Кам'янецька фортеця

Я досить часто пишу про те, як люблю Кам’янець, але й досі не спромігся написати хоча б один змістовний матеріал про місто-фортецю (якщо не рахувати невеликі фотонариси). І якщо ми вже зачепили тему фортифікацій Поділля, то, користуючись нагодою, розповім і про Стару фортецю в Кам’янці-Подільському, її історію та коротку історію міста над Смотричем.

За однією з гіпотез, висунутою польськими істориками ще на початку ХІХ століття, підтриманою архітекторами-реставраторами Євгенію Пламеницькою та її донькою Ольгою Пламеницькою (також архітектором-реставратором) початок міста-фортеці сягає початку І тисячоліття нашої ери і пов'язаний із дако-римськими війнами. На початку ІІ століття нашої ери Дакію завоював римський імператор Траян, перетворивши її на провінцію своєї імперії. Одночасно, римлянами контролювалася і прилегла до Дакії територію Наддністрянщини. Гіпотеза ототожнює Кам'янець з одним з дакійських міст – Клепідавою. До неї досить скептично ставляться історики-сучасники. Навіть виявлені в останні десятиліття на території Старого замку залишки найдавнішої оборонної системи міста, що нібито датуються І століттям нашої ери, не переконують прибічників «офіційної» версії заснування Кам’янця князями Коріатовичами у XIV столітті.

Чи дійсно Кам’янець раніше був Клепідавою, напевне, назавжди залишиться загадкою. Але, враховуючи місце розташування сучасного Кам’янця на скелястому острові, що має природний захист з усіх боків, поселення на цьому місці просто не могло не існувати. Тим більш, якщо Поділля на той момент було заселено людьми (про це згадує грек Клавдій Птолемей). А ось чи були фортифікації – це вже інше питання.

Отже, якщо вірити дослідженням археологів гіпотезі Пламеницької, укріплення на території Старої фортеці виникли у І столітті нашої ери, а поява перших мурованих фортифікацій – на початку ІІ століття, тобто в період Траянових війн. Оборонна система складалася з двох рівнів: зовнішнього та внутрішнього, а оборонні вежі могли нагадувати башти дакійських та римських фортець.

Ще одна гіпотеза посилається на першу згадку про Кам’янець у 1062 році, коли князь Федір Дмитрович Коріатович після руйнування вірменської столиці Ані запросив вірмен до Києва, Львова і Кам’янця. Саме на цю дату опиралася влада, коли святкувала 1000-річчя міста у 1962 році. Та історик Ярослав Дашкевич пізніше встановив, що нібито документ про надання привілеїв вірменам є фальсифікатом, підробленим вірменами у XVIII століття.

Найбільшого поширення набула третя, «офіційна» версія про заснування Кам’янця у XIV століття литовськими князями Коріатовичами. Та сьогодні вже майже ні в кого не викликає сумніву, що за часів Київської Русі фортифікації в Кам’янці існували. Підтвердженням тому є і культурний шар півметрової товщини у найстарішій збереженій башті фортеці – Денній, що датується XII – XIIII століттями. Ймовірно, в кінці XII століття залишки стародавніх римських веж (якщо такі насправді існували) було укріплено земляними валами і ровами та підсилено кам’яним муром з зубцями-мерлонами та щілиноподібними бійницями. Дитинець, де містилася резиденція боярина або князя, з північно-східного боку мису було додатково укріплено ровом.

Після захоплення українських земель, у тому числі і Пониззя (так раніше йменували Поділля) золотоординцями, нові господарі наказали знищити укріплення. Хоча, вже згадувана нами Ольга Пламеницька припускає, що татаро-монголи навпаки відновили твердиню та міст між фортецею і містом за допомогою вірменських колоністів, які з’явилися у місті якраз за монгольських часів. В останній третині XIII століття Пониззя входило до володінь темника Золотої Орди Ногая.

У 40-і роки XIV століття Пониззя (з того часу починає застосовуватися нова назва – Поділля) потрапляє під владу литовських князів Коріатовичів. У 1362 році великий литовський князь Ольгерд Гедимінович не без допомоги братів Коріатовичів розгромив татар у битві на Синіх Водах, після чого Поділля перейшло під владу Литви. Правити Поділлям стали його племінники Коріатовичі: ЮрійОлександрБорисКостянтин та Федір. Замок становиться їх резиденцією. Вони розбудовують замкові укріплення, збільшують товщину і висоту мурів, підсилюють башти, закладають нову частину фортеці. На його території існувала православна церква Покрови, а в замкових будівлях розміщувалася залога та мешкав князь із старостою. Одночасно, Коріатовичі зводять замки в СмотричіСкаліЧервоногрудіБакотіВінниціМеджібожі.

