Тулиголове

Тулиголове - одне з загублених і маловідомих сіл Львівщини, яке приховує в собі багато таємниць. Щоправда, мало хто про ті таємниці знає, на то вони таємниці. Не знаю, чи ходять сюди автобуси. Але, якщо навіть не ходять, то заради того, щоб відкрити для себе нове і незвичайне, варто пройтися декілька кілометрів пішки від Комарно через Переможне. Пам'яток в сели три: шикарний неоренесансний палац (будівництво якого приписують австрійським геніям Фельнеру і Гельмеру), костел 1600 року та цвинтарна капличка з похованнями власників села.

Вважається, що поселення з назвою Тулиголове на річці Лукача утворилося на початку XVI ст. (перша згадка відноситься до 1524 року). За легендою, назва походить від того, що тут за легендою "притулили свої голови біженці з берегів Збруча" за часів татарських набігів на Поділля. До XVIII століття Тулиголове належало родинам Фредрів і Гумецьким, а на наприкінці століття - Оссолінським.

На початку ХІХ ст. до Тулиголовного з Угорщини прибула родина Балів гербу Годзава, викупивши маєток у Оссолінських і звівши нову резиденцію. Останні приватні власники Тулиголового, Станіслав Баль і його дружина Марія з Бруницьких, наприкінці ХІХ століття вирішили збудувати новий великий палац.

Не знаю звідки пішла байка про те, що резиденція Балів у Тулиголовому була спроектована видатними архітекторами Австро-Угорської імперії Фердинандом Фельнером та Германом Гельмером. Напевно той, хто це придумав, хотів лише підкреслити велич і відмінність споруди від інших садибних будинків Галичини і поставити її в один ряд з шедеврами Фельнера і Гельмера - Одеською і Чернівецькою операми, військовим казино та готелем "Жорж" у Львові.

Насправді, як подають польські джерела, палац у Тулиголовому зведений протягом 1898 - 1899 років за проектом Львівського архітектора Владислава Галицького. Це ні яким чином не применшує цінність резиденції. Крім садиби в Тулиголовому, Галицький керував реставрацією Бернардинського кляштору у Львові, будинок "Соколу", львівську філармонію та декілька палаців у Малопольщі.

Палац виконано у стилі французького неоренесансу, хоча він несе в собі елементи різних стильових пошуків, які використовували провідні архітектори, прикрашаючи у той час Львів і округу різноманітними особняками і віллами. Щоправда, резиденція Балів у Тулиголовому все ж відрізняється від більшості львівських вілл своєю монументальністю. Будівля палацу цегляна, двоповерхова, майже квадратна в плані, вкрита високим черепичним дахом. Черепиця нещодавно була замінена своєю металевою посестрою.

Скульптурне оздоблення палацу - найбагатше з усіх палацових резиденцій Львівщини. Виконав його скульптор Петро Герасимович. Можна годинами ходити навколо палацу і розглядати люкарни, герби та інші елементи ліпнини.

З приходом совітів палац був націоналізований, а останні власники Станіслав і Марія Баль виїхали за кордон, де і провели останні роки свого життя. В колишній резиденції розмістили туберкульозний санаторій, який перебуває тут до теперішнього часу. Увага: у санаторії проходять лікування хворі на відкриту форму туберкульозу, так що будьте обережні!

На території маєтку збереглися два флігелі:

При виїзді з села у бік Комарно ліворуч від дороги розташований старий цвинтар. Посеред цвинтаря розташована капличка - родинний гробівець Балів. В архітектурі каплички прослідковується класицизм: фасад прикрашає двоколонний портик з трикутний фронтоном.

В тимпані фронтону можна розглядіти родинний герб Балів.

Збереглися і кам'яні епітафії семи членів родини Балів.

Найстаріша пам'ятка села - костел Св. Дороти, будівництво якого відносять до 1600 року. Дивлячись на храм, починаєш сумніватися у такому поважному його віці. Тим не менш, початок XVII ст. - це правда. Пам'ятка, до речі, має статус національної.

Архаїчний вигляд споруди змінили подальші перебудови. Перша відноситься до 1794 року. В середині ХІХ століття вівтар постраждав від пожежі, костел було відремонтовано і наново освячено у 1858 році. Вже у 1878 році був позолотили новий дах і збудували огорожу. У 20-х роках ХХ століття костел розширили добудовою західної частини нави і нартекса (притвору).

Храм кам'яний, однонавний. Складається з подовженої прямокутної нави, рівного йому по ширині хору з гранованою апсидою, двох симетрично розташованих квадратних в плані каплиць, що надають плану хрестової форми, і невеликого приміщення, що примикає до північної стіни хору. Двосхилу покрівлю вінчає невелика, завершена шпилем, сигнатура. Стіни хору і старої частини нефи посилені контрфорсами. Неф і хор перекриті циліндричними склепіннями з тими, що розпалубили, бічні каплиці - хрестовими склепіннями.

У 1946 році поляки були виселені, а на їх місце прибули українці з Закерзоння, які перетворили покинутий костел на церкву. Сьогодні колишній костел Св. Дороти є греко-католицькою церквою Покрову Пресвятої Богородиці.