12.12.2022 Частина 4: Уругвай
Частина 1: Вогняна Земля. Як виглядає Край Світу?
Частина 2: Аргентинська Патагонія. Льодовик Періто-Морено і Фітцрой
Частина 3: Чилійська Патагонія. Пуерто Наталес і національний парк Torres del Paine
Після холодних патагонських вітрів, неприступних гір і холодних лагун на нас чекали спека, карнавали, джунглі і водоспади. Три з половиною години перельоту з Пуерто-Наталесу у Чилійський Патагонії - і ми у спекотному Сантьяго. Так сталося, що на цей день прийшлося 14 лютого - День закоханих. А оскільки майже в усіх нас кохані були на іншій півкулі планети, нам довелося святкувати без них. Для святкування вибрали один з ресторанчиків в аеропорту Сантьяго. Була 30-градусна спека, але жодний кондиціонер в аеропорту не працював. Менше з тим, святкування запам'яталося смачним пивом та місцевим м'ясом.
Наш подальший шлях лежав у столицю Уругваю Монтевідео.
Країна, в яку ми поїхали заради назви столиці
Єдине, що мене приваблювало в Уругваї - це назва його столиці. В мене є дві улюблених столичних назви - Монтевідео (столиця Уругваю) і Нуку`алофа (Королівство Тонга в Полінезії), яка перекладається, як "домівка кохання". Нуку'алофу, яка заховалася на протилежному від України боці планети, я відвідав у 2019 році. Тепер дійшла черга до милозвучного Монтевідео.
Уругвай випадково вписався в наш маршрут між Патагонією і водоспадами Ігуасу. Якби не оця назва, яка вже багато років милує мої вуха, я б, напевно, ніколи не потрапив до Уругваю. Але коли я запропонував своїй групі продовжити нашу мандрівку в цю країни, усі з радістю погодилися. Як і я, вони теж не знали, що очікувати від Уругваю. І перші часи нашого перебування в Монтевідео на центральній площі Незалежності воно нас трохи... розчарувало.
Але це був лише початок. Далі понеслося! Скучна площа Незалежності змінилася віртуозними декорами колоніальних будинків, атмосферним районом порту, м'ясними делікатесами і місцевим вином на старому портовому ринку, набережною і пляжем, найдивовижнішим за всю подорож заходом сонця та інстаграмним містечком Колонія-дель-Сакраменто. А ще, пізно ввечері, на нас чекало те, про що ми точно не мріяли: щорічний Карнавал на вулицях Монтевідео! Це, напевно, були найромантичніші дні всієї подорожі!
Привіт, Монтевідео!
Найпівденніша столиця Південної Америки. Найбезпечніша столиця континенту. Столиця Меркосуру та інших південноамериканських наддержавних інституцій. Латиноамериканське місто з найвищою якістю життя. Це все видно відразу, коли прилітаєш в аеропорт Монтевідео. Він надзвичайно просторий і футуристичній. Аеропорти Сантьяго і Буенос-Айреса - далеко позаду. Хоча рейсів і трафіка в них - в десятки разів більше ніж в Монтевідео.
Звідки ж така красива назва? Версій багато. Найпопулярніша з них пов'язана з першою у світі кругосвіткою Фернанда Магеллана. Начебто, один з учасників його експедиції побачив невеликий пагорб і вимовив португальською: "Monte vide eu!" ("Я бачив гору!"). Повна назва міста - Ла-Сьюдад-де-Сан-Феліпе-дель-Пуерто-де-Монтевідео, але на практиці її ніхто не вживає.
Як дістатися до Монтевідео? Найпростіше це зробити поромом з Буенос-Айреса. Є 2 варіанти. Перший - прямий пором з Буенос-Айреса до Монтевідео. Це - швидкий, але дорогий варіант: 2 год. 15 хв. від 66$. Другий варіант - пором з Буенос-Айреса до Колонії-дель-Сакраменто (1 год. 15 хв.), а далі - автобусом до Монтевідео (Близько 3 годин). Вартість такого варіанта - 33$ пором + 11$ автобус. Більше про пороми між Аргентиною і Уругваєм дивіться на сайтах поромних переправ: https://www.buquebus.com/english, https://www.seacatcolonia.com.uy, https://www.coloniaexpress.com
Ми оселилися на 2 ночі в готелі Orpheo Express в районі Centro в 5 хвилинах пішки віл центральної площі Незалежності. Зручно, недорого і комфортно: 54$ за двомісний номер за добу.