Спочатку Коріатовичі були союзниками литовського князя Любарта, але після підписання у 1366 році угоди між Польським королівством та Великим князівським Литовським, брати приймають бік польського короля Казимира ІІІ. 7 лютого 1374 року Юрій та Олександр Коріатовичі надають місту Магдебурзьке право, яке потім неодноразово підтверджували польські королі.

Брати правлять Кам’янцем по черзі. Після того, як у 1374 році Юрій став правителем Молдавського князівства, містом править Олександр разом із Борисом. Після загибелі Олександра у 1378 році співправителем Бориса став Костянтин. По смерті Костянтина у 1391 році Кам’янцем править останній з братів – Федір. У 1393 році Вітовт захоплює Поділля, а Федір втікає в Угорщину, залишивши в замку свого воєводу Нестака. Восени цього ж року фортеця вперше пала перед ворогом: литовці на чолі з Вітовтом штурмом взяли замок. Через незгоду всередині гарнізону залога не чинила особливого опору.

Наступного року великий князь Вітовт отримує від польського короля Владислава ІІ Ягайла грамоту на володіння замком та прилеглою територією. За наказом короля в кам’янецькому замку з’являються гармати та шість бочок пороху. Вітовт же недовго правив у Кам’янці. Король Ягайло, стурбований стрімким розповсюдженням влади Вітовта на теренах Поділля, як Західного, так і Східного, змушує його поступитися Кам’янцем і Західним Поділлям та передати його у власність короля. Вітовту залишилося лише Східне Поділля. Того ж самого року починається сорокалітній польсько-литовський конфлікт, в якому противником польського короля Ягайла виступає його молодший брат Свидригайло.

У 1395 році Ягайло надає Кам’янець і Західне Поділля «за особливі заслуги» краківському воєводі Спитку з Мельштина «у вічне і безповоротне володіння». Спитко розпочав будівництво чотирьох потужних замкових башт: Тенчинської, Ковпак, Лянцкоронської і Рожанки, але не встиг завершити роботи. Після його загибелі у битві з татарами у 1399 році, король викупає Західне Поділля у його вдови Єлизавети. У 1400 Ягайло подарував Кам’янець своєму молодшому брату князю Свидригайлу. Але недовго, бо той висунув претензії на литовський престол, звернувся за допомогою до хрестоносців Тевтонського ордену та уклав з ними союз, за що і лишився Поділля у 1404 році, коли воно знову перейшло у власність короля.

У 1411 році Ягайло вимушений був віддати Кам’янець Вітовту відповідно до укладеної між ними угоди. Вітовт продовжив розбудову замку у напрямку міста, розпочавши будівництво кутової вежі, яка пізніше отримана назву Папської, та Чорної вежі, яка існувала праворуч від сучасного входу до фортеці і була знищена під час турецької облоги міста у 1672 році. Після смерті Вітовта у 1430 році лідери подільської шляхти Грицько Кирдеєвич, брати МихайлоТеодорик і Мужило Бучацькі беруть під контроль Кам’янець та інші міста Західного Поділля. Свидригайло намагається повернути Кам’янець, але безуспішно. Сорокалітня польсько-литовська війна у 1434 році закінчується, і місто разом з фортецею остаточно остаточне переходить до поляків. Того ж року Кам’янець становиться столицею Подільського воєводства і отримує герб – сонце на білому полі. А за два роки до того Ягайло підтверджує місту надане Магдебурзьке право.

У 1463 році Кам’янець отримує статус королівського міста. Окрім східної «кресової» столиці Польщі, місто було своєрідним редутом християнства на сході, а тому його фортифікаціям надавалося важливе значення як керівництвом Речі Посполитою, так і Римом. Ще у 1451 році папа Миколай V звільнив подільську шляхту від паломництва до апостольської столиці за умови спрямування половини коштів, що призначалися на паломництво, на укріплення кам’янецьких фортифікацій.

