Карапчів і Вали

Карапчів знаходиться на південь від Вашківців. Їхати до нього треба через вже знайомий нам присілок «Дослідне господарство» та палац Криштофовичів.

Відомо, що на місті сучасного Карапчіва на березі струмочка Городець, збудованого після татаро-монгольської навал,и було побудовано слов’янське поселення Городище. Руїни захисних валів і підземні ходи укріплень поселення збереглися й до сьогодні. Дослідження залишків цих укріплень експедицією Б.Тимощука у 1968 році дозволили ідентифікувати час існування поселення: 1395 – 1444 роки. Сучасна назва Карапчів походить від турецького "карапчі" («чорні ріка»). Саме в річку Карапчі (сучасна назва – Глибочок) впадає струмок Городець.

Фото з сайту http://bukowina.info

Є припущення, що сучасний Карапчів – це той самий Хмелів-град – центр третьої волості адміністративної одиниці Шипинська земля, що існувала на території Буковини від кінця 13 до середини 15 століття. Карапчів сьогодні:

В Карапчеві продовжуємо знайомство з вже відомою нам родиною Криштофовичів. Тут, в останні роки панування австрійців заможний вірменський купець володів відразу двома палацами, що збереглися до теперішнього часу:

Перший з них – триповерховий з високою чотирикутною баштою, увінчаною зубцями-мерлонами. Зараз тут розташована сільська школа.

Другий палац, де розташувалася сільська рада, значно скромніше.

Є в селі і дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці, побудована у 1816 році. Церква «хатнього» типу, але зі своїми особливостями: нава розширена боковими прибудовами, увінчаними невеликими банями.

Нажаль, про її належність до пам’яток дерев’яної архітектури майже нічого не нагадує: стіни оббиті білим сайдингом, дах вкритий бляхою. Поруч стоїть двоярусна дзвіниця, також в пластику і блясі.

Карапчів закінчується, а погана ґрунтова дорога повзе ще вище і вище. Серед покутсько-буковинських пагорбів.

В селі Вали, що в горах на південь від Карапчіва, стоїть дерев’яна церква Святих Апостолів Петра і Павла, побудована у 1829 році, та перевезена сюди у 1925 році з села Коритне (колишнє Вілавче).

Дістатися неї звичайною легковою автівкою не просто: жахлива грунтівка з крупним камінням з центра села різко віднімається угору.

А церква, в цілому, складає приємне враження: хатній тип з бічними прибудовами до бабинця і вівтаря. Дах – під бляхою, стіни оббиті тесом, пофарбованим в блакитну фарбу.

Поруч по-традиції будують новий цегляний храм. Будівельники з дивом питали мене, чому це я фотографую стару маленьку церкву, а не нову велику? Прийшлося сфотографувати і нову.

Краєвид в Валах: