Думбревень: замок і вірменський костел

Село Хогілаг у Трансільванії майже зливається з містечком Думбревень (Dumbrăveni). Я заїхав сюди радше з цікавості - і дуже швидко зрозумів, що зробив правильно: центр невеликий, але насичений архітектурою різних епох - від ренесансного замку до барокового храму та міських кам’яниць австро-угорського часу.

Головна історична домінанта - замок Апафі. Офіційна табличка на брамі розповідає, що будинок зведений між 1552–1556 роками, з пізнішими розширеннями бл. 1650 та 1700 рр.; план прямокутний, із рисами Ренесансу. Замок відомий як резиденція останнього трансільванського князя з роду Апафі - традиційно пов’язують із Міхаєм Апафі ІІ.

Зі сторони вулиці комплекс справляє враження тихої фортеці, що втомилася від століть. Грубі стіни, місцями оголена цегла, вікна з кам’яними лиштвами - усе це читається як архітектурний щоденник, де кожен шар тиньку - нова епоха. Особливо фотогенічна кругла кутова вежа з конічним дахом: вона нагадує, що резиденція колись виконувала і оборонні функції.

Як під’їжджаєш ближче, помітні двори, аркові проходи та фрагменти колишніх галерей. Замок нині потребує ґрунтовної реставрації: крихкий тиньк, підсліпуваті вікна, місцями - тимчасові підпори. Та саме ця «незгладжена» фактура робить будівлю чесною і живою; в ній легко уявити гінців, що в’їжджали на подвір’я під ударами кінських копит.

Друга перлина міста - вірменський бароковий костел святої Єлизавети, датований 1766 роком. Його фасад - підручник з високого бароко: пілястри, ліпні картуші, глибокі ніші зі скульптурами, строгі вертикалі, що зводять погляд угору до бані зі шпилем і хрестом. Висотність і пропорції роблять храм справжнім акцентом Думбревенів.

Окремої уваги вартий портал костелу. До нього ведуть нерівні кам’яні сходи, стерті багатьма поколіннями парафіян. Між парою декоративних колон - аркові двері з різьбленими дошками, над якими розміщено овальний латиномовний картуш. Ліпні гірлянди та деталі, хоч і втрачають тиньк, зберегли благородність, а патина часу підсилює відчуття автентики.

Вірменська громада залишила тут відчутний слід - саме завдяки їй і виникла потреба у такому представницькому храмі. Навіть якщо інтер’єр сьогодні не завжди відкритий, фасад сам по собі працює як музей просто неба і визначає силует центральної площі.

Світська влада представлена ратушею - ошатною двоповерховою будівлею кінця ХІХ ст. із неокласичними тягами, розкрепованим карнизом і маленьким балконом над парадним входом. Під прапорами - важкі дерев’яні двері з кованим декором. Схоже, споруду наразі підновлюють: біля входу - тимчасовий захисний тунель.

Думбревень приємно дивує міською забудовою. На одній вулиці - низка приземкуватих трансільванських будинків із високими дахами, мальованими лиштвами та хвилястими фронтонами. Пастельні фасади - м’ятний, охристий, бірюзовий - додають камерності і тепла; перед вікнами - підстрижені дерева, що взимку виглядають як графічні акценти.

На центральній площі - кам’яний обеліск із птахом на вершині, довкола - ранньомодерні та еклектичні кам’яниці з аркадами і великими вітринами крамниць. Тут легко уявити ринок, де колись торгували вірменські купці, а нині хтось купує каву і свіже печиво.

Попри скромні розміри, трапляються і міщанські особняки з амбіціями. Один із них - синьо-білий будинок з дати́ванням 1881 на фасаді та невеликим «флігелем-вежкою». Еклектичний декор, акуратні карнизи, ажурні гребені на даху - типовий смак заможного міщанина другої половини ХІХ століття. Ймовірно, це була оселя місцевого підприємця чи лікаря - у будь-якому разі будинок надає вулиці рис курортної елегантності.

Інша сторона площі показує вже «австрійське» обличчя міста: двоповерхові фасади з ритмом аркових порталів, горизонтальні тяги, мансардні вікна в черепичному даху. Відчувається тяглість до порядку і симетрії, настільки характерна для містечок Габсбурзької монархії.

Загалом Думбревень - місце, де різні традиції Трансільванії зійшлися на невеликій території: угорська шляхетська спадщина роду Апафі, вірменський бароковий храмовий ансамбль, «саксонська» житлова забудова і австро-угорська адміністративна архітектура. Усе це збереглося не музейно-стерильно, а в живій міській тканині.

Якщо їхати трасою долиною Тирнави, раджу зробити тут зупинку на годину-дві: прогулятися довкола замку, піднятися до порталу костелу, зазирнути на площу і пошукати деталі на фасадах - дати, монограми, ковані ґрати. Думбревень не нав’язується, але щиро віддячує тим, хто придивляється.