Того ж самого 1463 року польський король Казимир Ягелончик за рішенням Пйотрківського сейму викуповує місто у тодішнього старости Федора Бучацького. На цьому ж сеймі було вирішено розпочати роботи із зміцнення укріплень: частково за рахунок королівської скарбниці, частково – на кошти, виділені подільською шляхтою. Для опрацювання фортифікаційної концепції міста король посилає до Кам’янця найкращих у Польщі фахівців військової справи краківського каштеляна Яна з Тенчина, сандомирського воєводу Дзєржислава з Ритвин та львівського воєводу Андрія Одровонжа

Наприкінці XV століття звели Ляську і Водяну башти та реконструювали Тенчинську і Лянцкоронську. До 1494 року відноситься перший відомий опис замку. З нього дізнаємося, що в’їзд до фортеці з боку міста захищала Міська брама, а з північно-західного, тобто з боку ворога – Польна брама. З боку Польських Фільварок уздовж скелі були ізбища та кам’яні стіни з двома баштами. Напроти сучасних Карвасар фортецю захищали скелі, а посередині південної оборонної лінії стояла невелика башта для сторожі. Така ж сама башта була і з заходу, між нею та Польною брамою були Хотинські земляні окопи. На подвір’ї знаходились церква, будинок коменданта, приміщення для сторожі і челяді, склади зброї і боєприпасів, пекарня, пивоварня, стайня. Гарнізон мав 11 великих і 4 малі гармати, 1 тарасницю, кілька мортир, близько 100 луків (багато з них у поганому стані), 32 гаківниці, 15 поламаних рушниць. Запасу продовольства в замку взагалі не було, а жовніри не отримували вчасно належної ним платні.

Критичний стан укріплень, описаний ревізором, справив враження як на короля, так і на Папу Римського. На початку XIV століття папа Юлій ІІ спрямовує церковну десятину на відновлення чотирьох башт: Рожанки, Ковпак, Білої (Ляської) і Папської. На честь цього певний час всі чотири башти називали «папськими».

Тут ми ненадовго відійдемо від історії міста і фортеці, і поговоримо про замкові башти. Їх всього одинадцять. Найстарішою з яких вважається Денна (або Донна) башта, де винайдено культурний шар XII – XIII століття півметрової товщини. Вона знаходиться вглибині замкового двору і є найвіддаленішою від входу до замку. Впізнати її дуже просто – вона не має верху. А колись мала стрімкий конусоподібний дах, який завершувався вишкою вартового-сурмача. Відомо, що у башті була розташована римо-католицька каплиця Св. Архангела Михаїла, побудована кам’янецьким старостою Миколаєм Бжезьким у 1575 році.

Башти Ласька і Денна 

Спочатку пройдемося по баштах південної стіни фортеці. Башта Ласька (інші назви Біла, Садова) зведена у XV столітті і реконструйована на початку XVI століття за матеріальної підтримки примаса Польщі Яна Ласького, про що нагадує родовий герб «Кораб» на вежі. Над входом вибито надпис латиною «Вірний друг рідкісний за фенікса». На її стінах збереглося біле тинькування (звідси її друга назва – Біла). З опису 1544 року відомо, що біля неї була замкова кухня, з якої назовні вів канал для харчових відходів. Запах звідти стояв настільки жахливий, що заважав працювати робітникам. Канал пізніше ліквідували.

Герб "Кораб" на башті Лаській:

Башта Тенчинська виділяється серед інших башт південної стіни замку своєю граційністю. Вона, разом з баштами Рожанкою і Лянцкоронської належить до веж так званого «краківського» типу. Збережені давні кам’яні кронштейни дозволяють думати, що у башти був зубчастий верх. Сьогодні вона має гостроконечне завершення. Свою назву вежа отримала честь воєначальника, краківського каштеляна Яна Тенчинського, одного з розробників генерального плану укріплення Кам’янця. В башті можна піднятися на галерею і пройтися нею від башти Білої до башти Ковпак.

Вежа Ковпак (інша назва - Шляхетська) найменша серед башт південної стіни. На її реставрацію на початку XVI століття виділив кошти кам’янецький біскуп Якуб Бучацький, про що свідчить герб Бучацьких «Абданк» з південного боку башти майже під самим дахом.

