадським транспортом.

І хоча вечір був чудесним (в Скалі по-іншому й бути не могло), з заходом сонця трохи не повезло. За півгодини до заходу набігали хмарки, і сонце, замість того, щоб сісти за замком, сіло за хмарками. Вийшло, що вийшло :)