Район Сентро - так зване "внутрішнє місто" уругвайської столиці. Його почали будувати у 1829 році, коли влада вирішила зруйнувати міські стіни і розширити місто на схід.
Ми почали прогулянку з площі Ентреверо (Plaza del Entrevero). На площі - фонтан з бронзовою скульптурою "Ель Ентреверо" - пам'ятником невідомому солдату. Під площею - муніципальний виставковий центр.
Площу оточують декілька еклектичних будинків, найцікавіший з яких має назву "Лондон-Париж":
Центральна вулиця Сентро авеню 18 липня (Av. 18 de Julio). Це - широкий проспект, який веде на головну площу столиці - Plaza Independencia.
Plaza Independencia - голова площа Монтевідео
Площа Незалежності (Plaza Independencia) з першого разу не вражає. Хоча її вважають візитівкою міста і зображують на рекламних буклетах і магнітиках. Це - архітектурний хаос, в якому поєднано все, що не можливо поєднати. Тут і колоніальні палаци, і ар-деко, і совковий непотріб, і сучасні будівлі без смаку. Що було в голові у архітекторів, які це все будували, важко уявити.
В центрі площі - мармуровий пам'ятник національному герою, генералу Хосе Артігасу, який у 1811 році очолив боротьбу за незалежність Уругваю.
Під площею - мавзолей, де в урні покояться його останки. Урну з прахом Хосе Артігаса охороняють два нацгвардійця.
Найкрасивіша (точніше, єдина красива) будівля площі - це Паласіо Сальво (Palacio Salvo). Це - майже копія Паласіо Бароло в Буенос-Айресі. Про нього я вже писав на своєму блозі. Обидві споруди спроектував італійський архітектор Маріо Паланті. На створення будівель його надихнула "Божественна комедія" Данте Аліг'єрі. Архітектор вирішив втілити її в деталях палаців: 3 нижні поверхи символізують пекло, з першого по восьмий - чистилище, а 15-поверхова вежа - це рай. Будівлю прикрашали багато декоративних елементів на тему твору. Але велика їх частина була видалена через часті обвалів.
26-поверховий хмарочос з баштою був збудований у 1928 році на замовлення братів-бізнесменів Йосифа і Лоренцо Сальво. Тоді він був найвищою будівлею Монтевідео. Якщо палац Бароло у Буенос-Айресі губиться серед багатьох шедеврів архітектури аргентинської столиці, то його брат-близнюк - палац Сальво в Монтевідео виглядає просто неперевершеним на тлі архітектурного непотребу площі Незалежності.
На протилежному західному боці площі з Паласіо Сальво кричуще контрастує совкова несмачна офісна будівля, обліплена кондиціонерами.
Палац Естевес (Palacio Estévez) - одна з двох найстаріших будівель площі. Поєднання доричного і колоніального стилів здійснив архітектор Мануель де Кастель в 1873 году. Палац початково будувався для підприємця Франсиско Естевеса. Але у 1880 році його викупив уряд Уругваю для резиденції Президента країни Лоренцо Латорре.
Але сьогодні резиденція уругвайського Президента знаходиться в сусідній будівлі. Вона має дивну назву "Виконавча башта". Незрозумілий напівхмарочос різко контрастує з палацом Естевес, що стоїть поруч. Його почали будувати ще у 1965 році. Але із-за державного перевороту, криз та інших політичних складностей президента туди змогли переселити лише у 1985 році А палац Естевос віддали під музей. Хоча, насправді, президент лише орендую свою резиденцію у державної компанії Legader С.А.
