Перлини Гусятинщини

ТУРИСТИЧНА ГУСЯТИНЩИНА ЗАПРОШУЄ ГОСТЕЙ!

Припустимо, що ви ще не планували відпустку на літо, або думаєте, де провести чергові вихідні чи прийдешні свята. Ви не любите море, але любити активний відпочинок, середньовічні замки, синагоги, костели, інші руїни і спартанські умови? Тоді я підкажу вам, як зробити вибір. Ваш вибір - це Гусятинщина! Гусятинський район знаходиться на сході Тернопільщини на правому березі річки Збруч - ментального кордону між заходом і сходом.

Для того, щоб легше було орієнтуватися, подорожуючи Гусятинським районом, пропоную вам свій короткий путівничок Гусятинщиною, створений на основі моїх подорожей цим славетним галицько-подільським краєм. Підкажу і місто ночівлі під час подорожі - готель "Збруч" в центрі Гусятина. Щоправда, треба пам'ятати: гаряча вода в готелі відсутня так само, як і інші умови. Але навіщо ця вода, коли навколо така краса!? Почнемо з воріт Гусятинщини - міста Копичинців.

Містечко КОПИЧИНЦІ з населенням близько 7 тис. мешканців лежить на берегах річки Нічлави поблизу траси Тернопіль-Чернівці. Територіально належить до Гусятинського району, хоча логічніше було б віднести його до Чортківського: до чудового і неповторного Чорткова звідси зовсім близько – до 20 хвилин їзди. Самі Копичинці, між іншим, також складають приємне враження. Незважаючи на те, що жоден з двох замків у місті не зберігся, так само як і палац власників Баворовських, Копичинцях є на що подивитися: костел, дві мурованих церкви, дерев’яний храм, синагога та купа старих кам’яниць і вілл. Вивчати попередньо Копичинці зручно за сайтом, який присвячений місту: http://kopychyntsi.com.ua. Вперше доводиться бачити сайт, присвячений маленькому містечку, щоб був зроблений із такою любов’ю до рідного міста. 6Cdq7.jpg

Копичинці відомі з першої половини XIV ст. У 1443 році було завершено спорудження замку. Одночасно з замком в містечку заснували римо-католицьку парафію. Фундаційний акт парафіяльного костелу підписали власник села Яків та його матір Оффка. Храм отримав складний титул: Успіння Пресвятої Діви Марії, і свв. Симона, Станіслава, Климентія, Катерини, Миколая, Леонарда. Той костел було знищено під час нападу турків і татар у 1618 - 1620 роках. Магдебурзьке право і статус міста Копичинці отримали у 1564 році. У 1595 році тут відбувся бій між козацькими загонами Северина Наливайка та польськими військами гетьмана Калиновського. Протягом 1605 – 1616 років місто зазнавало частих нападів татар. Під час Визвольної війни 1648 – 1654 років під проводом Б. Хмельницького було знищено місцевий замок.

Костел Успіння Діви Марії в центрі міста – вже третій римо-католицький храм в Копичинцях. Про перший ми вже згадували, другий було збудовано на початку XVIII століття. Сучасний костел у стилі ампір було збудовано протягом 1802 – 1805 років на кошти родини Баворовських і освячено у 1824 році. В картуші на фасаді можна побачити герб Баворовських «Прус ІІ». Храм закрили після Другої світової війни. Спочатку його використовували як складське приміщення, а пізніше розмістили там цех виробництва соку та вина. Віруючим святиню повернули у 1991 році. Протягом 1991 - 1994 тривало відновлення костелу.

В містечку є дві муровані церкви. Перша – православна церква Різдва Христового (1898 рік). Друга церква Св. Миколая (церква «на Горі») була збудована у 1900 році за проектом архітектора Василя Нагорного. Розписи зробив художник М.Осинчук. Храм належить греко-католицькій громаді.

В центрі міста збереглася синагога, яка давно не використовується за призначенням. У 1755 році в Копичинцях оселився засновник однієї з течій хасидизму (секти франкістів) Якуб Франк, що стало поштовхом до розвитку єврейської громади, який продовжувався до початку ХХ століття.

Симпатичний і великий австрійський вокзал було збудовано одночасно із прокладанням через місто залізниці у 90-ті роки ХІХ століття:

У південному передмісті Куток знаходиться єдина пам’ятка національного значення Копичинців – дерев'яна одноверха Здвиженська церква. Храм дійсно є одним з найбільш ранніх зразків дерев’яної народної архітектури на Поділлі - 1630 рік. Тільки от зовнішній вигляд церкви зовсім непривабливий – святиня з голови вкрита бляхою. По цим зрубам можна уявити, яка б симпатична була церква, якщо б не була спаскуджена бляхою. Поруч з церквою у 1901 році встановлено пам'ятник на честь заснування братерства тверезості.

