Протовчанська паланка, частина ІІ: Петриківка

Попередня стаття
Протовчанська паланка, частина І: Китайгород
Наступна стаття
Осінні Карпати: Ворохта і Буковель

Частина 1: Китайгород Для більшості українців Петриківка – це, передусім, центр «Петриківського розпису» - унікального явища українського і світового народного мистецтва. Це дійсно так і про це багато пишуть і говорять. До речі, стаття «Петриківський дивосвіт» про Петриківку, петриківський розпис та центр народний промислів авторства Юлії Рацибарської ([info]sestra_yuliya) зайняла третє почесне місце в конкурсі „Україна-гід” від Інтернет-порталу «Новинар». Ми ж з вами сьогодні зупинимося на історії Петриківки, її небагаточислених архітектурних пам’ятках та архітектурі сільського житла селища та його околиць.

Назву селища Петриківка пов'язують з легендарним козаком Петриком, який славився заступництвом за скривджених панами кріпаків, які збігали до нього і вже ніколи не поверталися до своїх господарів. Кажіть навіть, що Петриківка ніколи не знала такого ганебного явища, як кріпацтво.

Коли у 1772 році з’явилася перша офіційна згадка про Петриківку, поселення тут, безумовно, вже існувало. Багато сторінок історії селища пов’язано з останнім отаманом Запорізької Січі Петром Калнишевським, а першим документом, де згадувалася назва «Петриківка», було звернення гетьмана до духовенства з проханням освітити нову церкву. Дерев’яна церква Святого Георгія була перенесена на плотах до Петриківки у 1772 році з села Кирилівка, де її підтопляли дніпровські води. Церква була триверхою, мала план у вигляді шестикутного бабинця, восьмикутної нави та шестикутного вівтаря. Тоді ж, разом із церквою, на нове місце переселилися й багато мешканців Кирилівки. Населення Петриківки швидко зростало і в 1793 році село налічувало 600 хат, або майже 3500 мешканців. Дерев’яна церква вже була не змозі приймати усіх прихожан, тому постало питання будівництва нової церкви. Будівництво тривало довго, 19 років. Перекази говорять, що до будівництва храму безпосереднє відношення мав Калнишевський. Можливо й так, але документальних підтверджень цьому не існує. Скоріш за все, отаман дійсно опікувався ним, але на момент побудови церкви у 1812 році останній отаман вже перебував на довічному засланні на Соловках. Отже, нова і велична церква Різдва Богородиці була освячена у 1812 році священиком Симоном Кальченком. Храм мав три престоли: головний – на честь Різдва Пресвятої Богородиці, другий – на честь Св. Апостола Андрія Первозданного, третій – на честь Святителя Миколая. Церква цегляна, обштукатурена, тридільна, з прямокутної в плані навою, напівкруглою вівтарною частиною і виступаючим притвором. На західному фасаді – чотирьохколонний портик, завершений трикутним фронтоном. На початку ХХ століття стіни церкви було побілено у білий колір, тому серед народу вона зветься «Білою церквою». У 30-ті роки більшовицькі окупанти розстріляли священиків, ікони покидали в колодязі, величезні церковні книги у шкіряних оправах спалили, а у церкві влаштували клуб. За легендою, коли в 1941-му храм відкрили, на стіні з’явився лик Пресвятої Богородиці, який потім щез. У 1961 році храм знову закрили, а згодом облили соляркою і підпалили. Сьогодні храм – суцільна руїна… Проте тут все одно правиться служба Божа. Це стало можливим завдяки отцю Іову, який обладнав боковий вівтар храму для служби. А поруч стараннями батюшки та небагаточисленних меценатів пару років тому розпочалося будівництво нової дерев’яної церкви з карпатського лісу. На кінець 2009 року храм майже повністю збудований і найближчим часом буде освячений на честь Святих Апостолів Петра і Павла. Перейдемо з культової до народної архітектури. В Петриківці і околицях збереглося багато старих хаток-мазанок під солом’яними стріхами. Місцеві хати дуже мальовничі. Вони тішать око своєю вишуканою формою, білизною стін, найчастіше синіми, з білими смугами віконницями, що облягають з двох боків маленькі віконця. Охайна хатка в Петриківці: Деякі давніші хати мають причілки, в яких добре помітний нахил стін. Тому вони зі своїми високими стіжкоподібними дахами нагадують гриби. Дві жилі хати у присілку Гречане: Стара садиба на околиці Петриківки (хутір Іванівна). Ще жила хата і занедбана клуня:

Попередня стаття
Протовчанська паланка, частина І: Китайгород
Наступна стаття
Осінні Карпати: Ворохта і Буковель

Коментарі

вражаючий репортаж, особливо історія церкви
хат під стріхою не бачила, хіба у Шевченківському гаю, але пам’ятаю таку штуку як "загата" - утеплення стін на зиму
дякую! :)
Вітаємо! Ви потрапили до дайджесту — найкраще в україномовному ЖЖ. Пишіть ще! =)
Дякую :)
о, а ту дерев"яну поряд з "Білою" вже майже збудували!Як вона тобі?
Так, збудували! Ніяк, якщо чесно! :))
Скажіть, а чому побудували нову церкву в сучасному симлі, а не реставрували стару, білу. Це ж яка памятка, як релігійна, так і туристична?