Миропілля

01.10.2015

Протягом 2015 року я багато їздив по Україні. Проїхав десятки місць, про які давно мріяв. Але Миропілля - це те, що запам'яталося у цьому році найбільше. Без перебільшення, воно стало для мене відкриттям року (в минулому році таким відкриттям були Антоніни). Колишнє велике місто Курської губернії, а сьогодні - невелике село на Сумщині (Краснопільський район) в 1 кілометрів від кордону з Росією містить несподівані пам'ятки, невідомі майже нікому. Передусім, це величезна церква з 5 абсидами - вівтарними частинами (такого ви більше ніде не зустрінете) та найвищою на Сумщині 5-ярусною дзвіницею. Крім цього - це декілька цікавих храмів і унікальна міська цегляна забудова у великій кількості.

На території сучасного Миропілля перші поселенці облаштувалися в 15-16 столітті в дрімучому лісі по річці Мирна Пилька, що, за легендою, і стало основою для назви майбутнього міста. Ця тиха лісова річка надалі обміліла, а потім і висохла зовсім, залишивши деякі сліди в районі передмістя Старосілля. Поселення засноване близько 1650 р. переселенцями з волинського містечка Миропілля, що дали назву поселенню. В дрімучих лісах по річках Псел і Удава за рахунок збілих поселенців росли одночасно три слободи: Пенянка, Студенок і Запсілля. Надалі ці поселення злилася із слободою Миропілля. Цікаве, що Миропілля є старіше за Суми.

У 1670 році Миропіллю вже було надано статус міста, а у 1671 році тут було засновано Білогородський монастир (Миколаївська пустинь). У XVII ст. Миропілля було сотенним містом Сумського полку. Всередині ХVIII століття місто на нетривалий час мало повітовий уїзний статус і славилося ярмарками з великим вибором корів і коней. Пізніше було лише заштатним містечком Суджанського уїзду Курської губернії.

До початку ХХ сторіччя у Миропіллі вже проживало близько 20 тисяч жителів. У місті було крупне взуттєве виробництво, що обслуговувало потреби армії, тричі на рік проходив найбільший в регіоні ярмарок, був вже проведений телефон, працювали школи, училища, дві бібліотеки. Напередодні революції в Миропіллі діяло шість храмів. Місто стрімко розвивалося. В радянський період воно занепало. Крапку в існуванні Миропілля, як міста, поставила колективізація, Голодомор та Друга світова війна. В наші дні це село з населенням всього 2,8 тис. мешканців.

В Миропіллі залишилося дуже багато архітектурних пам'яток. Усі вони розташовані уздовж центральної вулиці, що й досить носить ім'я Леніна. Уся забудова старого Миропілля виконана у так званому "цегляному стилі" з майстерно викладеною цегляною кладкою без тинькувань. Будівництво в місті велося суворо згідно затвердженого плану, затвердженого у 1787 році. Усі будинки (переважно, це - садиби поміщиків та адміністративні будинки збудовані чітко в одну лінію.

При заїзді в містечко з боку Сум і Запсілля ліворуч зустрічає будівля колишньої казенної взуттєвої фабрики:

На протилежному від неї боці вулиці - старий млин:

Пам'ятки Миропілля ідентифікувати дуже важко. Хоч в реєстрі місцевих пам'яток всі об'єкти зазначаються з адресами (всі вони знаходиться на вул. Леніна), номерів будинків у селі ніде не зазначаються. А, отже, з визначенням і назвою пам'яток Миропілля я можу помилятися.

