Старий Вишнівець

Вишнівець тут

На протилежному березі річки Горинь, що фактично є кордоном між Галичиною і Волинню, лежить старовинне село Старий Вишнівець. Саме тут в 1395 році новгород-сіверським князем Дмитром Корибутом було збудовано перший замок, що являв собою земляні укріплення. Від замку не залишилося й сліду, але сьогодні долину річки прикрашають мальовничій руїни кармелітського монастиря.

Кляштор кармелітів босих заснував у 40-ві роки XVII століття власник Вишнівця Ярема Вишневецький. Як відомо, він перших з роду прийняв католицизм і був його ревним захисником. Тому цілком зрозумілим було його рішення щодо побудови поруч з родинним маєтком католицького монастиря. Для цього у 1644 році Вишневецьких звертається до Риму із проханням дозволу на побудову кляштору. Наступного року, отримавши дозвіл, князь розпочав будівництво.

Того ж року розпочато будівництво костелу, яке було завершено і освячено на честь Святої Анни у 1650 році незважаючи на те, що двома роками раніше Вишнівець зруйнували козаки. Восени 1655 року загін козаків знову здійснив напад на Вишнівець, зруйнувавши монастир, але до 1671 року король Михайло Корибут відновив зруйноване. На наступного року кляштор знову зруйнували, але на це раз турки. Повернувшись до Вишнівця, кармеліти, не маючи змоги поновити муроване, вибудували дерев’яні костел і мешкальний дом, які ті ж турки спалили у 1675 році.

У 1716 році у Вишнівці оселяється Михайло Сервацій – останній представник молодшої князівської» лінії Вишнівецьких, і розпочинає відбудову кляштору. Керівництво роботами до 1724 року здійснював архітектор, майор королівського війська Яків Блангей Депрес – автор Вишнівецького палацу. Відбудову закінчили у 1726 році. Тоді ж відбулося й освічення нового костелу Св. Станіслава.

Ось як описують храм А. Кривенко, та Л. Крощенко у своїй статті «Бароко на Волині: ансамбль монастиря босих кармелітів» (Архітектурна спадщина України, 2005 р., т. 5.): Новозведений костел являв собою тринавну базиліку, витягнуту з заходу на схід, з підвищеними центральною навою, трансептом і вівтарною частиною, де по боках підіймались прямокутні вежі. Довжина споруди становила 32,5 м, ширина - 22 м, центральна нава, як і квадратовий пресбітеріум, дорівнювала 10,5 м. Новий храм постав у південній підвищеній частині «підзамча». Під нею, на півночі, в напрямі зі сходу на захід, проходила комунікація, а згодом - вулиця, що з’єднувала місто і замок. З неї до хвіртки на цвинтар доводилось долати досить стрімкий схил. Пізніше тут було влаштовано сходи. Бокові фасади згідно з приписами [27] мали стримане оформлення у вигляді пілястр, розкрепованих над ними гзимзів, горизонтальних тяг, облямувань нескладного малюнку віконних отворів напівциркульних і лучкових. Те саме торкалось і чотириярусних башт. На сході нижні частини башт і пресбітеріуму пізніше закрив двоповерховий корпусу монастиря. Фасад пресбітеріуму вінчав лучковий фронтон з металевим хрестом на акротерії. Верхні кам’яні яруси башт з лучковими крайками на три боки відкривались круглими люкарнами. У порівнянні зі східним і бічними фасадами головний західний виглядав репрезентативно і ошатно. Він складався з трьох різновеликих і відмінних за кшталтом ярусів. У центрі знаходився вхід в облямуванні порталу, виконаного з пісковику. Вище, у тимпані сандрику, містився пам’ятний напис про відновлення костелу [29]. Над тим, в картуші, знаходилась вже згадана ерекційна дошка. Пілястри відзначали кути, фланкували вхід і конхові табернаклі в межах бічних нав. У тих табернаклях на постаментах стояли фігури пророків Іллі та його учня Єлисея. Фасадна стіна другого ярусу мала таку ж саме ширину, як і в центральній наві. В центрі знаходилось велике вікно з лучковою перемичкою в облямуванні лиштва, а по боках і на кутах - пілястри на постаментах з вирізьбленими з каменя базами та іоничними капітелями. По кутах, на постаментах, об’єднаних з фасадною стіною скосистими стінками, підіймались посяги св. Яна від Хреста і Терези, у підніжжя яких янгелочки тримали інсигни святих - хрест і палаюче серце. Ярус увінчував високий карниз. Над ним знаходився аттик, теж укріплений скосистими стінками і увінчаний увігнутим фронтончиком. На полі аттика, між пілястрами, у фігурній фільонці, містилось живописне зображення св. Йосипа, що пестує малечу Христа. Над фронтончиком височіла статуя Михайла Архангела з мідним золоченим мечем у правій руці і щитом у лівій. На крайках ярусу і фронтончику стояли кам’яні вазони».