Герб Бучацьких «Абданк» на вежі Ковпак:

Папська башта є найбільшою і наймогутнішою вежею фортеці. Особливо це зрозуміло, коли дивися на неї з передмістя Карвасари, або від пам’ятника «семи культурам». Її зведення розпочалося ще в останнє десятиліття XV століття, а добудована вона була на початку XVI століття на кошти папи Юлія ІІ, через що і отримала свою назву. В пам'ять про цю подію у верхній частині башти з боку міста встановлено табличку. Вежа має п’ять поверхів. В нижній своїй частині вона чотирьохкутна, посередині – восьмигранна, вгорі – округла і завершується конусоподібним ґонтовим дахом.

Башта відома не лише своєю величчю, а й тим, що у 1818 – 1823 роках в ній було ув’язано народного месника Устима Кармалюка, якій навіть примудрився втекти з неї в ніч з 12 на 13 березня 1823 року. Завдяки перебуванню в її стінах подільського опришка, за баштою закріпилася її народна назва – Кармалюкова. Про колишнього в'язня замку нагадує пам’ятна табличка, а воскового Кармалюка можна і сьогодні можна побачити, якщо завітати всередину.

Неподалік від башти під колишнім будинком старости існувало глибоке підземелля, яке з середини ХІХ століття використовували, як боргову яму.


Башти Ковпак і Папська 

Із зовнішнього боку башт добре видно укріплений стінами двір. Це – Південний двір, або Південний бастіон, перебудований у XVIII столітті Християном Дальке на основі старих мурів XVI століття. Схоже укріплення бастіонного типу є і з північного боку замку. Їх збудував протягом 1790 – 1791 років архітектор Станіслав Завадський

Перемістимося до протилежної, північної стіни замку. У північно західному куті розташована вежа Рожанка, будівництво якої було розпочато наприкінці XIV століття Спитком з Мельштина і було закінчено у 1505 році Креславом з Курозвенок, польним біскупом з міста Вроцлавек в Куявській землі. Про це свідчить відповідний надпис на башті: «Вежа Креслава єпископа вроцлавського, котрого власним коштом будівництво замку закінчено 1505». Башта отримала сою назву від місця свого розташування: вона знаходиться на розі фортеці. Вежа стояла поруч з колишньою замковою брамою, і першою зустрічала ворога. Тобто, знаходячись в найвідповідальнішому місці, вони мала особливе значення. Її значна висота лякала ворогів, а естетичний вигляд і вишуканий силует як півтисячоліття тому, так і сьогодні, роблять Рожанку чи не найприваблішою вежею замку.

Маленька башта Комендантська ніби вросла в стіну між Рожанкою і Лянцкоронської баштою. Під час останньої реконструкції відновлено бойовий прохід всередині башти.

Башта Лянцкоронська (інші назва - Орлова) схожа на Рожанку, передусім, своїм завершенням і має три поверхи. Під вікном другого поверху із східного боку – кам’яна таблиця з гербом (з боку північного дворику). В минулому башта була надбрамною, а через нижній поверх башти йшов проїзд, який замурували під час будівництва дороги зі Старого міста до Підзамча в середині XVI століття. Башта названа на честь начальника кам’янецьких фортифікацій Станислава Лянцкоронського.

Герб на башті Лянцкоронській:

У 2007 – 2008 роках праворуч (якщо дивитися з замкового двору) від Лянцкоронської башти за одним з малюнків XVII століття звели невелику вежу, що отримала назву Нової Комендантської.

Замкові передмостові укріплення з'явилися у XV ст. з обох боків Замкового мосту і були перебудовані у XVIII столітті:

В каньйоні Смотрича через дорогу напроти башти Рожанка помітні руїни Водяної (Смотрицької) башти, що була зведена на початку XVI століття і з’єднувалася підземним ходом з Рожанкою. З башти гарнізон фортеці за допомогою колеса брав воду для своїх потреб.

Водяна башта і річка Смотрич:

А зараз час знову повернутися до історії. Йшло XVI століття, вдосконалювалася зброя, а разом з нею – вимоги до фортифікацій. Для розбудови фортеці та пристосування її до сучасних умов король Сигізмунд (Старий) направляє до Кам’янця свого, королівського архітектора Йокуба (Іова) Претфуса. Протягом 1541 – 1545 років тривала розбудова фортеці. Було перебудовано і потовщено зовні всі старі башти. По-діагоналі на північно-східному та на південно-західному кутам зведено дві п’ятикутні башти нового бастіонного типу. У скелі вибили таємний хід до криниці під замком на березі річки, а під мостом в скелі пробито канал.

