Замок Füerstenberg (Książ)

Замок Фюрстенберг, що означає "Княжа гора", розташований у підніжжя Судетів між містами Валбжих і Свебодзіце на південь від Вроцлава у воєводстві Нижня Сілезія. Польська назва замку - Książ (Кщьоенж). Замок є третій за розмірами та території сучасної Польщі після Марієнбурга (Мальборка) і Вавеля в Кракові. А щодо краси і величності, то Ксенж запросто може конкурувати з Мальборком за перше місце.

Найстаріша занотована назва фортеці, Fürstenstein, походить з 1168 року. В подальшому назва неодноразово змінювалася: Vorstinburg (1209), Fuerstenberg (1337), Furstinberg (1346), Fürstinsteyn (javascript:void(0);1367), і еволюціонувала до назви Fürstensteyn і Fürstenstain (1515). Протягом ХІХ ст. і першої половини ХХ-го фігурує первинна назва замку - Fürstenstein, в той час як поляки йменували його Княжої кам'яною Брилою або Княжою Скелею. Після другої світової війни у 1947 році замок отримав свою сучасну назву - Książ.

Про виникнення замку розповідає легенда. Події, які вона описує, відносяться до 933 року, який формально можна вважати датою початку історії цього величного замку. Згідно легенди, перше укріплення тут заснував імператорським лицар на ім'я Фюнкенштейн. Він подарував своєму правителю мішок знайденого випадково в лісі вугілля. Імператору так сподобався подарунок, що той вирішив підвищити хлопця по службі і назвав його "Тим Який Приносить Каміння, що Дає Іскри". Також імператор наказав хлопцю заснувати в найближчій околиці укріплене місто, яке б охороняло "чорні скарби".

Перша історично задокументована згадка про замок розповідає, у 1288-91 роках фортецю відновив і розбудував князь свідницько-яворський Болко І, син Болеслава Рогатки і онук Генріха Побожного. Побудована на місці знищеної в 1283 році королем Пшемислем II Отокаром будівля первинно виконувала роль сторожової прикордонної вежі, розміщеної при торговому шляху, що вів з Чехії в Сілезію. Укріплення тоді носили назву Fürstenberg (Княжа Гора). Незабаром Болко І переніс сюди свою садибу зі Львувека Сілезького, і з тих пір до 1392 року той укріплення виконувало функцію центрального осередку монаршої влади біля Свідниці.

Фортецю значно розбудував його онук Болко Малий - племінник Казимира Великого, який незважаючи на фатальне прізвисько зробив багато доброго для свого князівства. Князь Болко Малий помер в 1368 році, не залишивши після себе наслідників. В результаті ранішої угоди, складеної з чеським королем Карлом IV, довічне право розпорядження замком отримала вдова князя Агнеса. В той час назву замку змінено на Fürstinsteyn (Княже Каміння).

Після смерті Агнеси у 1392 році замок на підставі династичних переговорів перейшов у володіння чеського короля Вацлава II Люксембурзького. Той передав замок в керування старостам, з яких першим задокументованим в джерелах був Keklo von Tschirn. У 1410 році управляючий Johann von Chotienitz викупив Fürstinsteyn з королівських рук, щоб через 14 років передати його Яну Молодшому. Під час тодішніх воєн власники укріплених маєтків Сілезії, як і більшість їхніх сусідів, нападали на купців та на найближчі села і містечка. Одним з таких лицарів-грабіжників був Hermann von Czettritz, який в 1445 році одружився на онучці Яна і став новим власником фортеці.

У 1463 році замок зайняв чеський король Георгій з Подібраду і посадив там свого повіреного Бірко фон Нассідела. Той у свою чергу віддав замок в оренду братам Schellendorf - відомим в Нижній Сілезії бандитам. Їх "діяльність" виявилася настільки докучливою, що в 1475 король Węgier і чех Матей Корвін особисто взяли участь у каральній експедицій, яка не увінчалася успіхом: Угорщина була атакована турками, і король мав повернутися. Брати-бандити продовжували грабувати околиці, і лише у 1482 році угорські і вроцлавські загони під керівництвом Георгія фон Штейна провели успішний штурм розбійницького лігва у замку. У нагороду Матей Корвін передав фортецю в правління щасливому завойовникові, призначаючи його старостою. Намісник той виявився непоганим хазяїном і незабаром вступив до розбудови замку. В результаті проведених у 1483-90 роках робіт з'явилося південне крило фортеці, назване "Крилом Матея".

Тодішній замок князя Болка був кам'яним, позбавленим фундаментів спорудою, що складався у верхній частині з двох жилих приміщень і невисокої башти, в нижній частині - з будівлі брами в північній частині, двох напівциліндрових башт в північно-східній частині мурів. Замок оточували оборонні мури з валами і ровом. З того періоду походить південна частина нинішнього палацового комплексу з так званим "довгим домом", а також готична головна башта, нині вища на 20 метрів по відношенню до своєї попередниці.