Будинок купця Слитіна, 1905 рік:

Такі брами - типові для садиб Миропілля:

Садибний будинок Глуховцева (?), ХІХ ст.:

Земська школа (?), ХІХ ст.:

Інші садиби на центральній вулиці:

На головній площі міста - Базарній, стояла Спасо-Преображенська церква. Від неї лишилася лише дзвіниця:

Деталі дзвіниці:

Поруч з дзвіницею - будинок священика, ХІХ ст.:

Земська лікарня (?), 1903 рік:

Електростанція:

Південна околиця Миропілля - Студенок. Тут знаходиться унікальна 5-апсидна Миколаївська церква, з найвищою на Сумщині 5-ярусною дзвіницею. Храм зведений у 1885 році і був частиною Миколаївського монастиря. До цього на її місці стояла стара дерев'яна церква. Раніше церква мала велику церковну садибу, обнесену кам'яною огорожею, що збереглася в східній частині. Нині щільно оточена житловою забудовою. У 1930-і роки закрита і частково зруйнована. Нині храм дії і активно відроджується.

Миколаївська церква цегляна, обштукатурена, хрещата в плані, чотирьохстовпна, одноглава, трьохпрестольна. Виконана в руслі історизму з елементами пізнього класицизму і "російського" стилю. Загальна композиція цієї споруди дуже оригінальна, центральна частина відноситься до типу т.з. "трапезних" церков, де головний об'єм об'єднаний з дзвіницею і трапезною, а загальна симетрія архітектурних мас підкоряється явно вираженій подовжній осі захід-схід.

Напівкругла апсида і трапезна відокремлені поперечними нефами від підкупольного квадрата, виділеного в прямокутному плані центрального об'єму потужними підкупольними пілонами складної форми. Рукави хреста, що примикають до головного об'єму на півночі і на півдні, мають напівкруглі виступи. На сході до меж примикають грановані апсиди. Три входи в церкву розташовані на заході, один через дзвіницю, інші - в рукавах хреста. Нині північна прибудова повністю зруйнована.

Церкву відрізняють великі розміри, вона справляє строге, величне враження. Архітектурне рішення фасадів також дуже оригінально і монументально. Пануючою в архітектурі храму є п'ятдесятиметрова п'ятиярусна дзвіниця. Прямокутна в плані, стовпоподібна дзвіниця височіє над іншим об'ємом західної частини храму, складаючи її головний фасад. Тут є п'ять ярусів, прямокутних, поставлених один на одного і що зменшуються в плані і по висоті об'єму, увінчаних восьмериком.

Перший ярус з трьох, а другий - з чотирьох сторін прикрашають чотирьохколонні, спрощеного доричного ордера портики, увінчані трикутними фронтонами. На третьому і четвертому ярусах портики замінені пілястрами, що підкреслюють дзвони, на які спирається неповний антаблемент з фронтоном. У міру зростання колони і пілястра стоншуються, а фронтони зменшуються, що надає споруді стрункому і легкому вигляду. Восьмерик, з як би пронизаними повітрям арками дзвону, обрамленими архівольтами, оббігає фриз спрощеного доричного ордера. Його вінчав купол, нині втрачений. Фасади дзвіниці членуються по горизонталі сильно профільованою карнизною тягою. По головних осях поярусний розташований арочні отвори, обрамлені архівольтами складного профілю.

Південний, північний і східний фасади церкви оформлені набагато скромніше. У площинному убранні фасадів основна увага приділена архітектурному оформленню отворів (арочні вікна першого і другого ярусів обрамлені архівольтами складного профілю, підкреслені в першому ярусі підвіконними нішами), що створюють одноманітний монотонний ритм. Фасади позбавлені декору, увінчані таким, що оббігає храм по периметру спрощеним фризом і невеликого винесення карнизом.

Представляє інтерес конструкція перекриттів із застосуванням металевого прокату. Перекриття є невеликими цегляними склепіннями, що спираються на металеві балки. Внутрішнє убрання церкви не збереглося. Південна прибудова нині, відокремлена від основного об'єму стіною, відремонтована і розписана у 1988 р.

Храм і монастирське подвір'я з середини 90-хроків минулого століття після довгого запустіння почали відновлюватися і розвиватися. Розроблений і продовжує реалізовуватися проект реставрації Свято-Миколаївської церкви з добудовою раніше розібраної прибудови, побудовані 2-поверхова будівля теплої церкви Ікони Божої Матері "Радість усіх скорботних" з келіями на першому поверсі, харчоблок і інші підсобні приміщення.