Ансамбль монастиря остаточно склався наприкінці XVIII століття, а 1832 кляштор скасовано, а майно передано православному відомству. Тоді й розпочалася його руйнація. У 1863 році сталася пожежа, в результаті якої було знищено дахи над костелом і монастирем. 1907 р. тодішній власник Вишнівецької садиби, колекціонер і шанувальник старовини П. Демідов, запропонував православному духівництву відкупити костел, щоб власним коштом відновити пам’ятку в первісному вигляді. Але жадібна до грошей клерикальна верхівка зажадала дуже високої ціни і умова не відбулась. Замість того було утворено будівельний комітет по реконструкції споруди. Його діяльність розпочалась з того, що з головного фасаду костелу і брами прибрали скульптуру, вазони і пам’ятну дошку. Тоді саме над центральною та бічними навами і трансептом влаштовано дахи, а на брамі встановлено хрест. Поряд зведено було каплицю у вигляді арки над великим кам’яним Розпяттям з трьома предстоячими. Групу встановлено на постаменті, личкованому кам’яними плитами й вкритими рельєфами та написами. Арку вінчає фігура св. Яна Непомуцького.

По закінченні польсько-більшовицької війни згідно з програмою ревіндикації костел було повернуто католикам і почалось його відновлення. Було усунено пізніші нашарування, дахи накриті новим залізом. З 1926 р. у костелі поновились богослужіння. 1931 р. на запрошення луцького єпископа до Вишнівця повернулись кармеліти, і реставрація була продовжена. Перші негаразди за новітніх часів спіткали монастир 1939 р., з початком другої світової війни. У складних умовах, майже знелюднілий, він проіснував до 1944 р., коли був спалений українськими партизанами, а ченці й біженці, що знайшли тут притулок, винищені. Невдовзі по війні рештки монастирських корпусів - південний і частина західного - відремонтовані, а костел, що стояв руїною, в 1960-х рр. розібрано до підвалин.

Все, що залишилося з інтер’єрів:

Неподалік від руїн в центрі села стоїть дерев’яна церква Архистратига Михаїла. Вперше храм збудовано у 1726 році, а у 1768 та 1840 роках відбулася його перебудова. В результаті останньої реконструкції за типовим єпархіальним проектом церква набула типового для Волині та Наддніпрянщини вигляду.

Вид від церкви на Вишнівецький замок:

Капличка і старі будівлі:

Коментарі

Тобто цей костел зпалили упівці разом з усіма тими, хто був всередині?

Так! Костёл уничтожили банды фашиствующих буржуазных националистов-бендерофцев!
(А, взагалі, це можуть бути дані, позичені з польських джерел, або навіть з совєтських. Так що вирішувати, довіряти ним чи не довіряти - це особиста справа кожного)

Війна.. жахливі речі...

Так, костел. "Розібраний до підвалин" - цитата зі статті в "Архітектурні спадщині УКраїни". Напевне, автори писали її, жодоготразу не бувши на місці. А я вже не став сперечатися з поважним джерелом.

Щось не бачу. На якому саме фото?

Та ні, це - гілка! :)

я так само, бо не з усіма українськими словами знайомий досконало :)

Таких по всій Западенщині скрізь повно...

Костел у Старому Вишнівці - один із найвідоміших.

Так, тільки мені нещодвано відкрили очи, що костел Св.Анни у Старому Вишнівці - це не колишній кармелітський кляштор, про який я тут розпинався. Той знаходився по той берег Горині поруч із замком.

на 9 фото це не гілка, а дійсно залізний прут (і то такий конкретний). я все своє дитинство провів у і на тому костелі, так що запитуйте якщо-що )))

Розташування

Scroll to Top