більше про Копичинці - тут

Перше село по дорозі з Копичинців у бік Гусятина називається ЧАГАРІ. Воно є дуже маленьким і там немає архітектурних пам'яток. Проте дещо заставить вас зупинитися в ньому принаймні тричі. "Дещо" - це справді унікальні скульптурні композиції. Їх всього три, і вони кинуться в очі будь-якому туристу і не лише туристу. Створив ці унікальні шедеври скульптор Олексій Степанов на замовлення заможного мешканця Чагарів, підприємця Михайла Мацієвського. Сам О. Степанов вже встиг побути футболістом, попрацювати у Бельгії і Голландії, а нещодавно відкрив у Києві власне "Арт-ательє". Його скульптури групи у Чагарях з'явилися у 2009 році. Дві з них символізують в'їзд до села, а одна прикрашає діючий фонтан.

більше про Чагарі - тут  

Якщо ви ще захоплюєтесь костелами, то в Чагарях варто звернути праворуч, щоб оглянути два цікавих римо-католицьких храми. З першим з них знаходиться в Коцюбинцях. Село КОЦЮБИНЦІ на березі річки Нічлава вперше згадуються у 1652 році. У ХІХ столітті і до Першої світової війни власниками село були шляхтичі Городиські (вони ж володіли замком-палацом в Колиндянах). У 1902 році вони звели в Коцюбинцях новий мурований філіальний костел на місті старого парафіяльного храму. Костел було освячено під титулом свв. Апостолів Петра і Павла.  Після Другої світової війни совіти розмістили в костелі сільським клуб, а повернули храм віруючим у 1992 році. Сьогодні святиню обслуговують священики з парафії Копичинці.

Друга не облікована пам'ятка, яку залишили після себе в Коцюбинцях власники Городиські - маленький палацік початку ХХ століття, в якому зараз розміщується дитячий садочок.

Церкву Святого Михаїла - пам'ятку архітектури місцевого значення, було зведено у 1899 році.

більше про Коцюбинці - тут

Вмираючий костел в ЖАБИНЦЯХ - один з моїх найулюбленіших на Тернопіллі. Він, справді, великий, незвичайний і неповторний. Шкода, що йому залишилося жити не довго. І хоча дорога до Жабинців жахлива (можна їхати з Копичинців через Чагарі і Коцюбинці, а можна з Чорткова через Пробіжну), раджу вам сюди приїхати, незважаючи ні на що. Жабинці вперше згадуються у 1592 році. Як і сусідні Коцюбинці, у ХІХ році вони знаходились у власності родини Городиських. У 1860 році Казимир Городиський спорудив у Жабинцях мурований парафіяльний костел, який було освячено у 1872 році під титулом Різдва Пресвятої Діви Марії.

більше про Жабинці - тут

Село КРОГУЛЕЦЬ стоїть на річці Нічлава приблизно на півшляху між Копичинцями і Гусятином. Населення села становить 8,5 сотень мешканців, а перша згадка про нього датується 1574 році. В селі є пам'ятка архітектури національного значення - дерев'яна церква Св. Параскеви. Та Крогулець і церква більше відомі тим, що у храмі від 1872 по 1879 роки служив письменник Марко Мурава (справжнє ім'я - о. Сільвестр Лепкий) - батько відомого поета, прозаїка, критика, видавця, перекладача, художника, публіциста та громадського діяча Богдана Лепкого. Сам Богдан, до речі, також народився поблизу Крогульця - на хуторі Кривенький, якого зараз не існує.

Параскевська церква - зразок подільської дерев'яної архітектури, збула збудована в останній третині XVIII століття. Вона є тризрубна, одноверхою, нава і бабинець - майже квадратні, вівтарна частина - прямокутна. Всі три зруби мають однакову висоту і оточені на половині висоти опасанням на ступінчастих кронштейнах. Центральний зруб (нава) перекритий доволі в оригінальних спосіб: стіни зрубу переводяться в залом, грані якого трохи видовжені, а потім переходять у звужений доверху четверик, який підтримує чотирьохгранне наметове склепіння. Залом і склепіння мають в чотирьох кутах вузькі клиння (з заломі - на мініатюрних парусах), які наближають їхню форму до восьмигранника і роблять верх більш пластичним. На жаль, подальші перебудови зіпсували вид храму. Верх і дахи вкриті бляхою, а нижні яруси зрубів - потіньковано. У радянські часи в церкві розміщувався музей атеїзму.