Нова Східна башта, збудована Претфусом, першою зустрічає туристів праворуч від замкових воріт. На башті надпис: «1544. Боже, Тобі єдиному хвала. Іоб Претфус, архітектор».

В стіни башти вмуровані два кам’яних ядра. Це, ймовірно, зроблено свідомо, щоб наводити жах на супротивника.

В самій башті збереглася криниця глибиною 35 метрів і шириною 5 метрів, воду з якої піднімали за допомогою великого дерев’яного колеса. Поруч стояла Чорна башта, підірвана шотландцем Кетлінгом у під час капітуляції Кам’янця перед турками у 1672 році.

Нова Західна башта (1542 рік) виступає далеко за лінію мурів і примикає до башти Денної. Найкращій вид на неї відривається з валів Нового замку. В стінах на значній висоті є кілька амбразур. Під час облоги 1672 року її було значно пошкоджено вибухом міни. В період окупації турки ж її першою і відновили. Первісно башта була п’ятикутною. Сьогоднішня її напівкругла форма – результат реконструкції в турецький період.
1

1 серпня 2011 року стіна Нової Західної башти обвалилася:

Йшов час… Із розвитком далекобійної артилерії високі середньовічні замкові башти вже не могли забезпечити захист міста і фортеці від вогнепальної зброї. Навпаки, вони перетворилися на гарні орієнтири для ворога. Башти було зручно розстрілювати, а фортечні стіни легко руйнувати шляхом їх методичного обстрілювання в одну точку. Таким чином, на вже початку XVII століття Стара фортеця фактично була не в змозі виконувати оборонну функцію. Постала проблема створення нового укріплення, яке б відповідало сучасним фортифікаційним вимогам і могло б захистити місто.

Протягом 1617 – 1621 років за дорученням польського короля Зигмунта ІІІ (Вази) військовий інженер Теодор (Теофіл) Шомберг з найуразливішого західного боку фортеці будує нове кам’яно-земляне укріплення бастіонного типу, яке отримано назву «Горнверк», відомого ще, як «Новий замок». Укріплення являє собою високі земляні вали, зміцнені двома напівбастіонами 16 метрів заввишки, і оточені глибоким ровом. Рів і вали були облицьовані каменем. У 1621 році місто отримана класичну для Європи фортецю так званої «новоголландської фортифікаційної школи», яку не можливо було зруйнувати: металеві снаряди просто в’язли у землі.

До того ж самого 1621 року відноситься знаменита легенда про те, як турецький султан Осман підійшовши із своїм військом до Кам’янця спитав місцевих мешканців: «Хто збудував це місто?». «Сам Бог» - відповіли місцеві. «То нехай же сам Бог його і здобуває!» - відповів Осман і відвернув військо від Кам’янця. У 1633 році під стінами замку потерпів поразку Абаза-паші, а українські козаки, які протягом Визвольної війни з’являлися під фортецею п’ять разів (1648, 1651, 1652, 1653 та 1655 роки), так і ні разу не спромоглися її взяти.

Та не все було так добре з укріпленнями міста, як здавалося. Дуже скоро і спеціалісти, і вороги зрозуміли, що Новий замок, домінуючи над містом і Старою фортецею, лише послаблював їх. Після здобуття Нового замку ворогові автоматично відкривався вхід до міста. Це підкреслив і відомий знавець сучасної фортифікації з Німеччини Ульріх фон Вердум, який у 1671 році відвідав Кам’янець. І побоювання підтвердилися: наступного року Кам’янець пав перед 150-тисячною армією султана Мехмеда IV. Історія героїчної оборони Кам’янця від турок у 1672 році – це окрема тема, яка, нажаль, не вписується у цю розповідь. Почитаєте окремо ТУТ і ТУТ.