В південно-західному куточку площі Незалежності розташований театр Соліс. Це - найбільший театр у Південній Америці після театру Колумба у Буенос-Айресі. Будівля театру - найстаріша на площі. Вона відкрила свої двері для любителів опери і балету ще у 1856 році.
В західній частині площі розташовані Ворота Цитателі (Puerta de la Ciudadela). Це все, що залишилося від фортечної стіни, що оточувала місто. Її (крім воріт) зруйнували у 1829 році.
Старий колоніальний Монтевідео
На захід від воріт починається найстаріша частина Монтевідео - район Сьюдад-Вьєха (Ciudad Vieja) або Старе Місто. Це - район банків, музеїв, культурних центрів. ресторанів. Тут же розташований порт.
Від Воріт Цитаделі починається пішохідна вулиця Саранді. Вона з'єдную дві головні площі міста - Незалежності і Конституції.
Саранді та вулички навколо неї - це ідеальне місце для туристів, які хочуть прогулятися серед будівель колоніального періоду. Архітектура цього району - неймовірно еклектична. Тут поєдналися стилі і традиції іспанців, італійців і португальців. Тут що не будівля - то шедевр. А яке оздоблення фасадів! Йому можуть позаздрити Рим і Париж.
А які двері мають ці будинки!
В одному з бічних провулків Саранді є незвичайна площа, яка має назву Площа сексуального різноманіття (Plaza de la persidad). Тут є пам'ятник, присвячений жертвам переслідування за ознаками сексуальної орієнтації.
На площі - дуже колоритне графіті.
Вулиця Саранді приведе нас до ще однієї знакової площі Монтевідео - площі Конституції (Plaza Constitución). Вона також відома, як Plaza Martiz (площа Мучеників) і є найстарішою площею столиці. З моменту заснування міста у 1726 році площа була головним місцем проведення урочистостей, військових парадів, кориди. На відміну від площі Незалежності, тут - затишно і атмосферно. Незважаючи на те, що тут відбувається торгівля сувенірами.
У 1871 році тут був запущений перший у місці фонтан. Він і зараз виглядає дуже привабливо.
Найкрасивіша будівля площі - Club Uruguay.
На східному боці площі - будівля ратуші (Cabildo), збудована у 1804-1812 роках. Колись вона виконувала функції парламенту, а зараз тут - історичний музей
Західну частину площі Конституції займає Катедральний собор. Його звели у 1790-1804 роках на місці невеликої цегляної церкви. Він поєднує в собі риси бароко і класицизму.
Інтер'єр собору - шикарний!
Портовий район: майже Одеса
Район головного порту - найстаріший район Монтевідео. Він збудований за регулярним планом у 18 - поч. 19 ст. Тут особливо атмосферно, особливо коли на вуличках мало туристів. А в Монтевідео їх насправді не багато.
Біля порту розташувався великий критий Портовий ринок (Mercado del Puerto). Його було відкрито у 1868 році. Спочатку тут торгували м'ясом, овочами та фруктами. Пізніше ринок став головним торговим майданом всієї країни. Зараз Меркадо дель Пуэрто - ідеальне місце для обіду. В ресторанчиках на ринку готують чудове м'ясо-гриль та подають місцеве вино. Повноцінний обід обійдеться в 10 - 15$.
Перед тим, як піти, нарешті, на набережну, трохи прогуляємося вуличками, що прилягають до порту і насолодимося архітектурними шедеврами.
Набережна. пляж і океан!
Набережна в Монтевідео дуже довга - понад 20 кілометрів. Те, що ми бачимо - це не зовсім Атлантичний океан. Це ще - затока Ла-Плата. Іноді її називають "найширшою рікою у світі". І дійсно, протилежного берега тут не видно.
Уругвайці називають набережну Рамбла. Це - улюблене місце прогулянки місцевих і туристів. Тут вони бігають, купаються, вечеряють. насолоджуються заходами сонця. Життя тут кипить вдень і вночі.
Набережна протягом своєї довжини неодноразово змінює назви. Перша лінія будинків вважається дуже престижною нерухомістю. Вартість доходить до 1 мільйона доларів. Тут же розташована красива будівля - парламент Меркосуру.