більше про Крогулець - тут

Майже на під'їзді до Гусятина з боку Копичинців є невелике село ЧАБАРІВКА (1,2 тис. мешканців). Стоїть воно на річці Муха і відоме з 1648 року. На місцевий костел зверне увагу будь-який проїжджаючий цією трасою: храм не досить старий, але дуже показовий. Чабарівка належала до парафії в Гусятині. Лише у 1930 році в селі було збудовано філіальний костел у стилі неоготики. Але слугувати вірним і Богу храму довго не довелося: у 1939 році прийшли совіти і закрили святиню, перетворивши її на склад. Повернули костел віруючим за часів Незалежності. В храмі проведено невеликий ремонт, під час якого збережено автентичну червону черепицю на даху. По неділях і святах отцями-бернардинами з Гусятина тут проводяться служби.

більше про Чабарівку - тут

Найсхідніший райцентр Тернопільської області, містечко ГУСЯТИН (7,7 тис. мешканців) колись розташовувався по обох берегах Збруча. У 1772 році його розділив австрійсько-російських кордон, а в міжвоєнний період - польсько-радянський. Сьогодні колишнє містечко розділяє хіба що Збруч: з тернопільського боку Гусятин - селище міського типу з багатьма збереженими пам'ятками, а з хмельницького боку - звичайне село. У 1610 році Олександр Валентій Калиновський, в майбутньому - подільський воєвода, збудував у Гусятині дерев'яні костел і кляштор для отців-бернардинів. Протягом 1623 - 1625 році його син Марцин Калиновський спорудив мурований костел Св. Антонія і монастирські келії, де оселилися 12 ченців. У 1648 році храм і монастир частково знищили козаки. За часів турецької навали у 1672 році ченці виїхали з Гусятина і повернулися сюди лише у 1690 році. Завдяки коронному гетьману А. Сенявському, який виділів значну суму коштів, у 1723 році вдалося завершити відбудову костелу і кляштору. У 1724 році відбудований в готико-ренесансних формах храм освятили під титулом Різдва Пресвятої Діви Марії.

У другій половині 80-х років XVIII ст. австрійська влада ліквідувала кляштор. Костел перетворили на парафіяльний, а в монастирських келіях розмістили плебанію та міські установи. Багато матеріальних втрат костелу завдала Перша світова війна. Після реставрації в міжвоєнний період храм так і не вдалося повернути до довоєнного стану. З приходом совітів після Другої світової війни костел закрили. Спочатку він слугував виробничим, а згодом - складським приміщенням. У 1975 році проведено реставрацію храму, під час якої з'явилося завершення торцевих фасадів ступінчастими фронтонами з глухою аркадою. Тоді ж були розібрані надбудовані у 1910 році стіни костелу та влаштовані тонкостінні залізобетонні склепіння, що повторювали форму втрачених, а дах було перекрито черепичним дахом. За часів перебудови храм повернули римо-католикам і після часткового завершення ремонтних робіт освятили у листопаді 1990 року під титулом Св. Антонія.

Найцікавішою пам'яткою Гусятина, що збереглася до наших днів, безумовно є синагога, розташована у міському парку. Збудована орієнтовно на початку XVII ст., разом інші міськими спорудами того часу: замком, костелом і церквою, синагога була пристосована для оборони. Про оборонне значення будівлі нагадують ключеподібні бійниці, до яких вели сховані в мурах в північно-західному розі будівлі сходи. Ці сходи збереглися і донині. Залишки гарматних бійниць можна побачити і у першому ярусі, товщина якого становить 1,76 - 2,16 метри. Божницю прикрашає акантовим поясом високий аттик у мавританському стилі із глухою кілевидною аркадою. У такий спосіб стародавні зодчі замаскували стоки для дощової води: характерний прийом, який більше ніде не зберігся. По кутах будівлі було збудовано чотири невеликих наріжних вежечки. Основний об'єм прикрашають великі стрілчасті готичні вікна заввишки близько 8 метрів, у нижній частині яких ще в 50-х роках ХХ століття можна було побачити сліди бійниць другого бойового ярусу.

Ще одним вузлом оборони міста слугувала Онуфріївська церква, збудована орієнтовно у 1600 році. Вона є зразком симбіозу подільської і молдавської архітектурних шкіл, і могла одночасно служити і храмом, і фортецею. Товщина її стін сягає 1,9 - 2,2 метри. Церква є хрещатою в плані, її три апсиди перекрито конхами і освітлено невеличкими високо піднятими над землею вікнами. Над великим квадратним у плані бабинцем підвищувалася оборонна вежа із сходами на хори, схованими в товщі муру. На жаль, її оборонний ярус з бійницями не зберігся. Храм був оточений оборонним муром.

