Самчики: шикарна резиденція Чечелів

Резиденція Чечелів в Самчиках - один з найбільш охайних і доглянутих палацових комплексів на теренах України. Знаходяться Самчики в декількох кілометрах на схід від Старокостянтинова. З головного автовокзалу Хмельницького сюди їдуть прямі автобуси. А зі Старокостянтинова до Самчиків взагалі бусики бігають чи не кожні півгодини. Палац є одним з найкраще збережених в Україні, що дало змогу облаштувати музей-садибу, яка отримала статус заповідника.

Поселення відоме з середини XVI століття і називалося Замчики. Землі навколо Старокостянтинова, у т.ч. і Самчики, належали князю Костянтину Острозькому. На початку XVIII століття після черги володарів маєток отримав Януш Хоєцький, який у 1725 р. створив собі резиденцію на березі річки Случі. В добу господарювання родини Хоєцьких побудовано церкву Параскеви П'ятниці, що зберіглася донині. Також з тих часів донині зберігся так званий Старий палац 1725 року побудови. Невиразна архітектура старої будівлі спонукала інших хазяїв використовувати її переважно як службове приміщення нового палацу.

Старий палац Хоєцьких:

Наступним власником був гайсинський староста полковник Петро Чечель. Саме під час його господарювання маєток набув нового вигляду: було збудовано палац, два флігелі, в'їзну браму, оранжереї (серед них і теплицю відкритого типу «Сад в мурах»), стайні. Також Чечель провів реконструкцію в романтичному пейзажному стилі парку Хоєцьких. Маєток був тоді огороджений муром. Син Петра Чечеля Ян одружився з Людвікою Якубовською у 1822 році, і тоді ж батько подарував синові Самчики та інші села. Ян та Петро померли в один рік (1843), і маєток успадкувала Людвіка, а згодом Якуб, син Яна та Людвіки. Якуб продовжував розвивати освіту та культуру у своїх володіннях, наприклад, у 1854 році у Самчиках він заснував сільську музичну школу гри на духових та струнно-смичкових музичних інструментах, а також оркестр, яким керував Родерік-Август Браун, відомий польський композитор, диригент та скрипаль.

Під час польського повстання 1863 року Якуб Чечель підтримав повстанців. В бою з російською армією неподалік села Салиха він був поранений та потрапив у полон, де його закатували до смерті. Маєток Чечелей царат конфіскував. У січні 1867 року маєток викупив житомирський купець першої гільдії Купріян Абрамович Ляшков. Наступним власником садиби став Іван Угрімов (у 1870 році). Угрімови побудували за власні кошти школу та відкрили сільську бібліотеку, за їх господарювання маєток відвідували визначні діячі культури, освіти та науки — як Російської імперії, так і Європи. У 1902 році маєток викупив Михайло Шестаков, який володів ним до 1918 року.

Палац одноповерховий, в стилі пізнього класицизму (ампіру), побудований за проектом польського архітектора Якуба Кубицького. Будівля в формі видовженого прямокутного блоку на 15 осей, довжина - 44 метри, ширина - 16,5 метрів, висота - 14 метрів. Парадний фасад прикрашено шестиколонним портиком і трикутним фронтоном.

В тимпані фронтону збереглося ампірне ліплення двох жіночих фігур (богині краси й кохання Венери та богині родючості Церери) поряд з ліпленим колом, в якому розміщений герб власників. Герб знищено за часів СРСР та відновлено у 2009 році.

Первісне розташування приміщень палацу збережено майже повністю. Зокрема, в палаці є п'ять залів (Кругла, Велика, Римська, Спочивальня та Японський кабінет). Разом вони утворюють анфіладу з боку паркового фасаду, містять багате художнє оздоблення у стилі ампіру. Автором унікальних фресок є Михайло Врубель.

В Круглій (або ж Блакитній) вітальні відбувалися театральні постановки, танці, або ж вона могла служити музичним салоном.