Далі - піщаний пляж. Тут дуже мілко. Щоб зайти хоча б по пояс, доводиться пройти більше 100 метрів.
На набережній ростуть пальмові дерева, серед яких приємно зустріти захід сонця. До речі, це був найкращий сансет за всю подорож. Я обов'язково розповім про нього окремо.
З настанням темряви набережна набережна ще більше оживає.
Карнавал!
Справжня несподіванка чекала на нас, коли ввечері ми поверталися з набережної в готель. Уздовж одної з центральних вулиць ми побачили натовпи людей, які щось чекали. А вони чекали на карнавал! І незабаром карнавальна хода почалася. Строкані відверті костюми дівчат-карнавальщиць, латиноамериканська музика, запах марихуани і сосисок на грилі: почалося свято, на яке ми не очікували!
Карнавали стали візитною карткою Уругваю завдяки африканським рабам. Раз на рік в них був вільний від роботи день, коли вони розфарбовувалися, наряджалися і виходили на вулиці танцювати. Міські мешканці спочатку дивилися на них, а потім почали приєднуватися. Пізніше карнавал поєднав в собі танці народів Африки, Бразилії і Іспанії.
Карнавал в Монтевідео може тривати з лютого по березень. Ми потрапили на кульмінаційну його частину, яка називається LasLambadas. Вона проходить вулицею Ісла-де Флорес, яка йде паралельно набережній. Першими у ході йдуть танцювальні групи. Вони змагаються між собою. За ними - "маски" - костюмовані учасники. Потім - жонглери.А наприкінці з'являється "Прима карнавалу".
Та ще більше враження на нас справило те, що відбувалося за лаштунками карнавалу.
Чарівний захід сонця в Монтевідео
Місце для зустрічі заходу сонця в Монтевідео я вибрав заздалегідь, це за 2 місяця до подорожі. Бо знав, що вони доповнюють враження під мандрівок набагато більше, ніж роздивляння якихось архітектурних деталей будинків. Ми зустрічали сансет на набережній Вільсон (Rambla Wilson) за пляжем Рамірез (Playa Ramírez), скупавшись перед тим у затоці Атлантичного океану Ла Плата. Прямо на березі за пляжем є кафе El Morrito club de Pesca (Рибальський клуб Ель-Морріто).
Стільчики тут розташовані поруч з водою. А між кафе і берегом - декілька пальм, які створювали гарний антураж для фото. Вперше продегустувавши уругвайське пиво, ми пішли придивлятися різні ракурси для знімання заходу сонця.
Обране місце було вдалим вибором ще й тим, що крім океану і пальм тут чи не єдине місце, з якого є гарний вид на центральну історичну частину Монтевідео.
Крім нас туристів тут не виявилося, а місцеві займалися своїми справами на березі затоки.
Сонце починає сідати:
Сонце сіло:
Монтевідео підсвітилося вогнями:
Насолодившись заходом сонця, нам прийшло в голову погратися зйомками бокалу вина на тлі океану і міста, які занурювалися у нічну сплячку. Експеримент з ракурсами і з бокалом вдався.
Колонія-дель-Сакраменто - інстаграмне містечко в Уругваї
Повернутися на декілька століть назад, прогулятися вкритими грубим кругляком вуличками, пофотографуватися серед одноповерхових різнокольорових будиночків, оповитих плющем, зустріти захід сонця з бокалом вина на набережній - такі романтичні пригоди дарує Колонія-дель-Сакраменто - найстаріше місто Уругваю.
Здається, що воно створено спеціально для інстаграмних фото. Бо старовинні вулиці Колонії - це суцільні несподівані фотозони. Це не дивно: у 1995 році історична частина Колонії стала об'єктом ЮНЕСКО.
В Колонію ми приїхали автобусом з Монтевідео.
Звідки з'явилася Колонія?
Та місто-фортецю створювали зовсім не для цього. Його створили для контрабанди португальці в акурат напроти Буенос-Айреса. А найкрасивішою вуличкою, на якій в наші дні роблять селфі, вели злочинців на страту.