З лівого берега Збруча з боку Гусятина Хмельницької області відкривається панорама Гусятина тернопільського. У міжвоєнний період на лівому березі Збруча була зведена колонада з 10 парних колон, яка символізувала в'їзд до "країни рад". Сьогодні вона є одним з символів Гусятина.

більше про Гусятин - тут

В селі СИДОРІВ, документально відомого з з XIV століття, на витягнутому плато на пагорбі, який з трьох сторін омиває річка Суходіл, височіють руїни замку-кораблю, збудованого з місцевого ламаного вапняку. Точний час його побудови невідомий, але традиційно прийнято вважати, що твердиню збудовано у 1640-х роках польським коронним гетьманом, воєводою чернігівським і володарем сусіднього Гусятина та його околиць Марцином Калиновським. Оскільки вежі і бійниці замку більш характерні для оборонних споруд другої половини XVI ст., логічно допустити, що Калиновський лише розбудував і укріпив замок.

До «носової» частини замка-«корабля» примикають дві двохярусні напівкруглі бастеї діаметром 13 метрів. Вони були винесені із-за мурів, щоб мати можливість прострілювати підступи до замку з усіх боків і вести фланговий вогонь. У вежах зроблено триходові бійниці із щілинами для гаківниць в щоках артилерійських амбразур. Крім того, збереглася двоярусна південна бастея замку із арковими воротами, укріплена контрфорсами. З середини вона має один ярус і є трикутною, а ззовні – заокруглена. Бастея виконувала роль дозорної вежі. Крім того, в цій частині замку збереглися залишки казематних укріплень і житлового палацу. Є тут в багато ще нерозвіданих замкових підземель.

Замок фактично поділений на дві частину. Описану вище частину з великою північно-західною баштою, вежами-бастеями, казематами та житловими приміщеннями відділяв від решти подвір'я мур з бійницями. Якщо ворог проривав одне з місць оборони, мур надавав можливість і надалі захищатися від нападника. Крім того, на одній з веж був спеціальний таємний вихід назовні, який дозволяв здійснювати вилазки проти ворога під час штурму фортеці.

На протилежному від замку пагорбі стоїть унікальний костел, збудований протягом 1730 – 1741 років Марцином Калиновським та його сином Людовіком, старостою вінницьким. Храм збудовано однонавовим у стилі пізнього бароко. Цікавий костел тим, що має форму родинного гербу Калиновських «калинова»: натягнутий лук зі стрілою (пресвітерій) та дві зірки (вежі-дзвіниці).

більше про Сидорів - тут 

В декількох кілометрах на схід від Сидорова на обох берегах Збруча розташовані ШИДЛІВЦІ. Збруч, власне, розділяє Шидлівці тернопільські і Шидлівці хмельницькі. Тільки от мосту між ними немає, тільки стара кладка. Але яка-то кладка! Отже, якщо ви вже приїхали у Сидорів дивитися замок-корабель і величний костел Калиновських, завітайте і до Шидлівців. І не лише заради кладки. В Шидлівцях є гарний млин австрійських часів під черепичним дахом, а також маленький, але симпатичний костелік. Як то і водиться, всі цікаві речі розташовані в тернопільських Шидлівцях. Шидлівці вперше згадуються у 1420 році. Так здається, що до самого ХХ століття село не мало власного храму, отже місцеві римо-католики відвідували домініканський костел в Сидорові. Лише у 1935 році в Шидлівцях спорудили філіальну каплицю, яку освятили під титулом Благовіщення Пресвятої Діви Марії. Совіти, звичайно, храм відібрали, а повернули його віруючим вже за часів Незалежності - у 1992 році. В наші дні костел обслуговують отці-бернардини з Гусятина.

Місцева греко-католицька церква, як і костел, не входить до реєстру ні національних, ні місцевих пам'яток. Цікавий храм, передусім, іконописом на фасаді. Млин у Шидлівцях - пам'ятка, заради якої варто заїхати до села.

більше про Шидлівці - тут

ЛИЧКІВЦІ - одне з найцікавішим населених пунктів Гусятинщини, знаходиться у 10 кілометрах на північ від Гусятина на трасі, що веде з обласного центра до Тернополя через Гримайлів і Скалат. В селі збереглися залишку замку, вражаюче великий костел, декілька цікавих пам'ятників та симпатичний романтичний палац. Поселення вперше згадується у 1562 року, коли воно знаходилося у приватній власності Яна Калиновського. У середині XVII ст. на високому мисі, що утворює річка Гнила зі струмком з романтичною назвою Тайна, Калиновський наказав збудували невеличкий замок для захисту від татар. На півдні і на півночі замкові мури повторювали рельєф місцевості, а на сході сходилися під гострим кутом до оборонної вежі. В'їзна брама знаходилася у західній стіні. Замок почав руйнуватися на початку ХVIII століття, коли дідичі Личківців - подружжя Анджея Францішека та Алоїзи Катаржини з Дружбацьких-Кравецьких почали будувати на території замку костел. Оборонний храм у стилі ренесансу з'явився у 1706 -1708 роках, і як писав історик О. Чоловський, входив до оборонної системи замку. Однак будівництво костелу відбувалося за допомогою каміння з мурів замку.

