Райгородок: вілла Мазаракі

Бердичів з усіх боків оточують села, де збереглися колишні панські маєтки з палацами і парками. Сьогодні ми побачимо один з них. Село Райгородок, в якому знаходиться вілла родини Мазаракі, знаходиться в 19 кілометр на захід від Бердичева. Дістатися сюди громадським транспортом доволі просто: село знаходиться на трасі, яка веде з Бердичева на Хмільник, і автобуси тут їздять досить часто. Про місцезнаходження маєтку краще запитати місцевих мешканців: з дороги палац не видно. 

Поселення Райгородок, що сьогодні налічує менше 900 мешканців, засновано у 1649 році. До революції це було майже єврейське містечко, де проживало 37 відсотків євреїв. В містечку була синагога, костел і церква. Здається, нічого з того не пережило війн. У серпні 1919 року тут, до речі, відбулися бої І Корпусу Української Галицької Армії з більшовиками. А ще до революції в селі існували руїни розбійницького замку, в якому польський шляхтич Захарій Ярошинський одружився на Маріанні Шеньовській. 

Наприкінці 18 ст. в Райгородку було збудовано резиденцію, що належав чи то Сарнецьким, чи то Меленевським. Все, що від неї сьогодні залишилось - це одноповерховий у флігель в стилі класицизму з маленьким портиком. І той доживає свої останні дні. 

У середині 19 ст. Райгородок через шлюб отримав Мечислав Людвіг Мазаракі, який будучі поляком, ймовірно мав італійське походження. Зруйнувавши старий палац, який був занадто тісним для його родини, у 1887 році за допомогою архітектора Станіслава Борецького звів новий палац у тосканському стилі. 

Палац відрізняється чотирма різними фасадами, який прикрашають ризаліти, лоджії, балкони і тераси. Головна прикраса головного фасаду – багатокутова вежа. Над інтер’єрами працювали варшавські майстри, які створили ліпнину, паркет, стінні розписи і дубові панелі в їдальні. Остання власниця маєтку Марія Мазаракі згадувала про те, як їдальню прикрашав камін, декорований дубовими панелями, в кімнатах була чимала колекцією живопису, яка дісталася Мазаракі від родича Адольфа Мостовського з його маєтку у Великому Митнику. В одному з салонів стояла бронзова скульптура короля Яна ІІІ Собєського на коні з шаблею в руці, заввишки 1 метр.  

У 1917 році найцінніші речі перевезли до пивниць монастиря кармелітів в Бердичеві і подальша їх доля невідома. Проте, кажуть, що частина інтер’єрів збереглася і до наших днів. Тай і сам палац майже не змінився, тільки ось його стан на останні декілька років (якщо судити по попередніх фото) погіршився. Немає вже й оригінальних статуй левів із каррарського мармуру, які донедавна прикрашали вхід.  

Не менш цікавими за палац були парк і сад, які вважалися одними з найкращих на українських землях. У парку, яким опікувалася Октавія Мазаракі, були теплиці з пальмами та ананасами.

Все, що залишилося від брами: 

Найстаріший флігель: 

Один з флігелів: 

Млин поруч з палацом:  

Стоїть, як ні в чому не бувало: 

Фруктовий сад: 

Став поблизу маєтку: 

В розповіді використані матеріали книг Дмитра Антонюка «4 маршрути Житомирщиною» та «315 польських замків та резиденцій в Україні» видавництва «Грані-Т».