Після смерті Матея Корвіна у 1490 році замок попав в руці чеського короля Владислава Ягелончика. Сім років по тому він продав фортецю за 10 тисяч празьких грошів Яну фон Шилєнбергу. Син Яна, Георгій, віддав його в 1503 році Петру Хаугвіцу, отримавши взамін Глубчице. У 1508 році замок успадкував Ян фон Хаугвіц, який вже наступного року перепродав його Кондратію Хохбергу. З того часу аж до 1941 року замок виконував роль головного місцеперебування одного з найбагатіших і найбільш впливових сілезьких родів, а пізніше - німецьких.

Син Кондратія, Христофор Хохберг провів протягом 1548-58 років першу велику реставрацію і перебудову готичної оборонної споруди на ренесансну резиденцію. Після сплати залишку боргів імператор Рудольф в 1605 році офіційно підтвердив продаж Фюрштейна у вільну спадкову власності Хохберга. З того періоду зберігся перший докладний опис фортеці, складений імператорською оціночною комісією. Верхній замок в той час складався з квадратної башти, до якої прилягала княжа будівля з великою гостинною кімнатою і спальнею. На відокремленому ровом від вищого дитинця нижньому дитинцю містилися господарські будівлі: стайні, пивоварний завод, кузня. Весь комплекс був оточений валами, мурами і глибоким ровом. Тоді ж розпочалося закладання садів у французькому стилі в південній частині маєтку.

Під час тридцятирічної війни (1618-1648) фортеця багато разів здобувалася і нищилася саксонськими, шведськими та імператорськими військами. Через деякий період вона була головною резиденцією чесько-австрійського генерала фон Валленштайна. Після припинення воєнних дій були частково розібрані фортифікації, а на їхньому місці закладено сади. У тому часі власником замку був Ян Генріх І, який був підвищений в ранг барона, а пізніше - спадкового графа. У 1705 році замок у власність отримав Ернест Максиміліан фон Хохберг, за якого ренесансна резиденція перетворилася у насправді казковий бароковий палац.

У будівельних роботах брали участь знаменитості: скульптор Фелікс Шиффер, будівельник Антон Хаммершмідт, каменяр Ян Швібс, скульптор Рамеллі.. В результаті їхніх зусиль виникло барокове крило з багато прикрашеним залом Максиміліана, почесний двір і будівля брами з двома стильними баштами і флігелями.

З 1772 року, коли власником Фюрштейна був Ян Генріх V, розпочався стрімкий економічний розвиток маєтку. Сталося це у результаті надання йому статусу майорату, який передбачав заборону поділу маєтку, а також привілей спадкування його виключно через найстарішого спадкоємця чоловічого роду. 

Наприкінці XVIII століття прийшла започаткована у Франції мода на романтизм, яку підхопив наступний власник Ян Генріх VI. У 1794 році по другій стороні долини річки Пельчиці він спорудив романтичні руїни, названі Старим Замком. XIX століття принесло Хохбергам довгоочікуваний княжий статус. Завдяки спорідненості вони увійшли у володіння широкого майна Пршинських і від цього часу почали йменуватися князями Хохберг фон Плесс. Внаслідок сімейно-подружніх зв'язків Хохберги досягли статусу гігантів німецьких фінансистів, займаючи трете місце за багатством в Німеччині і сьоме в Європі. На потреби їх утримання в самому Валбжиху працювало понад 9 тисяч людей! Прекрасна резиденція в Фюрштейні часто приймала знаменитих гостей, таких, як Президент США Джон Адамс, король Прусії Фредерік Вільгельм III. Трохи пізніше тут бували цар Микола, імператор Францішек Юзеф, магараджа Куч-Бехар (Індія) сер Нріпендра Нараян Бхуп із сином. 

1891 рік став роком приніс найголоснішого одруження в історії замку. Спадкоємець майна Генріх XV одружився з Марією Терезою, звану княгинею Дейзі. Їх зв'язок, незважаючи на багатообіцяючий початок, розпався незабаром після закінчення Першої світової війни. Генріх емігрував тоді до Франції, а у замку стала панувати Дейзі. Генріх зрештою так і не мав щастя в коханні. Його друге одруження, цього разу з молодшою на тридцять років іспанську Клотильдою, закінчилося повним провалом: його син Болко відбив молоденьку дружину у тата. Але і той мав невдачі: заарештований Гестапо в 1936 році він помер невдовзі після виходу з в'язниці. Ще перед розпадом відомого подружжя, в 1907 році було розпочато наступну розбудову княжого місцеперебування. Тоді було споруджено монументальну, витриману в дусі ренесансу південно-західну частину замку з двома кутовими баштами. Неоренесансне завершення отримала 48-метрова головна башта. Свій вигляд змінили тераси і найближче оточення палацу.