На початку ХІХ століття руїни замку ще височіли над пагорбом. Але у 80-х роках цього ж століття замкові мури були майже повністю розібрані, у тому числі і для будівництва костельної плебанії. Залишки замку, що збереглися до сьогоднішнього дня, пристосували під капличку.

Але повернемося на найвеличнішої пам'ятки Личківців - костелу. У 1728 році на кошти дідичів села Дружбацьких-Кравецьких проведено реставрацію храму, про що повідомляє напис на порталі. У храмі в 1818 році був похований генерал-ад'ютант Війська Польського, учасник наполеонівського походу на Москву Ян Шептицький. У 1838 році костел був переосвяченй під титулом Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Костел був діючим до приходу радянських окупантів. Ті, як то водиться, закрили святиню і пристосували її під господарські потреби. Використання храму не за призначенням нанесло йому непоправної шкоди. Велична пам'ятка стоїть занедбаною, а декілька років тому повністю обвалився дах костелу. Але храм і досі зберігає деякі елементи декору. Так, добре збереглися оригінальні символи над порталом з латинськими написами "DOM" ("Господу найкращому величнішому") та "IHS" ("Ісус - Спаситель людства"). Зверху - "Всевидяче око", а знизу - давні слов'янські символи: сонце і зірки.

На пагорбі, де стояв замок, збереглися два цікавих монументи. Один з них, так званий "пам'ятник із щелепою" вже встиг стати символом Личківців. Така цікава назва пам'ятника пов'язана з місцевою легендою. Вона розповідає про те, як син місцевого воєводи захищав честь дівчини від татар, які напали на містечко. Вороги катували хлопця і вимагали викуп, але той, піднявшись на замкові мури, голосно вигукнув, що воїни не вірили ворогові і не здавалися. За це татарським мурза рубанув воєводича по голові і відтяпав йому нижню щелепу. Воєвода ж стрільнув з лука і попав мурзі в око, після чого татари злякалися і втекли. Насправді ж, напис внизу пам'ятника свідчить, що монумент споруджено на честь Міхала Заборовського, який у 1912 році у віці 28 років загинув під Можайськом від російської картечі. Постамент, на якому стоїть пам'ятник, прикрашений античними "трофеями", а ампірний обеліск з "щелепою" символізує античний шолом Афіни Паллади.

На протилежному від замкового пагорбі на початку ХХ століття місцевий пан Темельман звів для себе невеличкий палац. Дуже симпатичний садибний будинок побудовано у стилі романтичної готики з елементами бароко. Стіни палацу потиньковано під камінь. Найбільше ж в будинку приваблює гострий дах, вкритий червоною черепицею. За радянських часів в палаці розмістилася дільнична лікарня. За часів Незалежності його викупив місцевий мешканець, і зараз він слугує йому за житловий будинок. Слід надати належне новому місцевому пану: замість переобладнання палацу "під себе", він зберіг його автентичність. Новий власник за допомогою місцевої молоді відмив стару черепицю від бруду і наново перекрив нею дах. Побільше б таких панів...

більше про Личківці - тут

ГОРОДНИЦЯ - наступне село після Личківців на березі річки Гнила по дорозі з Гусятина до Скалата. Відоме поселення з першої половини XVII століття. Поблизу Городниці височіє гора Бохит, де у 1848 році знайшли кам'яного язичницького ідола "Святовида", відомого ще, як "Збручанський ідол". Бохит і зараз є популярним місцем паломництва прихильників традиційних язичеських вірувань, незважаючи на недобру, як кажуть місцеві мешканці, енергетику цього місця. Пам'яток тут небагато. Є церква Св. Трійці у бароковому стилі 1772 року та непоказовий костел ХІХ ст.

більше про Городницю - тут

ПОСТОЛІВКА - наступне село після Личківців і Городниці на шляху з Гусятина до Скалата. Перша згадка про поселення - 1546 рік. Сьогодні тут проживають 1,3 тис. мешканців. Поруч з селом археологи виявили археологічні пам'ятки трипільської, та підкарпатської культури. У 1943 році через Постолівку, як і інші села в долині річки Гнилої, проходили партизанські загони Сидора Ковпака. В селі народилися історик, архівіст Євген Барвінський, лікар УГА Євген Гайдукевич, полковник УПА Євген Побігущий (псевдо Рен). В самому центрі села знаходиться цвинтар, з обох боків якого є два храми. Справа - помираючий костел, зліва - діюча церква. Костел свв. Апостолів Петра і Павла у стилі неоготики був зведений наприкінці ХІХ століття (за іншими даними це - 1904 рік).

