Пустеля Ваді-Рам

  • 27.11.2005

Рано вранці в 6.00 11 вересня я виїхав з Петри в пустелю Ваді-Рам на єдиному автобусі, який відходить з Ваді-Муси. В автобусі мене почали умовляти купити за 35 динар тур по Ваді-Раму, в який входило: 6-годинне катання по пустелі на джипі з гідом, вечеря і ночівля. Зійшлися на 30 динарах. Спочатку я трохи жався, оскільки гроші вже закінчувалися, але потім зрозумів, що зробив правильно: квитки у Ваді-Рам продають в одному місці, а до самої пустелі ще кілометрів 10 пиляти. Та і пустеля велика. Пішки б я і 5 відсотків того, що побачив, не обійшов би.

Пустеля просто неземна! Марсіанський пейзаж з червоним піском і із скелями незвичних форм. Таке враження, що вони стали такими не під силами вітру і води, а з вирізували з каменю інопланетяни.

Та й водій джипу, бедуїн за національністю, теж був як інопланетянин: говорив, як робот Вертер, очі дивилися в різні боки, а вів машину дійсно, як робот, не пригальмовуючи навіть на поворотах. Ще і джип попався не повноприводний, і кілька разів застрявав в пісках. Один раз дуже серйозно повгрузали, і всі разом штовхали машину.


Так чи інакше, сафарі на джипі було захоплюючим і цікавим. Ввечері мене, і ще двох французів, привезли в так званий табір, який знаходиться в середині пустелі. Тут у нас типу був нічліг. Як стемніло, ми мали смачну вечерю, приготовану бедуїнами. Все було приготовано на вогні. Все дуже смачно. Їжі було багато.

У таборі, окрім нас, жили десь 10 німців, які приїхали сюди аж на 3 ночі. Тому увечері біля вогнища були лише німецькі пісні. Ми з французами як дурні сиділи. Вночі усі спали на матрацах просто неба. Усе небо було в зірках. Із-за зірок і місяця було таке світле, що можна було розглянути усі гори навкруги.


Вранці мене відвезли на джипі у бедуїнське село, звідки я першим рейсом поїхав в Акабу.