Хоч дуже часто Стару фортецю в Кам’янці називають «турецькою», турки не так багато і зробили для відновлення і укріплення кам’янецьких фортифікацій під час свого панування в міста протягом 1672 – 1699 років. Після повернення Кам’янця Речі Посполитій протягом 1706 – 1737 років укріпленням міста керував англієць Арчібальд Гловер де Глейден. Тоді було відремонтовано і украплено Старий і Новий замки та інші міські укріплення. Після смерті Гловера роботи з укріплення Кам’янця продовжили швед Християн Дальке, а пізніше – голландець Ян де Вітте, творець архітектурного обличчя Кам’янця XVIII століття. Так, у 1771 році перебудовано Підзамецьку і Польну брами. Останню перетворили на триаркову тріумфальну браму Станіслава Августа. Обидві брами розібрано у 1876 році. Надпис на брамі гласив: «Мудрий господар серед миру забезпечує від війни громадський спокій, 1771». На іншому фасаді був інший надпис: «Щаслива держава, яка в часи миру готується до війни». У 1762 арсенал фортеці налічував 141 гармату, а 1778 році – вже 224. У 1790 році відремонтовано північні передмостові мури, а наступного року завершено будівництво Північного двору.

2 травня 1793 року комендант фортеці маршалок Тарговицької конфедерації на Поділлі А.Злотницький без єдиного пострілу здав Кам’янець російському генералу Дерфельденові. Московська імператриця Катерина ІІ тоді пожартувала в своєму маніфесті: «России возвращена её давняя собственность… с сильною крепостью в Каменце-Подольском». Після приєднання Бессарабії до Росії фортеця втрачає своє військове значення і перетворюється на в’язницю. Про той період нагадують експозиції замкових башт і підземель.

У 1928 році у Кам'янці створено історико-культурного заповідника, що включав Старий замок, Руську та Польську браму та башту Стефана Баторія. У 1977 році завдяки діяльності архітекторів та істориків, Старе місто разом із фортецею отримало статус Державного історико-архітектурного заповідника, а в 1998 році - Національного історико-архітектурного заповідника «Кам'янець». 

Стара фортеця в Кам’янці вважається візитівкою міста. Але місто-легенда фортецею не обмежується. Замок – це лише маленька частина цього неповторного міста України. За замковим мостом нас чекають більше сотні інших визначних пам’яток. Щоб гарно роздивитися і вивчити їх, не вистачить і тижня, а щоб описати – то, мабуть і року…


 

Інші розповіді про Кам'янець:
Кам'янецька осінь
Стара фортеця
Польський Ринок і ратуша
Руська брама
Польська брама
Катедра з мінаретом
Каньйон річки Смотрич
Укріплення Старого міста
Домініканський монастир
Відомі і таємні панорамні майданчики Кам'янця
Вулиця П'ятницька та Руський магістрат
Вірменські квартали
Карвасари

Коментарі

Дуууууже коротко )))

Намагався якомога стисліше написати, щоб читачі до кінця могли дочитати :)

Дуже цікаво))) це одне із моїх улюблених міст))) хочеться знову там побувати)))

Дякую! Прекрасніше за нього дійсно нічого немає! :)

> Маленька башта Комендантська ніби вросла в стіну між Рожанкою і Лянцкоронської баштою.
Бартизана - так называется тип таких сторожевых башенок :)

Вот это да! :)

Была в Каменце. Крепость если честно не произвела впечатления. Издалека - она ладненькая, но внутри.... Гораздо интересна Хотинская, как по мне. А сам Каменец - очень интересный городок с кучей старинных достопримечательностей. Просто оазис уюта и гостеприимства.
P.S. Ваша последняя фотка с фонарем - просто блеск! :) Завораживает невообразимо...

Спасибо! :)
Согласен, насчёт Хотинской.
А сам Старый Город в Каменце на порядок интереснее, чем сама фортеця.

До 23-ї річниці Незалежності: колекція українських замк
Користувач посилається на ваш запис з До 23-ї річниці Незалежності: колекція українських замків і фортець пишучи: [...] Західне Поділля (Хмельниччина) Стара фортеця в Кам'янці-Подільському [...]

До 23-ї річниці Незалежності: колекція українських замк
Користувач посилається на ваш запис з До 23-ї річниці Незалежності: колекція українських замків і фортець пишучи: [...] Західне Поділля (Хмельниччина) Стара фортеця в Кам'янці-Подільському [...]

До 23-ї річниці Незалежності: колекція українських замк
Користувач посилається на ваш запис з До 23-ї річниці Незалежності: колекція українських замків і фортець пишучи: [...] Західне Поділля (Хмельниччина) Стара фортеця в Кам'янці-Подільському [...]

Розташування

Scroll to Top