Це було у далекому 1680 році. Португальці, бажаючи контролювати потік контрабанди з Буенос-Айреса, побудували тут невелику фортецю. Місце вибрали не просто так. Широка ріка Ріо-де-Ла-Плата хоч і виглядає, наче море, звідси до Буенос-Айреса рукою подати. Його хмарочоси навіть видно з набережної в Колонії.
Тому таке сусідство іспанцям не подобалося. Вже в цьому ж році вони захопили Колонію. Однак за декілька років португальці відбили собі фортецю. Вони протягом наступних століть і створили чудовий образ міста, яке і надалі розвивалося завдяки контрабанді. Аж поки не стало частиною новоствореної держави Уругвай у 1825 році.
Як потрапити в Колонію?
Це простіше зробити з Буенос-Айреса, ніж з Монтевідео, столиці Уругваю. Колонію і Буенос-Айрес декілька разів на день з'єднують швидкі пором. Час в дорозі - трохи більше години. Вартість - 33$. Більше про пороми між Аргентиною і Уругваєм дивіться на сайтах поромних переправ: https://www.buquebus.com/english, https://www.seacatcolonia.com.uy, https://www.coloniaexpress.com
Пороми в Колонію-дель-Сакраменто відходять в Буенос-Айресі з терміналу Cologne Express, що на південь від району Пуерто-Мадеро.
Автобуси між Монтевідео і Колонією бігають часто. Час в дорозі - 2:15 - 2:30 год. Вартість - від 11$. Автобуси комфортні, просторі, з кондиціонерами. Щоправда, придбати квитки заздалегідь неможливо. Доведеться їхати або на автовокзал, або купувати в офісі компанії.
Ось вам перелік сайтів автобусних компаній, які здійснюють перевезення між Монтевідео і Колонією: http://www.cot.com.uy, https://www.turil.com.uy, https://web.agenciacentral.com.uy
Їхати можна завжди. Але влітку (січень-лютий), коли були ми, реально дуже спекотно. Температура підвищуються до 35 - 40 градусів. Найкомфортніша тут - навесні чи восени. А взимку (коли в нас - літо) - може бути прохолодно, близько 10 градусів.
Barrio Historico - історичний район
Старий район Колонії-дель-Сакраменто невеликий. Його можна обійти за півгодини. Але ми бродили півдня і цілий вечір. Настільки бере за душу атмосфера коротких і вузьких старовинних вуличок зі старою бруківкою і будиночків, що похилилися від часу.
Місто - наче іграшка. Все маленьке і декоративне. Вулиці і будинки немов ожили, зійшовши зі старих гравюр. Туристів - одиниці.
Більшості моїх супутників-мандрівників, з якими ми робили 23-денну подорож 5 країнами Південної Америки, Колонія не дуже сподобалося. Але я згадую кожну мить, проведену в цьому містечку. Мені дуже подобається поєднувати те, чого, здавалося б, неможливо поєднати в одній подорожі: льодовики Патагонії та тропічні водоспади Ігуасу, міста-мільйонники на кшталт Буенос-Айреса чи Ріо-де-Жанейро та мініатюрні історичні містечка. Кожному - своє, але я люблю контраст.
В старе місто - через фортечну браму
В історичний район Колонії, Barrio Historico, входимо через старовинні ворота - Portón de Campo. Це був єдиний в'їзд в місто. Іспанці і португальці, що постійно змагалися за Колонію, входили в місто через ці ворота. Підвісний міст на цепах збудував у 1745 році португальський губернатор.
Біля воріт є рештки кріпосної стіни. Туристи залазять на тих, щоб пофотографуватися з гарматами. Стіна йде до річки і закінчується бастіоном св. Мігеля (San Miguel bastion).
Заходимо у старе місто і опиняємося га головній площі - Plaza Mayor. Площа потопає в зелені. А навколо неї - адміністративні будівлі і та дуже пізнавальні музеї. Майже всі будинки - одноповерхові.