В сотні метрах від костелу на протилежному боці цвинтаря - греко-католицька церква Різдва Христового, збудована у 1844 році.

більше про Постолівку - тут

РАШТІВЦІ слідом за Постолівкою продовжують ланцюжок сіл в долині річці Гнилої. Перша згадка про Раштівці - 1564 рік. Але хутір Стінка, що належить до села, набагато старше. У XIII столітті тут вже згадуються оборонні укріплення, а у XIV столітті Стінка була центром округи. В Раштівцях разом з хуторами проживають 780 мешканців. Є три діючих церкви і закинутий костел.

Напроти костелу - церква Воздвиження Чесного Хреста (1912). Поруч, над джерелом, симпатична скульптурна група "Ангел з дитиною":

більше про Раштівці - тут

Колишнє містечко, а сьогодні – просто село ТОВСТЕ, лежить на лівому березі річки Гнилої по дорозі з Гусятина до Скалата. Поселення, що лежало на давньому шляху зі Львова до Чорного моря, вперше згадується в письмових джерелах у 1449 році. Згодом, коли власники поселення шляхтичі Шафранські збудували на пагорбі над річною чотирикутний у плані замок, Товсте отримало статус міста. У 1720 році Товстому було підтверджено Магдебурзьке право. У той час власником міста був великий коронний гетьман, краківський каштелян Адам Микола Сенявський. Він збудував у Товстому костел – найстарішу збережену в містечку пам’ятку. Костел Непорочного Зачаття Діви Марії був зведений побудований у 20-х роках XVIII ст. у традиціях бароко. Путівник «Два береги Збруча» пише то те, що храм мав оборонне значення.

Після Сенявських Товстим володіли Чарторийські і Любомирські. Напевне, хтось з них у 1773 році побудував у містечку збережену до сьогодні церкву Св. Івана Хрестителя. Як і костел, вона була збудована у стилі бароко, тільки в більш пізньому його варіанті. Фасад прикрашають волюти і пілястри, на над фасадом – фігури святих. У кутку церковного подвір’я стоїть вежа-дзвіниця, начебто теж оборонна.

У 1822 році Товсте придбали заможні дідичі Пельтенберги. Власник Карл Пельтенберг запросив до міста ремісників, звів у Товстому нову ратушу, інші адміністративні будівлі, серед яких - казарми для ескадрону мадярських гусарі, стайні для коней. Щороку в Товстому відбувалося вісім ярмарків. У 1838 році місто переходить до євреїв і починає занепадати. В середині століття на каміння розбирають місцевий замок. У 1872 році містечко придбав власник сусіднього села Вікно Владислав Федорович. Він провів у Товсте телеграф, відкрив гончарну школу, побудував цегельню та млин. Млин зберігся при дорозі до наших днів.

більше про Товсте - тут

Тернопілля надзвичайно багатий на цікаві історичні містечка. На черзі - маленьке місто ХОРОСТКІВ, яке знаходиться поза всіма великими автомобільними трасами, і тому його рідко відвідують туристи. Подивитися тут є на що. Це, передусім, один з найбільших на Тернопіллі графських маєтків, що включає в себе аж 4 садибних будівлі. Також є костел, цвинтарна капличка, дві церкви, дендропарк і вокзал австрійських часів.

Поселення Хоростків на березі річки з таємничою назвою Тайна вперше згадується у 1564 році. Згідно тому документу - грамоті польського короля Сигізмунда ІІ Августа Хоростків було надано у довічне користування Якубу і Єжи Струсам. Тоді поселення входило до Теребовлянського повіту. У 1578 році Хоростків отримав обмежене Магдебурзьке право. З 1628 року від вже згадується, як приватне місто, яке належало Єжи і Марцин Калиновські. На початку століття Калиновські збудували у містечку замок, подальша доля якого невідома, заснували римо-католицьку парафію, яка мала костел, освячений на честь Св. Миколая. Всі надбання Калиновських були знищені козаками у 1648 році, а у 1650 році татари спалили а будинок підданих. У  1790-ті роки місто у Сангушків викупив граф Юзеф Каласантій Левицький гербу Рогаля, перетворивши містечко на родинний маєток. У той час новий власний почав розбудову перший етап розбудови садибного комплексу, збудувавши палац у класицистичному стилі і будинок служб. Скромний палац мав всього один поверх, а єдиною його прикрасою були шестиколонні портики на парадному та парковому фасадах. В радянський час в палаці розташовувався музей природи. Вже декілька років будівля пустує і руйнується.

