Каплинці та дерев’яний велетень Удаю

З Кізлівки я поїхав до Національного природного парку «Пирятинський», що тягнеться вздовж річки Удай довкола Пирятина. Це територія широких заплав, тихих проток і очеретяних стін, де вода диктує ритм сезонів. Парк створений наприкінці 2000-х, сьогодні він охороняє великий масив природних комплексів і пропонує мандрівникові десятки кілометрів екостежок, які виводять до островів, луків і давніх поселень. Першою точкою на маршруті стало село Каплинці - місце, яке найчастіше згадують через його старий дерев’яний міст через Удай.

Про цей міст говорять як про чи не найдовший дерев’яний у країні. Первісну переправу відносять до кінця ХІХ століття, а сучасного вигляду міст набув у 1933 році, коли селянам потрібно було скоротити дорогу до Пирятина. Довжина споруди - понад 240 метрів, ширина - близько чотирьох метрів. У різних публікаціях трапляються і інші цифри, але найконсервативніше писати саме так: понад двісті сорок метрів. За задумом це була господарська переправа, яку підтримували силами громади; час від часу дошки підміняли, прольоти підсипали, а опори підбивали, щоби міст тримався попри повені і зимові льодоходи.

Коли підходиш до настилу, захоплення змішується з уважною обережністю. Міст іде хвилястою лінією поверх очеретяного моря - без жодних перил. Перші кількадесят метрів - справжній тест на врівноваженість: дошки різних років і товщини, під ногами рипить старе дерево, подекуди воно провисає, а інколи трапляються зовсім свіжі латки, прибиті на швидку руку. Уздовж прольотів тягнуться «козли» - колишні стояки для перил, але поручнів давно немає. Саме ця неідеальність робить переправу живою: йдеш не музейним експонатом, а спорудою, яка десятиліттями служила людям.

Звідси відкривається широка панорама: зиґзаґ дерев’яного полотна тягнеться до темної стіни лісу на протилежному березі. Нижче розливається спокійна вода Удаю з тихими плесами і заводями. Біля опор вода чиста, прозора; в ній віддзеркалюються балки, а на поверхні плавають круглі блюдця листя. У затоках латаття збирається в щільні килими, між якими чорніє вода. Довкола - суцільні очеретяні поля, вузькі рукави річки та самотні садиби на узвишшях, що визирають з-поміж дерев. На ближчих плесах розкриваються білі квіти латаття, їхні променисті чашечки стоять над темною гладдю і додають пейзажу урочистості.

Про міст у Каплинцях існує кілька місцевих історій. Найвідоміша - про німецький танк, який начебто спробував перейти переправу під час війни та провалився. Інша - про роботи 1933 року, коли будівництво і лагодження мосту давали людям пайок і фактично рятували від голоду. Це усні свідчення, що передаються з покоління в покоління; документів, які б точно описували ці епізоди, немає, тож доречно сприймати їх як частину живої пам’яті села.

Сьогодні міст - радше пішохідний і рибальський. Транспорт давно користується іншими дорогами, а переправа живе своїм заплавним життям: весною її підмиває вода, влітку дошки висихають і біліють, восени їх знову пробирає вогкість. Час від часу місцеві підкладають свіжі рейки і прибивають нові дошки, але загалом споруда потребує уважного кроку. Іти тут варто повільно, у трекінговому взутті, не наступаючи на самі краї настилу і не поспішати під час зустрічі з іншими відвідувачами. Після дощів краще дочекатися, коли дерево підсохне, а в період ожеледиці йти зовсім не рекомендується.

Важливо дивитися на міст не тільки як на «рекордсмена» довжини. Це символ заплавного побуту, коли переправа з’являлася не за чиновницьким проєктом, а з потреби щодня переходити на другий берег: до косовиць, до рибальських місць, до міста. У цьому сенсі його хвилястий силует і неоднакові дошки - не вада, а мова місця: міст врослий у ландшафт і підлаштований під нього. Важливо лише пам’ятати, що перед нами - старий «бойовий товариш», якого варто берегти.

Навколо - типова для Удаю заплава. Широкі луки переходять у густі стіни очерету, в протоках стоїть вода з лататтям і ряскою, а на мілких гриблях прокладають доріжки водяні комахи. У спеку тут добре чути, як шурхотить очерет і свищуть птахи, а вітер зносить аромат вологого сіна. Якщо маєте час, не обмежуйтеся однією локацією: у межах парку є острівні ділянки, лісові урочища, давні вали та старі парки, з яких складається повноцінний одноденний маршрут із базою у Пирятині. Каплинці в такому маршруті - родзинка, бо поєднують природний пейзаж із рукотворним слідом, що не розчинився в часі.

Долина річки Удай:

Дорога в сусіднє село за мостом:

Практичні дрібниці прості. Найприємніше тут у теплу пору з кінця весни до початку осені, коли низька вода відкриває більше берегів і цвітуть латаття. Варто мати воду, репелент і головний убір, а ще - повагу до місця: не зривати квіти, не заходити в очерети під час гніздування птахів, не лишати сміття. І, звісно, йти мостом без поспіху. Тоді дерев’яні дошки починають звучати, а річка під ними - дихати, і розумієш, чому ця стара переправа так міцно тримає увагу кожного, хто її переходить.