Про подорожі і про беффруа

З недавніх часів став помічати зміну у своєму ставленні до подорожей. Ще 2 роки тому я зранку до вечора тільки і думав, коли і куди я поїду, витрачав купу часу на підготовку. А поїздка у забуте тернопільське село, де є закинутий костел і чи руїни якогось замку, було таким святом, що неможливо описати. Що відбувається зараз? Ось вам вчорашній приклад. Вчора в мене були плани поїхати в Польщу і покататися прикордонними містами, в яких ще не був: Ярослав, Замостя, Красностав. Завів будильник на 6 ранку, прокинувся, пішов умився і думаю: "Може нафіг та Польща, може краще посплю?". Після недовгих внутрішніх суперечок я все ж таки взяв себе в руки і поїхав на місце, звідки мав відходити автобус. Підхожу до автобуса, дивлюся, що капає дощик і небо якесь похмуре (хоча за 3 години небо було вже чисте і світило сонечко). Подумав: "Такий облом їхати, пішло воно все лісом" і не поїхав... P.S. Сьогодні починаю серію розповідей про найготичнішу з побачених мною країн - Бельгію. Розповідей вистачить на цілий місяць: Брюгге, Гент, Брюссель, Бланкенберге, Шарлеруа... Буде багато справжньої готики, замків, неперевершених костелів і ратуш. А головне, познайомлю з новим для мене (і, мабуть, для вас) архітектурним продуктом середньовіччя - беффруа!