Одночасно з двома садибними будинками звели в'їзну браму маєтку, яку прикрасили претензійні обеліски з рельєфами із зображеннями закоханих.

В середині ХІХ століття син Юзефа Левицького граф Каетан Левицький розпочав масштабну розбудову Хоросткова. З'явився парафіяльний костел, греко-католицька церква, цвинтарна каплиця. Каетан заповів Хоростків своїй доньці Софії. Її чоловік, граф Вільгельм Станіслав Семенський, додав до свого прізвища прізвище жінки і з тих пар став йменуватися Семенським-Левицьким. У власності родини Семенських-Левицьких Хоростків перебував до націоналізації маєтку у 1939 році. Останній приватним власником містечка був граф Ян Станслав Семенський-Левицький. Будівництво другого етапу палацового комплексу у Хоросткові припадає на кінець ХІХ століття, коли його власниками вже були Семенські-Левицькі. Тоді було зведено двоповерховий палац, який і зараз є окрасою комплексу. Палац було збудовано за проектом італійського архітектора Боточчині у стилі необароко. Зараз в палаці перебуває музична школа і бібліотека.

В той самий час поруч з брамою звели будівлю кінського манежу. Манеж являє собою одноповерхову споруду з елементами необароко, з двоповерховими бічними прибудовами.

У 1859 році у Хоросткові на кошти Левицьких збудовано мурований парафіяльний костел у неоготичному стилі, який 1862 року освятили під титулом Св. Йосипа. Храм висадили в повітря у 1965 році, а на його місці збудували будинок культури. У 2003 році освячено фундамент під новий храм, а пару років тому костел повністю відбудували.

У 1855 році на цвинтарі неподалік від палацу постала родинна капличка Левицьких (пізніше - Семенських-Левицьких) у стилі неоготики. У 1993 році вона була переосвячена під храм Архангела Михайла, а місцеві католиків послуговувалися нею до відбудови костелу.

У 1887 році напроти палацово-паркового комплексу збудували велику греко-католицьку церкву Положення Чесної Ризи Пресвятої Богородиці. Храм прикрашають чотири скульптури ангелів-охоронців.

Поруч з містом знаходиться однойменна залізнична станція з будівлею вокзалу 1890 року.

більше про Хоростків - тут

Ще одне цікаве село Гусятинського району, колишнє містечко ЯБЛУНІВ, лежить трохи осторонь, від дороги Тернопіль - Чортків поблизу Копичинців. Яблунів вперше згадується у грамоті короля Ягайла від 14 жовтня 1414 року, якою він надав поселення в оренду шляхтичу Миколаю Цесельському. У 1553 році, коли Яблунів належав Миколі Потоцькому, коменданту замку в Кам'янці, він отримав Магдебурзьке право від короля Сигізмунда ІІ Августа, а його населення було на 15 років звільнено від податків. З початку ХІХ ст. і до 1939 року власниками Яблунева були шляхтичі Чарторийські-Дзідушицькі. Близько 1820 року вони розпочали будівництво родинного палацу на околиці містечка посеред старого парку. Двоповерховий палац добре зберігся до нашого часу.

Палац оточує парк XVIII ст. з буковою і дубовою алеями з 300-літніми деревами. Особливою краси йому надає ставок з острівцем. Путівник "Ваклера" згадує про якісь міфічні руїни замку на території парку.

Наприкінці ХІХ століття власницею Яблунева була Флорентіна Чарторийська, яка вийшла заміж за увислівського дідича Ценського. У 1875 році поблизу маєтку вона збудувала церкву Успіння Пресвятої Богородиці. У 1901 році на місце попереднього парафіяльного костелу, що походив з 1805 року, коштом Флорентіни Чарторийської було збудовано костел Св. Ельжбети. Після Другої світової війни храм закрила радянська влада. Повернуту у 1992 році римо-католикам святиню обслуговують священики з парафії Копичинці.

більше про Яблунів - тут  

Наприкінці розповіді - про старовинне містечко ГРИМАЙЛІВ, колись надзвичайно багате на пам'ятки, більшу частину яких, на жаль, було втрачено зовсім нещодавно - протягом ХХ століття. Гримайлів розташований на березі річки Гнила, а його назва, ймовірніше за все, походить від першого поселенця Гримайла. Містечко, відоме з XV століття, наприкінці XVI ст. належало роду Лудзіцьких гербу Гримала. У 1590 році (за іншими даними - у другі половині XVII ст.) вони звели перший оборонний замок, оточений ровами та валами, з чотирма квадратними баштами. Замок лежав на так званому "татарському" шляху, тому його багато разів штурмували козаки і татари. Все що сьогодні залишилося від замку - це фрагменти склепінь замкової пивниці.

