Глибока

  • 19.07.2010

Назва містечка ГЛИБОКА (9,2 тис. мешканців) – адміністративного центру Глибоцького району, походить від міста його розташування: поселення дійсно розташовано у глибокій долині. Назва вперше згадується у 1438 році у молдавській грамоті, згідно з якою молдавський господар Ілля І наділив місцевістю під назвою Глибока придворного суддю Петра Гудиму. В іншому історичному документі того ж року поселення згадується, як запустіла місцевість в урочищі Чорна Поляна. У 1490 році в Глибокій вже існувала церква, яка того ж року увійшла до Радівецької єпархії. А наступного року молдавський господар Штефан Великий своєю грамотою передав Глибоку придворному Юдці.

Розквіт Глибокої, як і багатьох інших містечок Буковини, відбувся у часи, коли край увійшов до складу монархії Габсбургів. В середині ХІХ століття тут будується спиртовий завод і починається будівництво залізниці Чернівці – Вадул-Сирет – Сучава, що пройшла через село, а пізніше і прокладається нова залізнична гілка Глибока – Сторожинець – Берегомет.

Нажаль, існуючі путівники Буковиною, описуючі цей край, взагалі не приділяють уваги визначним пам’яткам Глибокої, надаючи перевагу, передусім, Білій Криниці та старовинним дерев’яним церквам у Луковиці чи Поляні. Проте й в Глибокій є на що подивитися туристу. Австрійська епоха залишила у центрі містечка ряд будівель ХІХ – початку ХХ століть, які помітно вирізняються на фоні безликих коробок радянських часів та сучасних приватних осель жителів містечка.
Найцікавіша будівля Глибокої:

На початку ХХ століття найвпливовішою родиною Глибокої були польські поміщики Скибинецькі. Саме з ім’ям пана Скибинецького пов’язане архітектурне обличчя містечка, яке частково дійшло до наших днів. По вулиці Шевченка, 24 зберігся триповерховий будинок родини Скибинецьких. Нажаль, перебудови, що відбулися в радянські часи, значно спотворили будинок. Сьогодні він скоріше схожий на адміністративну будівлю, і про його столітній вік нагадує хіба що скатний дах. В наші дні в будинку розмістилося дитяче відділення центральної районної лікарні.

На вулиці Глибоцькій варто оглянути костел Матері Божої Скорботної, побудований у 1906 році. Левову частину коштів на його будівництво виділив все той же пан Скибинецький – щедра і високоосвічена людина, яка багато робила для свого містечка і його мешканців. Костел невеликий, але приваблює незвичайною архітектурою фасаду, фронтон якого нагадує два сходи, що нібито ведуть на його вершину. Храм закрили комуністи у 1946 році, а святі образи забрали із собою поляки-емігранти. За радянських часів будівля костелу встигла побувати і кінотеатром, і міні-електростанцією, і районним архівом. У 1993 році його повернуто римо-католицькій громаді. Того ж року до храму повернулися з-за кордону святі образи.

Крім римо-католицького храму в Глибокій є православна церква Святої Покрови, зведена у 1908 році. Знаходиться на вулиці Глибоцькій неподалеку від костелу. А в будинку колишньої німецької кірхи по вулиці Піонерській, зведеної у середині ХІХ століття, знаходиться молитовний будинок християн-євангелістів.
Ряд старовинних будинків збереглося по вулиці Центральній. В будинку під номером 91, збудованому німецькими колоністами наприкінці ХІХ століття, знаходиться центральна районна бібліотека.

Майже напроти – маленька двоповерхова будівля з балкончиком, побудована в середині позаминулого століття. Тут знаходиться районний архів (вул. Центральна, 92).

Цікавою є одноповерхова будівля музичної школи (кінець ХІХ століття), що виходить фасадами відразу на дві вулиці, утворюючи на їх розі щось на кшталт башточки з балкончиком.

В дерев’яному будинку під номером 96 по вулиці Центральній розташувався краєзнавчий музей, в якому зібрано старовинні речі та представлені експонати, що розповідають про історію та розвиток селища і району.

Центральну площу Глибокої оточують високі світлі сучасні будинки, що надають містечку міського вигляду. Тут знаходяться пам’ятники Тарасові Шевченку, Борцям за волю України та Воїнам-афганцям. Щорічно на день Василя на Центральному майдані Глибокої відбувається одна з найколоритніших Маланок на Буковині, яка в останні роки переростає у конкурси на проведення найкращої Маланки.


 

Коментарі

Если село находилось под влиянием Австрии, то наверное кирха не немецкая, а австрийская. И получается в небольшом селе присутствовали храмы трех конфессий: православный, католический (костел) и лютеранский или евангелический (кирха).
Кирхи на Буковине, как правило, всегда назывались "немецкими". Словосочетание "австрийская кирха" мне вообще ни разу не встречалось.
Ну в Австрии ведь тоже есть кирхи. Также были и шведские, и финские.
Да и логично предположить, что раз село было под влиянием австрии, то церковью руководили не из Германии, а из Австрии. В других селах могло быть немецкое влияние.
Ну австрияки всё равно ж - этничные немцы. Поэтому и кирхи назывались "немецкими", и народные дома (типа домов культуры) - тоже немецкими.
Да, тут я согласен. Но в нашей стране бытует мнение - если кирха, то значит немецкая. Но как тогда "финская кирха"?
Ничего не могу сказать про "финские". Про немецкие могу говоить, т.к. изучаю Буковину больше 2-х лет. Везде, где попадается слово "кирха", оно обязательно сопровождается прилагательнім "немецкая"
И всегда в смысле "лютеранская" или любую католическую церковь называют кирхой?
Если материал на украинском - то по отношению к лютеранской. Если на немецком - то по отношению к любому храму любой конфессии.
А вот это странно. У немцев четкое деление церквей на лютеранские и римско-католические. И "кирха" применяется к лютеранским церквям. Это у нас путают.
Просто немецкое "kirche" обозначает "храм". Отсюда и все путаницы.
<table cellSpacing=0 cellPadding=2><tbody><tr><td vAlign=baseline align=middle width=15 background="" bgColor=#8b8b8b>&#160;<font size=1>></font><td background="" bgColor=#6c6c6c><i><font color=#c0c0c0>&#160;т.к. изучаю Буковину больше 2-х лет</font></i></tbody></table>бу-га-га!!!
Опупеть как смешно
я рад, что ты пребываешь в прекрасном расположении духа!
поговори мне еще тут
с умным человеком почему бы и нет?
Єто с самим собой что-ли?
як ти здогадався?