Окопи Св.Трійці

У 1672 році пав Кам’янець – східний форпост Речі Посполитої. За ганебним для поляків Бучацьким миром Поділля перейшло під владу Оттоманської Порти. Думка відвоювати Кам’янець у турків не покидала поляків з самого початку окупації. Вже наступного року з’являється ідея побудувати в найвіддаленішому південно-східному кутку Речі Посполитої фортецю. Ціль була зрозумілою: як мінімум, не давати туркам відчувати себе господарями у Кам’янці, а як максимум – повернути собі столицю Поділля. Спочатку на роль форпосту у боротьбі за Кам’янець претендував сусідній Жванець. Але він мав свої мінуси: замок знаходився не на березі Дністра, що ускладнювало б контроль над головною артерією краю. До того ж, Жванецька фортеця на той час вже була достатньо поруйнованою.

З ідеєю щодо побудови фортеці на скелястому півострові у міжріччі Дністра і Збруча виступив коронний гетьман Станіслав Ян Яблоновський. Місце обрали майже ідеальне – звідси проглядається і Хотинська, і Жванецька фортеці, а поруч на Дністрі існував брід.

Перший камінь у будівництво фортеці заклав сам гетьман 25 березня 1692 року. Керував будівництвом генерал коронної артилерії Марцин Контський, а кошти виділив сам Яблоновський, не чекаючи допомоги від сейму. Будівництво йшло шаленими темпами: за 6 тижнів укріплення було готове. Щомісячно гетьман направляв королю Яну ІІІ Собєському реляції про стан будівництва та використання фортеці. Так було до самої смерті короля у 1696 році. В одному з листів, датованому 26 вересня 1692 року, Яблоновський пише королю:
«Є це над Лашківцями шия скеляста, що її стискає з однієї сторони Дністер, а з іншої – Збруч, і тут же нижче впадає Збруч у Дністер від Жванця за чверть милі… Зі сторони Польщі місце захищене двома півбастіонами, бо від скелі до скелі є 180 ліктів. А від Кам’янця захищене воно двома півбастіонами і одним цілим посередині, бо від скелі до скелі – 470 метрів. Вода є, бо існує схід до Дністра, добрий і безпечний для коней; є і схід до Збруча для піхоти, також дуже добрий. Брід хороший на Дністрі під самою фортецею і такий же виїзд на волоську сторону і до Городенки». 

Кам’янецька брама і костел 

Фортеця отримана назву «Окопи Святої Трійці, або блокада Кам’янця» і являла собою нерегулярний прямокутник, що складався з двох ліній бастіонних земляних валів, які перетинали півострів від Дністра до Збруча. На валах розмістили брами, збудовані з пісковику та вапняку, відстань між якими складає 480 метрів. Брами отримали назви за напрямами, які вели до них: західна – Львівська, східна – Кам’янецька. Обидві брами збереглися до наших часів. Брами являють собою прямокутні у плані башти. Кам’янецька – більш витягнута, Львівська – майже квадратна. Обидві башти – двоярусні, в першому ярусі – наскрізні арочні проїзди, в другому влаштовані бійниці.

Кам’янецька брама 

Комендантом фортеці було призначено полковника аркебузирів Міхала Брандта, региментаром гарнізону був Якуб Калиновський. Навіть взимку над укріпленням замкових споруд працювало 4000 піхотинців, продукти для яких доставляли поромами по Дністру. В будь-яку пору року, вдень і вночі захисники здійснювали напад на турецькі вози з продуктами та зброєю. Про рейди окопської залоги писала навіть французька газета “Gazete deFrance”. Одного разу поляки захопили в турків обоз з екзотичною на той момент для них кавою, а в 1694 році ледве не вкрали турецького паші під стінами Кам’янецької фортеці.


Кам’янецька брама 

По смерті Яна ІІІ Собєського новий король Август ІІ пообіцяв відвоювати Кам’янець у яничарів. У 1698 році гарнізон фортеці в Окопах додатково укріплюють козаками і німцями, будують шпиталь на 1500 осіб. Похід на Кам’янець планувався досить серйозно, та турки самі віддали місто у 1699 році за Карловицьким миром.

Львівська брама 

4 червня 1699 року Окопи одержують статус містечка: король Август ІІ надає їм Магдебурзьке право і привілей на проведення ярмарків. Та після вигнання турків з Поділля значення форпосту значно підупало, не розвивається і саме поселення. Лише у 1711 році під загрозою нападу турецької та шведської армій замок готували до оборони, укріпивши вали та збільшивши залогу. На той час вона налічувала 1500 вояків з 19 гарматами. Працювали кузня і токарський цех.