Вуличка, створена для Інстаграму
Насправді, зовсім не так. Вулицею La Calle de los Suspiros водили злочинців на страту. Її назва перекладається, як "вулиця зітхань".
І сьогодні можна бачити і навіть відчути грубі кругляки, якими вимощена вуличка. Ходити нею геть не зручно.
Зате зручно фотографуватися. Туристи проходить сюди робити селфі на тлі старовинних будинків, пофарбованих у різні кольори. Їх зовсім набагато, але маленькі черги такі утворюються для того, щоб зробити знакове фото у найсмачніших локаціях.
Вуличка створює враження, що ми потрапили у 18 століття. Які ж тут гарні ліхтарі! А таблички з адресами у португальський манер! А ще - повити плющем приземкуваті будинки.
До речі, La Calle de los Suspiros - не єдина така вуличка в старій Колонії. Паралельно їй від Plaza Mayor до набережної ведуть ще 3 майже таких самих коротких провулки.
Маяк і францисканський монастир
Символ міста - маяк, збудований у 1857 році на рештках старої башти монастиря св. Франциска. Сам монастир походить з XVII століття і є ровесником містечка. Сьогодні від нього залишилося лише декілька товстих стін. Але навіть зараз вони складають на туристів враження.
Маяк виглядає досить фотогенічно і оточенні руїн і червоних будинків. Хоча нічого особливого в ньому немає. Але він - один з небагатьох маяків, на які можна піднятися. Вартість квитка - 30 уругвайських песо. Це - найвища споруда у місці, хоча його висота всього 26 метрів.
На оглядовий майданчик ведуть вузькі гвинтові сходи зі 120 сходинок. Зверху видно все місто. А також відкриваються гарні види на Ріо-де-Ла-Плата. Найкраще сюди підніматися на заході сонця.
Шукаємо інстаграмні ракурси
Історична частина колонії - мініатюрна. Але навіть в середині її можна відшукати десятки вуличок і провулків, атмосфера яких зводить з розуму. Особисто мені найбільше сподобалася вулиця Real, що веде на північ від головної площі Plaza Mayor. Особливого шарму їй додає кольорове цвітіння дерев і кущів.
Один з двориків на вулиці Real миро прикрашають ремісницькі вироби місцевих майстрів.
На розі вулиць Real і De la Playa яскраво виділяється магазин ремісничих виробів Almacen La Carlota. Тут можна знайти магніти, чашки, вироби з кераміки, вироби з дерева та металу, декоративні предмети, твори художників.
Вуличка De la Playa, також мила і різнокольорова, приведе нас до Plaza de Armas.
В куті площі заховалася базиліка Святого Причастя (Basílica del Santísimo Sacramento) початку ХІХ століття.
Paseo de San Antonio - вуличка, на якій ще більше атмосферних будиночків.
Не забудьте зайти у дворики. Як правило, вони належать митцям, які прикрашають їх зі смаком.
А ось ще один приклад португальської спадщини - кахельні таблички з назвами вулиць, які розвішені на будинках. Поруч з табличкою неодмінно висить жовтий ліхтарик, це виглядає надзвичайно романтично!
Уругвайці шанують своє минуле, жителі і сьогодні вважають за краще їздити на старовинних машинах.
Набережна
Багато хто вважає річку Ла-Плата затокою Атлантичного океану. Дійсно, це - річка без берегів. Але коли подивишся на її брудно-коричнюватий відтінок, то стає зрозуміло, що це ніякий не океан, а річка несе свої бурхливі воді з самого серця південноамериканських джунглів. Поряд з ним, набережна - це приємне місце для прогулянок, вечері і спостеріганням за заходом сонця.
Ще вчора ми спостерігали за дивовижним заходом сонця в Монтевідео, а сьогодні - не менш вражаючий сансет - в Колонії-дель-Сакраменто.
Наступного дня ми поплили на поромі в Буенос-Айрес, а звідси полетіли на кордон трьох держав - Аргентини, Бразилії і Парагваю. На нас там чекало найбільше природне диво Південної Америки - водоспади Ігуасу!
Сподобався пост? Поділись з друзями!
