Бучацький район

Трибухівці (з 1964 по 1991 - Дружба) - велике село (4,2 тис мешканців) на виїзді з Бучача в бік Чорткова. Відомо з XVI століття, а у 1672 році згадано у щоденнику відомого мандрівника Ульріха фон Вердума. У першій половині ХІХ століття власниками Трибухівців була вірменська родина Кшистофовичів. В кінці століття село перейшло Корнелію Городиському гербу Корчак, а після його смерті - сину Францішку. Городиські мали у Трибухівцях еклектичній палац, який не дожив до наших днів. Відомо, що римо-католицька парафія в Трибухівцях існувала у 1761 році та належала до Устенського (Галицького) деканату. У 1763 році закінчили будівництво парафіального...

08.02.2018

Дивіться також: Бучацький замок Бучач можна сміливо віднести до трійки найцікавіших для туриста – поцінувача старовини міста Тернопільщини наряду з Чортковом та Бережанами. Кількість різноманітних пам’яток на душу населення (близько 12 тис мешканців) тут дійсно зашкалює. І нехай місцевий замок сьогодні сама руїна, Бучач – це місто, в якому створили кращі свої шедеври скульптор Пінзель і архітектор Меретин, серед яких – найвишуканіша в Україні ратуша та декілька культових храмів. Найдовершеніша в Україні ратуша знаходиться тут, у Бучачі, посеред майдану Волі. Замовив це диво тодішній власник міста, канівський староста Микола Потоцький,...

07.02.2018

Бучач можна сміливо віднести до трійки найцікавіших для туриста – поцінувала старовини міста Тернопільщини наряду з Чортковом та Бережанами. Кількість різноманітних пам’яток на душу населення (близько 12 тис мешканців) тут дійсно зашкалює. І нехай місцевий замок сьогодні сама руїна, Бучач – це місто, в якому створили кращі свої шедеври скульптор Пінзель і архітектор Меретин, серед яких – найвишуканіша в Україні ратуша та декілька культових храмів. Місто Бучач лежить у звивистій долині річки Стрипи, що утворює природний кордон між історичним Поділлям та Галичиною. Його назва походить від слов’янського слова «буча», що означає швидку весняну...

06.02.2018

Перебуваючи у Бучачі, обов’язково відвідайте це чудове місце. Тим більше, що від центра міста до нього всього півгодини пішки. Ви побачити не лише мальовничі руїни замку Бучацького-Творовського, а й фантастичні краєвиди каньйону річки Стрипа. Замок споруджений приблизно у 1600 році з того ж матеріалу, що й замок в Бучачі: з червоного пісковику. Його доля така ж трагічна, як і доля Бучацького замку: мешканці села продовжують розтаскувати стіни замку на будівельний матеріал. Пройде ще декілька років, і від замку взагалі нічого не залишиться… А поки ж у середині замку – футбольне поле, на якому грають діти. В’їзна брама у 2008 році: І вона ж...

15.12.2017

Порохова - село в Бучацькому районі Тернопільщини на півдорозі між Коропцем та Золотим Потоком. Відомо з 1452 року. В 1893 році в селі було збудовано дерев'яний костелик, який розібрали 1930 року через поганий стан. Відомо, що у 1912 рокці граф Станіслав Бадені офірував костелові 5 морґів поля (віддалені на 3 км від центру села), на яких побудувалималий камінний млин, мешкальний будинок та стодола. Костел, який зараз можна побачити в центрі села, було збудовано у 1929 році під титулом Богоматері Королеви Польщі. Храм діючий. Вікіпедія пише, що в Пороховій ще є палацик польських шляхтичів Цєлецьких, але ми його не бачили.

27.04.2015

Старі Петликівці, що по дорозі з Бучача на Зарваницю, відомі з 1421 року. Поблизу поселення виявлено археологічні пам'ятки скіфської доби, черняхівської і давньоруської культур. Населення - трохи більше 1 тисячі мешканців. Села привертає увагу, передусім, одним з найбільшим з сільських костелів Тернопілля. Він не лише достатньо симпатичний, але є й діючим римо-католицьким храмом, що трохи незвично для невеликого тернопільського села. Одним з перших власників Старих Петликівців, які в середині XV століття вважалися містечком, був Альберт Бучацький. 14 серпня 1421 року від підписав фундаційний акт, відповідно до якого костел в Старих...

16.03.2011

Рукомиш - ще одне цікаве місце в околицях Бучача. Це маленьке село з населенням всього 400 мешканців, відомо завдяки давньому скельному монастирю на березі річки Стрипа. Перша письмова згадка про Рукомиш відноситься до 1453 року. Але вважається що перші монахи з'явилися тут наприкінці ХІІІ століття, рятуючись від татаро-монгольської навали, що охопила Київську Русь. Начебто тоді на вершині гори ченці збудували капличку Св. Бориса і Гліба і видовбали дві печери: одну - для богослужінь, іншу - для помешкання. Місце, в якому знаходиться монастир, це так звані "Травертинові скелі" - величезне родовище травертину - матеріалу, придатного для...

14.03.2011

Сьогодні на черзі - Звенигород, маленьке село поблизу Бучача. Поруч - замок в Підзамочку і скельний монастир в Рукомиші. Головна атракція Звенигорода - симпатичний оригінальний костел. Храм не занадто давній - всього 1934 рік. А привертає увагу не віком, а своєю модерновістю: такі костели будували лише у міжвоєнний період. Не довго довелося храму служити за призначенням. Після Другої світової війни костел закрили і влаштували всередині склад мінеральних добрив. В роки незалежності його віддали малочисленій римо-католицькій громаді і, навіть, встановили всередині риштування для проведення ремонту. Проте вже декілька років робота стоїть на...

09.03.2011

Від Язловця до містечка Золотий Потік, що на протилежному боці Стрипи, веде досить складна ґрунтова дорога. Щоправда, можна об’їхати і через райцентр Бучач асфальтовими дорогами, та я все ж раджу більш коротку, важку, але неймовірно цікаву дорогу. Проїхати тут можна будь-якою легковушкою: вмикаємо першу передачу і обережно спускаємося крутим серпантином у долину річки Стрипа. Хоч до Карпат звідси ще далеко, але види дорогою типово карпатські. Після мосту через річку минаємо село Скоморохи, невеликий підйом на гору і незабаром ми у Золотому Потоці, який, на щастя, лежить поза туристичних трас. На щастя, тому що завдяки його віддаленості від...

24.11.2010

Сьогодні Язловець – маленьке село у Бучацькому районі Тернопільщини з населенням трохи більше 600 мешканців. А колись одне з найстаріших поселень Західного Поділля було містечком, яке називали «ключем Поділля». Коли воно виникло, невідомо: в давньоруських літописах згадка про Язловець відсутня. Але вірогідно, що дерев’яна фортеця в ті часи тут все існувала. Для початку розберемося з назвою. «Яз» – так в давнину називали огорожу у вигляді вкопаного частоколу. В його сиділи вартові – «ловці». Симбіоз двох слів дає «Язловець». Є і інша легенда про чоловіка на ім’я Яз, який був мисливцем, заблукав в лісі серед трьох пагорбів, осів тут і заснував...

23.11.2010