Львівська брама 

Разом із замковими укріпленнями у 1693 році на території фортеці було зведено костьол Святої Трійці у бароковому стилі, який зберігся до наших днів. Надписи на храмі «1693-1789-1903» свідчать про його реставрацію у 1789 та 1905 роках. Ще декілька років тому костел стояв у напівзруйнованому стані, дах був відсутній, в інтер’єрі залишилися рештки геральдичного стінопису, а на підлозі – уламки мозаїк. Біля храму стоїть скромна дзвіниця з двома арковими отворами.


У 2014 році коштом Міністерства культури Польщі та місцевих римо-католиків проведено грунтовну реставрацію костелу:

З'явилася скульптура Ісуса скорботного:

Протягом 1768 – 1769 років навколо Окопів розгортається події, пов’язані з повстанням Барських конфедератів. У листопаді 1768 році загони конфедератів на чолі з братами ФранцишкомКазимиром і Антонієм Пуласькими перейшли Дністер і зайняли Жванець та Окопи, зробивши їх своїми форпостами. На допомогу польському королю у придушенні повстання прийшли російські війська, які 8 березня 1769 розпочали штурм Жванецької і Окопської фортець. Обороною Окопів командував Казимир Пуласький. Кожна будівля в Окопах перетворилася на бастіон, а останнім оплотом конфедератів став костьол Святої Трійці.

Коли бій було програний, частина конфедератів на чолі з Пулаським у сутінках спустилася до Дністра і переправилася на інший берег. З трьох братів врятуватися зміг лише Казимир, який втік на Захід, а пізніше, в Америку, де загинув в бою з британцями при Саванні, воюючи в лавах американської революційної армії. Двох інших братів росіяни вислали до Сибіру. Неначе пам'ять про ті події, над високим берегом Збруча стоять руїни сторожової башти фортеці, яку називають «баштою Пуласького».

Після першого поділу Польщі у 1772 році Окопи переходять до монархії Габсбургів. Наступного року фортецю таємно відвідав австрійський цісар Йосиф ІІ, щоб оглянути звідси Хотинську фортецю: тоді у Австрії і Росії були плани на війну з турками. Але війна не відбулася, і у 1795 році австрійський уряд наказує розібрати фортечні мури. А в 1842 році були плани відбудувати фортецю на противагу Жванецькому замку, відбудову якого планували росіяни. Але обидві фортеці так і не були відновлені. У 1874 році на кошти, виділені крайовим сеймом, були відреставровані дахи над баштами, а в 1905 році коштом графа Мечислава Дуніна-Борковського Польським товариством шанувальників старовини здійснено реставрацію Кам’янецької брами, про що зберігся відповідний надпис на її верхньому ярусі.

Табличка на Кам’янецькій брамі 


Табличка на Львівській брамі 

Під час Першої світової війни росіяни, що захопили Поділля, мали намір з’єднати залізницею Кам’янець і Борщів. Її будівництво розпочали у 1915 році, проте війна не дала можливості реалізувати плани. При цьому було розрівняно частину валів, а про плани будівництва залізниці сьогодні нагадують дві залізничні опори, що збереглися поблизу башти Пуласького.


Башта Пуласького 

В міжвоєнний період в Окопах розміщувалася прикордонна застава, а одна з брам слугувала митницею. Місцева легенда зберегла переказ про місцевого мешканця, який напередодні Другою світової спорудив собі крила, задумавши перелетіти Збруч. Стрибок хлопець здійснив з вежі Пуласького. Як не підбадьорювали його радянські прикордонники, до протилежного берегу він там і не долетів: впав на острівок посеред Збруча і розбився.

Що одна легенда розповідає про корчму, яка у давні часи стояла біля впадіння Збруча у Дністер, і «півня, що на три держави піяв». Сьогодні місце злиття Збруча і Дністра є кордоном трьох областей України: Тернопільської, Хмельницької і Чернівецької. А знаменитого півня відновили у 2002 році при в’їзді на Тернопільщину з боку Жванця:

Від фортеці подекуди залишилися фрагменти валів:

Греко-католицька капличка в центрі села:

У 1700 році в Окопах народився засновник хасидизму – нової містичної течії іудаїзму, Ізраїль бен Елієзер, відомий світу, як Баал Шем Тов («Володар доброго імені»). Його духовне становлення проходимо в селі Виженка у Буковинських Карпатах. У 1730, році Бешт (так скорочено називають його послідовники) переїхав до містечка Меджибіж (сьогодні – Летичівський район Хмельницької області), і заснував новий напрямок іудаїзму, оснований на ортодоксальному іудаїзмі і кабалі. Могила Баал Шем Това в Меджібожі є місцем паломництва хасидів з усього світу.

Цікавою інформацією поділився [info]haiduk_kamienec. Згідно польських джерел автором проекту окопської фортеці був Тильман ван Гамерен, голландський інженер, що багато працював в Речі Посполитій.
Скан ескізу фортеці:

Розташування

Scroll to Top