Праворуч від Круглої зали розташована Велика (Червона) зала, у якій є чотири вікна. Ця зала слугувала господарям за їдальню. В одному з кутків зали стояв мармуровий камін.

Ліворуч від Круглої зали розміщена Спочивальня з двома вікнами.

По сусідству розташована Римська зала, що отримала свою назву за характерне оздоблення.

З Римської зали гість палацу може перейти до наріжної квадратної вітальні, що замикає анфіладу залів. Внаслідок тематики й стилістики зображень кімната отримала назву Японської. Її стіни від підлоги і до плафону повністю вкриті фресками. До 1951 року з Японської зали можна було через засклені двері вийти на ґанок і далі в парк, але ґанок знищили. Розпис стін складається з трьох ярусів. Нижній ярус — панель з декоративним візерунком (частково збережений). Середній ярус містить повторюваний сюжет: вазон із хризантемами у фігурній рамі. Верхній ярус містить різні сюжети: два зображення самураїв з мечами у вбранні періоду Едо за писанням великих книг, японку з парасолькою, чубатого журавля, драконів, метеликів, рослинні та геометричні візерунки, ієрогліфи. За розповідями мешканців села, у ніші навпроти дверей раніше стояла скульптура Будди.

В кімнаті досі зберігся автентичний паркет, який виготовили німецькі майстри. Фрески Японської кімнати в Самчиках наразі залишилися єдиною пам'яткою європейського орієнталізму початку XIX століття в Україні.

Парковий фасад прикрасили чотириколонний портик і сходинки в парк. Вікна портику напівциркульні, на фасадах прямокутні, прикрашені гірляндами і сандриками.

Один з левів перед входом:

Деталі портику:

Історично першим парком при маєткові був парк Хоєцьких. Але архітектурний ансамбль, розбудований на початку XIX століття Чечелем, не надто добре вписувався в старий парк. Тому для планування нового пейзажного парку в садибі у 1801 році було запрошено відомого на землях України (тоді в складі Російської імперії) садівника Діонісія Мак-Клера (1762–1853), засновника, серед іншого, ботанічного саду в місті Кременець, найстарішого серед ботанічних садів України.

Мак-Клер вдало використав наявний природній деревостан, переробив паркові алеї та стежки, змінив компонування насаджень, створив штучний рельєф з яром та гіркою-альтанкою.

У 1902–1904 роках Михайло Шестаков приєднав до парку ще 3 гектари території, на яких було закладено нові ділянки парку в регулярному (або ж класицистичному) стилі.

Паркові будівлі в стилі класицизму доповнили і провінційним зразком шинуазрі - Китайським павільйоном. Вибудуваний з цегли, потинькований, прикрашений рустикацією, пілястрами, розфарбований в біло-жовті кольори, павільйон теж цілком належав би класицизму, аби не високий гнучкий дах з заокругленими «рогами» на кутах, який своєю формою нагадує дах китайської пагоди. На шпилі даху — флюгер у вигляді прапорця, в якому прорізаний напис «1814».

Будинок цікавий і як приклад улаштування в давнину льодовень. У центрі глибокого льоху споруди вмуровано квадратну камеру, що перекрита підлогою цоколю. Крізь отвір у підлозі до льоху засипали лід, який заготовляли поруч, на річці Случ. У стінах льодової камери розташовані ніші з полицями, де і зберігалися продукти.

Брама і флігель:

В'їзна брама:

Один з флігелів:

Палац Хоєцького, китайський будинок і флігель:

Ще одна в'їзна брама:

На території комплексу зберігся палац Хоєцьких - найстаріша будівля резиденції в Самчиках:

Підземелля палацу значно просторніші за інтер'єри. Тут влаштовано невеличкий музей:

Зверніть увагу на щура:

Старий млин на території резиденції:

В селі, неподалік від резиденції, знаходиться церква св. Параскеви з дзвіницею, збудована у 1771 році Хоєцькими:

Мальовичий сільський пейзаж:

Стрижата на автобусній зупинці: