Нижанковичі: ратуша з оленем, палац, костел, церква, міська забудова

Містечко Нижанковичі (Старосамбірський р-н) лежить на самому кордоні з Польщею. З львівською автостанції № 8 (біля залізничного Двірця) сюди о 7.00 годині відправляється бусик. Увага! Бус забивається так, що люди лежать навіть на колінах у них, хто сидить. Забита і кабіна водія, а разом з ним на сидінні сидить дівчина, яка не влізла у двері. Це все задоволення продовжується 3 години. І ще, якщо дійсно захочете їхати, то місце в автобусі треба займати принаймні о 6.30. В іншому випадку ви або будети їхати всю дорогу рачки, або взагалі нікуди не поїдете.

Ну і головне: містечко знаходиться у прикордонній смузі. Треба мати при собі паспорт. Проте, наявність паспорта (чи, навіть крутого посвідчення, як у мене) не врятує вас від тимчасового затримання прикордонниками. Ситуація усугубилася з війною: зараз в містечко можна заїхати лише через блокпост, і то, не всім: треба мати або реєстрацію, або спеціальний дозвіл.

І якщо все ж таки ви перебороли всі перешкоди на шляху до мрії, Нижанковичі подарують вам незабутні години щастя з великим "набором краєзнавця": ратуша, палац, костел, оборонна церква, цвинтар, каплички і стара міська забудова.

Перші писемні згадки про містечко Краснополе (Краснопіль) - саме так колись йменувалися Нижанковичі, датуються 1377 - 1378. У 1431 році поселення отримало статус міста з польським правом, а у 1448 році польський король Казимир Ягайлович, посилаючись на попередні привілеї, перевів місто на Магдебурзьке право. У 1251 році він заснував римо-католицьку парафію та надав дозвіл на будівництво костелу.

Оскільки замку в Нижанковичах не існувало, його роль відігравав оборонний костел, який захищав місцевих мешканців від різноманітних зайд: татар, молдаван, турків. Крім татар, які зруйнували місто у 1524 та 1624 роках, місто грабували перемишльський староста Томаш Дрогойовський у 1601 році, власник сусіднього Добромиля Ян Щасний Гербурт у 1607 році та Юрій II Ракоці у 1657 році. У 1540 році костел було відбудовано після татарських нападів і освячено під титулом Пресвятої Трійці, Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, свв. Мартина, Миколая і Варвари.

Протокол візитації 1646 року Павла П'ясецького свідчить про те, що храм було відбудовано мешканцями міста і на той час його територія разом з плебанією була обведена валом. Про охоронний характер храму свідчили бійниці, які розміщувалися на другому ярусі південної прибудови у вівтарній частині, і яки на даний час замуровані. У 1730 році відремонтований храм освятив перемишльський єписков-помічник Андрій Пруський, а наприкінці ХІХ - початку ХХ століття храм відремонтували та добудували під керівництвом пароха Адама Пенкося. У 1910 році збудовано високу дзвіницю.

Пошкоджений під час Першої світової війни костел було відразу ж відбудовано. У 1932 - 1933 роки храм ремонтували за пароха Михайла Поправського. Після 1945 року костел перетворили на зерносховище, потім - на спортивний зал. Повернули святиню віруючим у 1989 році, а у 1991 році храм відкрили за участю єпископа-помічника Рафаїла Керницького. Протягом 1992 - 1994 років костел відремонтували а у 2007 році оголосили санктуарієм Пресвятої Діви Марії.

Перша церква в Нижанковичах була вже у 1473 році. Існуючий оборонний храм Пресвятої Трійці збудовано у XVI столітті (за деякими даними - у XV столітті). Церква - дуже цікавий твір галицької архітектури: має кам'яну основу і дерев'яні наметові верхи. Верхи над навою і бабинцем мають по два заломи і завершуються цибулястими банями на низьких восьмериках. Здалеку видається, що бані вкриті дерев'яним ґонтом, але це ілюзія: під ґонт стилізувалася стара поржавіла бляха. Маленька баня вінчає і вівтарну частину.

Найцікавішою частиною храму є бабинець. З заходу від оточений дерев'яним опасанням на різьблених стовпчиках, а з півдня та півночі - вузькими оббудований мурованими добудовами до первісних наріжних контрфорсів нави. Другий ярус є дерев'яним і побудований у вигляді аркади-галереї, традиційної для народного дерев'яного зодчества Галичини.

Поруч з храмом - висока дерев'яна дзвіниця.

Серце містечка - побудована у 1759 році ратуша. Це, напевне, одна з найбільш неординарних ратуш в Україні. Її основа - це одноповерхова, майже квадратна в плані будівля. Вона майже не має декору. Серед маленький прикрас - тільки лтштви вікон і протягнутий на їх рівні вузенький фриз, що залишився лише частково.

Ратуша у 2011 році:

А основна фішка ратуші - шпиль, увінчаний фігурою оленя в натуральну величину - елементом гербу Нижанковичів. Напевно, олень мав виконувати функцію флюгера. Та, на жаль, ні ратуша, ні олень своїх функцій вже давно не виконують. До Другої світової війни у ратуші дійсно містився магістрат і пожежна частина. Після війни тут встигли побувати і бригада швидкої допомоги, і аптека, і дизель-електростанція. З 1960-х років у колишньому магістраті розміщувався З початку 1960-х рр. приміщення ратуші переобладнали на гуртожиток Нижанковицького професійно-технічного училища. А зараз будівля порожня і руйнується на очах.

А олень... У 1980-х роках його вже зносило разом з вежею буревієм, після чого ці елементи ратуші відновили. Та у 2011 році в оленя вже згнила задня частина.

Нещодавно ратушу відновили. Але олень вже не той:

Поруч з ратушею завершено будівництво храму Святого Священомученика. Йосафата Полоцького:

За храмом - будинок народного дому "Просвіта".

На рік побудови храму вкаже флюгер:

За старою оборонною церквою Св. Трійці - стара вілла, в якій зараз знаходиться дитячий садочок:

Стара будівля на колишній площі Ринок:

Шикарні двері:

Кам'яниці на колишньому Ринку:

Від центру на південь дорога веде до колишнього передмістя Вигадів. Колись це було окреме поселення, в якому стояли корчми і заїжджі двори, вигідно розташовані (звідси й назва) при дорозі до Нижанковичів. По дорозі на Вигадів є ще декілька цікавих старих споруд.

Загальноосвітня школа:

Пошта (колишня вілла з кельтським хрестом на фронтоні):

Капличка у Вигадові: 

Північна околиця Нижанковичів, що впритул примикає до державного кордону, називається Заболотці. Раніше це було окреме село, яке після Другої Світової війни приєднали до містечка. Тут знаходиться парк з шикарним палацом, залізничний вокзал австрійського періоду та пограничний перехід "Нижанковичі - Мальговіце". Щоправда, не знаю, наскільки це все вдасться оглянути і сфотографувати. Може і вдасться, але у будь-якому разі вас ненадовго затримують прикордонники.

Про кордон ми спочатку і поговоримо. Він тут проходить в безпосередньої близькості від цікавих нам об'єктів. Наприклад, палац знаходиться майже на кордоні. Від колишнього маєтку до Польщі - декілька десятків метрів.

Мені довелося трохи проїхатися уздовж державного кордону разом із водієм селищного голови. От так він виглядає:

А так виглядає перехід "Нижанковичі - Мальговіце". Зверніть увагу на якість дороги. Очевидно, що саме цей кадр і став причиною мого затримання після прогулянки містечком.

Майже на самому кордоні знаходиться і залізничний вокзал. У 1872 році через Нижанковичі прокладена важлива залізниця, що з’єднувала Львів з Будапештом, так звана Перша угорсько-галицька залізниця. Приблизно тоді у місті збудовано залізничну станцію, яка збереглася до теперішнього часу. Звідси до Самбора двічі на день ходить потяг з двох вагонів.

Панський маєток у Заболотцях відомий не всім. Немає про нього даних ні в українських, ні в польських інтернет-джерелах. Днями мені обіцяли подарувати велику книжку, присвячену архітектурним пам'яткам Старосамбірщини. Обіцяю поділитися додатковою інформацію про маєток після її прочитання.

Сьогодні на території колишнього фільварку знаходиться Державний професійно-технічний навчальний заклад «Нижанковицький професійний ліцей». У палаці - бібліотека.

Герби на фасаді та на башті:

Палац з тилу:

Флігель і повалена водонапірна башта:

В Заболотцях неподалік від маєтку стоїть Церква Стрітеня Господнього, збудована у 1904 року. Попередній храм на цьому місці була вже на початку XVIII століття. У 1725 p. церква отримала ерекційні документи від Юзефа Дроздовського, у 1761 р. надав їй привілей Михайло Мнішек. Від старої дерев'яної церкви, забудованої у 1738 році, залишилася лише дзвіниця.

Стара капличка на повороті на Заболотці:

Склеп на цвинтарі: