Трускавець: дерев'яні вілли та Ісус з Ріо

У Львові ми зустрілися з моєю подружкою-мандрівницею Олею і несподівано вирішили зірватися - поїхати до Трускавця - міста-курорту, яке давно манило своїм шармом старовинних вілл та запахом гірського повітря. Хоча я давно об’їздив майже всю Україну, - Трускавець наче знайомий кожному українцеві - хтось лікувався, хтось приїздив до родичів, хтось бував проїздом, - мені чомусь досі не довелося тут побувати. Цей візит я весь час відкладав, залишаючи «на потім», ніби він мав трапитися у свій особливий момент. І ось він настав. Влітку 2025 року я вперше в житті опинився у Трускавці - тепер розумію, чому він століттями приваблював тисячі відпочивальників.

Їхавши зі Львова до Трускавця, ми зробили коротку зупинку в селі Меденичі й зовсім випадково натрапили на справжню перлину дерев’яної архітектури - старовинну церкву Різдва Пресвятої Богородиці XVII століття разом із окремою дерев’яною дзвіницею. Цей невеликий храм із широким опасанням і гонтовим дахом - яскравий приклад бойківської традиції, яка збереглася тут майже без змін. Серед доріг до курортів ця святиня ховається скромно за деревами, але варта кожної хвилини, щоб побачити, як просто-велично виглядає жива спадщина Галичини.

У Трускавці досі живе дух старих курортів, і найкраще його відчуваєш, коли стоїш серед цих унікальних дерев’яних вілл. Вони ніби зійшли з поштівок початку ХХ століття: різьблені фасади, відкриті веранди, витончені балкони-ажурні дерев’яні деталі, які тримають у собі пам’ять про часи, коли до Трускавця приїжджали відпочивати з усієї Європи. Кожна вілла має свій характер і неповторну історію, і разом вони створюють атмосферу справжнього карпатського курорту - затишного, елегантного-сповненого тихої краси.

Вілла «Гопляна» - справжній символ Трускавця. Вона стоїть, наче сторож минулої епохи, вся в різьблених дерев’яних балконах і шатровому даху. Фасади вілли здаються витканими з дерева, кожна балюстрада, кожен стовпчик наче створений не для функції, а для історії. Її декоративне оздоблення належить до так званого "закопанського стилю", що був надзвичайно популярним на європейських курортах кінця ХІХ – початку ХХ століття. Пишні дерев’яні галереї огортають будівлю з усіх боків, немов мереживо, через яке місто можна побачити в іншому ритмі - спокійному, старосвітському.

Усередині «Гопляни» сьогодні розміщується музей, і це дуже органічне перетворення. Тут зібрані фотографії, документи, старі афіші, медичні інструменти-портрети - все, що допомагає відчути, як курорт виростав із маленького села до одного з найвідоміших бальнеологічних центрів Європи. Але найсильніше враження дає не експозиція, а сама будівля. Ти ходиш старими дерев’яними сходами, торкаєшся поручнів, які пам’ятають людей у капелюхах і кринолінах. У цьому музеї є щось більше за історію - тут зберігся настрій і аромат старого Трускавця.

Це саме той будинок, що видно на моїх фото - старий, сивий від часу, але такий живий. Він дивиться на світ з тією самою гідністю, з якою дивився і сто років тому. Попри дощі, вітер, зміну влади-туристичних сезонів, «Гопляна» залишається незмінним серцем міста. У ній відчувається не лише архітектурна досконалість, а-глибока пам’ять - про людей, які вірили в красу, в курортну культуру, у європейськість Трускавця.

Вілла «Саріуш», одна з найвідоміших історичних дерев’яних вілл міста, в який зараз розміщено Музей історії Трускавця. «Саріуш» зведена наприкінці XIX - на початку XX століття у модному для європейських курортів стилі з елементами фахверку та модерну. Її легко впізнати за декоративною вежею з банею, ажурними різьбленими деталями та мальовничою дерев’яною верандою. Сьогодні це одна з «візитівок» Трускавця, яку важко оминути під час прогулянки старою частиною міста.

Вілла «Ґражина» - одна з тих трускавецьких красунь, що одразу впадає в око завдяки своїм чітким елементам фахверку: темні дерев’яні балки створюють на світлих стінах впізнаваний візерунок, ніби каркас, який тримає увесь дім у затишних обіймах. Її архітектура - це поєднання елегантності та раціональності, характерне для європейських курортів початку ХХ століття. Балкони та навіси підтримують ажурні стовпчики з декоративним вирізуванням, а вікна обрамлені тонкими лиштвами, які додають споруді легкості-вишуканості.

На моїх фото видно, як ця вілла ніби досі живе в епосі, коли повз неї проходили дами в капелюшках і пани з ціпками. Попри реставраційні оновлення, «Ґражина» зберегла свій первісний образ, і навіть сучасні деталі - як-от прибудовані веранди чи оновлені двері - гармонійно вписані у старий стиль. Вілла стоїть у центрі міста, але дивним чином захищена від суєти - її обіймає зелень і легкий спогад про часи, коли Трускавець був місцем європейської світської культури-неспішного відпочинку.

Це сучасна вілла-готель «Refael», яка стилістично вдало вписується у курортну атмосферу Трускавця. Її фасад поєднує традиційні мотиви старих дерев’яних вілл із новими матеріалами та комфортом XXI століття. Тут немає стилістичних компромісів - стрімкі дахи, круті фронтони, насичене дерево в оздобленні балконів, арки, фігурні вирізи - усе нагадує про закопанський модерн, що був улюбленим стилем забудови на курортах Центральної Європи понад сто років тому. Водночас чітка геометрія, сучасні вікна і бездоганно вивірені пропорції не дають забути, що перед нами - нова архітектура з повагою до традиції.

Це один з тих прикладів, коли сучасна будівля не просто імітує стилістику минулого, а впевнено вбудовується в міський ландшафт, підкреслюючи його характер. Балкони «Рафаеля» - справжній витвір декоративного мистецтва: ажурні, легкі, чорні, як гуцульська різьба на тлі світлих стін. І хоч ця вілла не має історії, що сягає позаминулого століття, вона виглядає так, ніби була тут завжди. Це приклад того, як можна будувати в історичному середовищі - із тактом, красою-розумінням контексту.

Я не міг відірватися від цих різьблених балконів, хитромудрих карнизів і акуратно виструганих стовпчиків. Справжня дерев’яна архітектура в кращому її вигляді! У Трускавці таких будівель багато - одні історичні, інші збудовані зовсім недавно, але майстерно стилізовані під курортну класику.

Ось одна з таких вілл: вся в теплому червоному дереві, з триповерховими галереями та вежами, які виглядають наче з гірських легенд. У її вікнах - відблиск карпатського неба, а на фасаді - кожна лінія продумана до дрібниць.

Інша будівля стоїть поруч, відгороджена живоплотом, ніби намагається зберегти свою камерність серед курортного пожвавлення. Вона теж дерев’яна, з вузькими балконами, які тягнуться вздовж усього фасаду, і дахом, що нагадує альпійські шале.

А ще є вілла в світлих тонах із темними акцентами, оздоблена стилізованими елементами фахверку - віконця з рамами-квадратами, що додають геометрії-ритму. Здається, кожен елемент цих будівель говорить: "Ми - частина старого Трускавця, навіть якщо ми молодші, ніж здається".

Ці вілли не мають гучних імен чи музейного статусу, але саме вони створюють візуальну мову міста. Вони об’єднують Трускавець у єдине ціле - як новий купецький стиль колись зшив Львів. І коли йдеш поміж них у дощову погоду, чуєш, як дощ стікає дерев’яними жолобами-відбивається від фігурних балконів - ніби звучить стара карпатська пісня, що оживає на кожному кроці.

Серед дерев трускавецького центру, трохи осторонь від жвавих вілл і кав’ярень, стоїть костел Успіння Пресвятої Діви Марії - неоготична перлина, яка нагадує, що Трускавець завжди був курортом не лише води, а-духовності. Зведений у 1860-х роках для польської католицької громади, костел вражає своїми пропорціями: стрілчасті вікна, червоні дахові вежі та акуратний фасад створюють відчуття європейського провінційного храму, перенесеного сюди з австрійських Альп. Усередині - спокій і тиша, які надають місту ще одного виміру: не лише оздоровчого, а-зосередженого, майже медитативного.

А ще Трускавець здивував своєю «південноамериканською» несподіванкою - величезною статуєю Ісуса Христа з розпростертими руками, що нагадує знаменитий монумент у Ріо-де-Жанейро. Її видно здалеку - вона височіє над містом, мов білий маяк духовної надії. Ми піднялися до підніжжя цієї статуї - шлях петляє вгору, і чим вище йдеш, тим ширше відкривається панорама на усе місто, гірські обрії, санаторії, дахи вілл і хвойні ліси. Цей краєвид зачаровує - він немовби поєднує людське-божественне, горизонт і вічність.

Велична фігура Христа виглядає сучасно, але її символіка - вічна. Скульптура стоїть на масивному постаменті з балюстрадами, а позаду - небо, яке змінюється щохвилини. На фото видно, як Ісус ніби обіймає Трускавець - з легкістю і спокоєм, з піднесеними руками, які відкриті кожному. Особливо вражає вид знизу: скульптура здається ще більшою, майже нереальною. Вона простягає руки над містом, не осуджуючи, а захищаючи. Поруч висаджені кипариси, які додають цьому місцю святкової рівноваги.

Стояти під цим гігантом, повторюючи його жест, - неймовірне відчуття, наче ти-сам стаєш частиною чогось більшого, світлого-піднесеного. Мить, коли ти піднімаєш руки до неба, стоячи на пагорбі, а позаду - білі колони, місто-гори, - не забувається. Цей монумент став для мене фінальним акордом трускавецької подорожі - несподівано масштабним, емоційним і точним. Він ніби говорить: Трускавець - це не лише лікування тіла, а-місце, де зцілюється дух.

Але, мабуть, найвражаюче у всій цій історії - це те, що відкривається перед очима, коли стоїш біля пам’ятника Ісусу на вершині Трускавця. Звідси видно все місто, розсипане серед зелених пагорбів, мов на долоні. На одній із моїх фотографій - панорама з висоти: санаторії, модернові готелі, старі вілли, червоні дахи, шпилі церков і хвилясті карпатські горизонти. Усе це обрамлене соковитою зеленню дерев, що влітку буквально огортають місто. На задньому плані, якщо уважно придивитися, видно навіть вітряки на далеких хребтах - символ нового часу, що не руйнує, а доповнює цю місцеву гармонію.

З іншого боку видно інший Трускавець - тихий і домашній. Звивисті вулички, скромні приватні будинки, похилі дахи, городи-клумби, що спускаються донизу. Дорога тягнеться між парканами, немов запрошує піти на зустріч із цим містом не як турист, а як гість, як той, хто шукає не лише води-комфорту, а-правдивого людського обличчя курорту. І всюди - зелень, яка пов’язує між собою різні епохи-стилі, немов незмінний тло для трускавецької мозаїки.

Коли стоїш на цьому оглядовому майданчику, здається, що бачиш не лише місто, а-саму його ідею. Місто здоров’я, історії, гірського повітря-різьблених балконів. Місто, що живе не поспіхом, а ритмом природи. І в цю мить розумієш: Трускавець - це більше, ніж курорт. Це стан, у якому хочеться залишатися трохи довше.