На початку 20-х років ХХ ст. з'явилися фінансові проблеми, які були причиною повільного падіння могутності сім'ї фон Хохбергів. Перед початком Другої світової війни значна частина маєтку була конфіскована за борги. Перший син Дейзі і Генріха, Ян Генріх XVII, емігрував в 1938 році до Англії. Коли тамтешня преса вмістила його фотокартку у військовому мундирі, Адольф Гітлер визнав це зрадою. Другий син Олександр також опинився в Англії: він вступив до польських збройних сил і був зв'язковим офіцером в RAF. Ті факти стали причиною величезного неприязні фюрера до Дейзі, у якої у 1941 році відібрали маєток.

Після конфіскації майна у Дейзі в замку спочатку розмістилася вроцлавська Дирекція Державних Залізниць, а потім так зберігали фонди Королівської Пруської Бібліотеки з Берліна. У 1943 році об'єкт перейняла спеціальна бригада військової організації "Todt", яка розпочавши пристосування приміщень для своїх потреб, нищила всілякі декоративні елементи, надаючи приміщенням сирий, непоказний вигляд. Тоді було вивезено все майно, в скелі під замком, прорізаною численними підземеллями, видовбаними в'язнями, утримувалися радянські військовополонені, австрійські євреї та колишні учасники варшавського повстання.

Після закінчення війни фортецю через півтора року окуповувала "братня" Радянська Армія, довівши споруду до критичного стану. Протягом років замком ніхто не цікавився, стояв він пусткою, без належної охорони. В той час встановлено його повоєнну назву - Książ. Перші ремонтні роботи проведено в 1956 році за ініціативою воєводського реставратора пам'ятників. Чотирма роками пізніше сапери з Битома знешкодили закладені в підземеллях німцями скляні міни, після чого розчистили таємничі підземелля. З 1960 року розпочалося інтенсивне відновлення замку і терас. Певний час, до 1976 року, тут знаходилися агропромислове підприємство "Агрокомплекс Судети", після чого в замку розпочалася діяльність культурного товариства замкового комплексу. З 1991 року комплексом управляє підпорядковане гміні Валбжих товариство "Замок Ксенж". Останній нащадок роду, онук Дейзі, Болко Фюрст фон Хохберг, тепер мешкає у Мюнхені.

Замковий комплекс розміщений на високому скелястому обриві, з трьох сторін оточений яром, велично височіє над всією околицею, а на відвідуючих його вперше складає приголомшливе враження. Сьогодні в замку розташовані музей, ресторан, готель та магазин з сувенірами.

Будівля замкового палацу славиться багатим внутрішнім інтер'єром, серед якого найбільше виділяється бароковий Зал Максиміліана. Крім того, тут представлена артистична кераміка і порцеляна, що виробляється у валбжихських фабриках, а також предмети, що виставляються з нагоди часто організовуваних тимчасових експозицій. Разом в замку знаходиться близько 400 приміщень загальною площею 150 тис. кубічних метрів. Однак, використовується лише маленька частина цього великого потенціалу: на нижніх поверхах - музей, на вищих - готель.

Найбільш значущім приміщенням замку є витримана в стилі віденського бароко двоярусна бальна кімната, названа Залом Максиміліана. Її окрасою є численні статуї, а також два установлені симетрично відносно себе прекрасні димарі з тимчасово відсутніми над ними криштальними дзеркалами. Стіни тут викладено штучним мармуром, а характерним елементом є три балкони, на яких колись грала придворна капела. Центральну частину стелі займає плафон, що зображує елементи грецької міфології. Позолочені люстри в залі висічені з липової деревини, а паркет виконано з мармуру. У минулому Зал Максиміліана слугував для прийняття великих гостей: аристократів, політиків і артистів. Тут відбувалися бали і урочистості.

З Зали Максиміліана входимо до Китайського Салону, якого назва походить від сучасних стінних тканин, які відображають східні мотиви: дерева квітучої вишні, що нерідко зустрічаються в мистецтві, і павичі. Декорацію доповнює люстра з криштального скла, виконаний з червоного мармуру димар, а також меблі, які репрезентують відразу три стилі в мистецтві: ампір, рококо і класицизм.

Замковий комплекс славиться прекрасним кінним заводом та оранжереєю, в якій росте понад 100 видів екзотичних рослин, звезених сюди з Америки, Азії, південної Європи і Австралії. Резиденцію оточує гарно облаштовані тераси, що є мініатюрами садів у французькому стилі.

Однією з багатьох цікавинок Ксенжа розміщені поруч із замком кінний завод і стайні. Будівлі у стилі фахверк виникли у XIX столітті, а після ґрунтовної перебудові у першій чверті XX століття до 30-х років виконували роль замкових стаєнь.

Цілісний об'єкт, запроектований у вигляді замкненого чотирикутнику, складає враження укріпленого підзамча. Відомо, що у міжвоєнний період княжі стайні містили 82 повозних коней і 26 робочих коней. Сьогодні тут живе близько 90 жеребців також 40 кобил сілезької раси і повної англійської крові.

Дві брами маєтку:

Коментарі

Андрію, а як добирався туди?

Електричкою з Вроцлава до станції Свебодзіце, звідти пішки 5 км

Розташування

Scroll to Top