Підволочиськ

Кожний, хто прямує на Західну України, неодмінно проїжджає колишнє прикордонне містечко Підволочиськ - своєрідну залізничну браму Галичини. Ось і я їздив повз Підволочиськ, напевне, півсотні разів, але відвідати його вперше наважився лише за останніх вихідних. І, варто, сказати, я не пошкодував, що їхав сюди з Львова майже 200 км по не завжди добрим дорогам. В Підволочиську, попри його невідомість для туристів, збереглося багато старої Австрії, яка, зрозуміло, намагалася показати приїжджим з "дикого сходу", що у найвіддаленіший куточок імперії - це так само Європа. Чого, на жаль, не скажеш про сусідній Волочиськ: колишнє прикордонне російське місто на протилежному березі Збруча.

З давніх часів цими місцями проходив торговий "кучманський" шлях, який перетинав Збруч в районі сучасних Підволочиська/Волочиська. Раніше це було одне поселення на обох берегах Збруча, що мало назву Волочище. Така назва, напевне, була пов'язана з тим, що в цьому місці через заболочену місцевість перетягували "волоком" вантажі і переправляли їх на човнах через Збруч. Є і інша версія: назва походить від «волока» - одиниці земельної міри в 30 морґів (близько 17 гектарів).

Перша згадка про Волочище зустрічається в акті від 9 липня 1463 року, в якому описується поділ «Отчини своєї» князями Збаразькими: Семеном, Султаном та Василем. Тоді Волочище отримав у власність князь Василь Збаразький. Відомо, що вже у 1553 році у Волочищі був замок, яким володів князь Петро Збаразький. Наступна згадка про поселення у «Купчій князя Степана Збаразького князю Петру Збаразькому» від 17 листопада 1595 року, в який повідомляється, що Степан дав Петру купчу на половину замку і Волочищі.

У 1631 році після смерті Юрія Збаразького, останнього представника роду, поселення, яке вже згадується під назвою Підволочиськ, разом із сусіднім Волочиськом переходить до князів Вишневецьких, а після 1744 р. – до родини Мошинських. Не оминули Підволочиськ події Визвольної війни. Навесні 1649 року польська шляхта вчинила жорстоку розправу над українським населенням, але у червні 1650 року селянсько-козацькі війська взяли місто під свій контроль. В 1653 році містечко спустошили татари.

Після поділу Польщі у 1772 році Підволочиськ стає прикордонним пунктом Австрійської імперії. У 1775 році місто отримає привілей влаштовувати на свято Трійці шестиденні ярмарки. У 1786 році прокладено шосейну дорогу між Тернополем і Підволочиськом. Містечко, яке за австрійських часів носило назву Унтерволочиськ, почало бурно розвиватися після спорудження протягом 1869 - 1870 років залізниці "Львів - Тернопіль - Підволочиськ", згодом продовженої і на російський бік. У містечку працювали дві фабрики, дві цегельні, пекарня, паровий млин, двічі на рік відбувалися ярмарки.

Пасажири, що прямували з Росії до Європи і назад, пересаджувалися в Унтерволочиську з одного поїзду на інший, бо російські та європейські колії мали різну ширину. В очікуванні поїзда мандрівники коротали час у привокзальному ресторані. З тих часів дійшла легенда про "гуску по-підволчискі": пасажири, що прямували до Росії зі Львова та Кракова замовляли собі у ресторані гуску. Через певний проміжок часу директор вокзалу повідомляв пасажирам, що поїзд на Одесу вже відправляється, і треба поспішати. Нещасні мандрівники не отримавши замовлення, бігли до поїзда, розплатившись перед тим за гуску, якої так і не дочекалися. Мораль цієї байки така, що директор вокзалу і директор ресторану були однією особою.
Шикарний австрійський двірець острівного типу у Підволочиську не зберігся. Сучасну будівлю вокзалу звели у 1953 році.

У другій половині ХІХ століття фільварком у Підволочиську володіла родина Баворовських. У 1883 році на території фільварку було збудовано так званий "старий костел". На початку ХХ століття будівлю викупила новоутворена греко-католицька громада, яка переосвятила храм на церкву Пр. Трійці.

Будинок польських часів напроти:

На жаль, не зберігся у Підволочиську величний неоготичний костел Св. Софії, споруджений і освячений у 1912 році. Його у 1965 році висадили в повітря комуністи, збудувавши на його місці будинок культури. У 1991 році місцеві римо-католики пристосували під костел колишню будівлю польського народного дому поблизу автовокзалу.

У 1914 році на східній околиці середмістя було споруджено і освячено синагогу. він божниці збереглися стіни і головний фасад. В її приміщенні зараз знаходиться цех консервного заводу.

На початку ХХ століття у Підволочиську було споруджено ряд будівель урядового і громадського призначення, а також декілька приватних вілл, які у доброму стані збереглися до наших днів. Найвідомішою з приватних будівель містечка є вілла Громницьких, споруджена на початку століття.

Гномик на стовпі поруч:

У 1906 році поблизу залізничного вокзалу збудовано модернову будівлю готелю "Одеса":

Будинок магістрату у Підволочиську зведено у 1909 році. За Польщі там розмістили початкову школу для хлопчиків (так звану "червону школу"), а в наші часи тут розміщується будинок школярів.

Є в центрі містечка і так звана "біла школа" - двоповерховий будинок австрійських часів, добудований за поляків третім поверхом, пізніше знесеним.
OPnFL.jpg

Прикрасою центральної площі є колишній будинок аптеки Вейбера – Цвіллінґа, також збудованої на початку ХХ ст.:

В цій модерновій віллі розташовувалася катівня НКВС:

Кам'яниці на колишньому Ринку:

Кінотеатр, збудований вже за совітів:

Найбільша будівля Підволочиська - Свято-Троїцький собор УПЦ КП, зведений протягом 1993 - 2008 років за проектом архітектора М. Білика:

У 2001 році на центральній площі поруч з будинком райради і райдержадміністрації споруджено монумент «Ангел-Хоронитель» на честь проголошення незалежності України (скульптор Р. Вільгушинський):

Ну і трохи про сусідній "російський" Волочиськ. На жаль, нічого цікавого нам там побачити не вдалося. Начебто, у місті є якійсь непоказовий палац власника міста Мошинського. На західній околиці є нова церква з цибулястими московськоподібними куполами, а на східній - новий римо-католицький костел. Обидва храми дуже добре видно з вікна поїзда.

Розташування

Scroll to Top