Поруч з руїнами замку в хащах можна знайти пам'ятник найвидатнішій людині Гримайлова - Іванові Пулюю. Іван народився 2 лютого 1845 року в сім'ї бургомістра Гримайлова. Професор Вищої технічної школи в Празі, ректор першого в Європі електротехнічного факультету, він відомий завдяки тому, що перший у світі опублікував опис трубки ("лампа Пулюя)", що випромінює Х-промені, які згодом були названі "рентгенівськими". Саме Пулюй, а не Рентген першим у світі зробив "рентгенівський" знімок скелета. Разом з Пантелеймоном Кулішом переклав Святе Письмо українською мовою, яке у 1903 році було вперше опубліковано у Відні.

Найстаріша збережена пам'ятка Гримайлова - мурована синагога, зведена у XVII ст., що стоїть на пагорбі над річкою Гнилою. Як і замок, вона входила до загальної системи оборони міста. Божниця вже давно втратила перекриття і прибудови, але все одно вражає своєю монументальністю. У вікнах синагоги збереглися рештки решіток із зображенням шестикутної зірки Давида. Також фрагментарно зберігся фрагмент арон-кодеш - ніша для тори. З Гримайлова походить знаменитий рабин Давид Кахане, автор "Щоденника львівського гетто". Під час війни його врятував від нацистів митрополит УГКЦ Андрей Шептицький.

У 1806 році в центра містечка споруджено кам'яну Покровську церкву у стилі пізнього бароко. У 1928 році інтер'єр храму розписав професор Ковжун. З фронтону церкви дивляться п'ять скульптур святих, серед яких можна впізнати виконаних в народних формах Св. Петра з ключем і Св. Павла з мечем і книгою. Фронтон притвору прикрашений на кутах декоративними кам'яними вазами. Вежа-дзвіниця, що стоїть в кутку церковної садиби, виконувала оборонні функції.

більше про Гримайлів - тут

Коментарі

І скільки потрібно часу щоб це все об'їхати і подивитися?

В мене пішло півдня з обіду і наступного дня півдня після обіду.

маньячело! :)

А шо ти думав? Усю цю Тернопільщину, про яку я вже пишу півтора роки чи не щодня, я дивився 5 днів :)

коротше - світ оббіжиш за декілька років, мемуари писатимеш до пенсії :)))

Аби б пенсійного життя вистачило...

ги-ги, ти ж і пенсіонером мотатимешся всюди ;)

ну а писати тоді коли? :)

наймай людину :)

може тебе найняти? :)

я нє усідчів :)

це мабуть і тижня не вистачить щоб обїхати це все ?

я за день об'їхав :)

галопом по Європах )

десь так) Гусятинщина - справжня Європа! :)

за день об"їхати весь район це круто!

Це мегакруто! Так що, будемо намагатися 8 березня повторити такий подвіг з якимось іншим районом? :)

До речі, ти бачив, що сьогодні з дорогами робиться?

ні, а що? начебто з ранку нормально доїхав

Слизько так, що капець.

будемо сподіватись, що ситуація ще зміниться, бо інакше далеко заїхати буде проблематично.

У четвер, начебто, сонечко обіцяють

Аби до того часу дороги відійшли. Я трохи пізніше наберу тебе і поговоримо що і до чого.

Шикарна мандрівка, потеплішає, обовязково поїду.

Та, варто. Хоча на Тернопіллі є й місця покрасивіше.

Гарні місця!

Дякую!

справжній путівник вийшов - дякую:))

прошу! :)
тут не повна інформація, повна - за посиланнями.

Добрий путівник вийшов!
P.S Тинк - тинкований , а не тінькований .
Спочатку подумав , що вкритий тінню :)

Дякую!
Буду знати! :)

Хоросків.
Виявив у Вас маленьку неточність. Кінний манеж замкового комплексу знаходиться зліва від воріт у замок, перед новім палацом. Там у манежі був кінотеатр. у Вас фото манежу немає.

Re: Хоросків.
Не дивно, що при відвіданні 15 населених пунктів в день з 10 об'єктами кожний, можна в одному помилитися

Re: Хоросків.
Багато ви встигаєте. У мене так не виходить. Але у ваших публікаціях дуже багато взнаю нового. Фактично йду по ваших слідах у деяких поїздках.

Re: Хоросків.
Дякую :)

Scroll to Top