Чорнокозинці

Це був мій другий візит у Чорнокозинці за останні півроку. Сюди ми йшли пішки з Кудринців з . Йшли пішки, по єдиний «зручний автобус» з Кам’янця вирушає о 13.00 і відразу ж о 14.25 повертається назад. Власне, йти з Кудринців пішки не смертельно, навіть приємно. Надзбручанські краєвиди тут гарні (як і скрізь на колишньому кордоні двох імперій). Особливо добре, якщо є навігатор. З навігатором – десь 2 – 2,5 години. Без нього, напевне, довше :) Тільки майте на увазі, що якщо спізнитесь на автобус, повернутися буде проблематично: Чорнокозинці – тупиковий пункт ґрунтовки, ще автівки – досить нечасте явище.

Поселення Чорнокозинці вперше згадується у 1467 році, як власність Кам’янецької катедри і укріплене містечко. Проте деякі історики, зокрема Пржездецький, вважають, що замок в Чорнокозинцях був збудований ще за часів князів Коріатовичів у другій половині XIV століття. Поселення лежало на Волоському шляху, татарські набіги були регулярними, то ж потреба у замку тут була завжди. А де ж йому ще з’явитися, як не на високій горі над Збручем, оточеної з двох боків проваллями?

Про Коріатовичів у Чорнокозинцях згадує і російський етнограф Володимир Даль, що публікувався під псевдо «Казак Луганский». Працюючи в 1831 році у Кам’янці санітарним лікарем, він записав легенду про господаря замку князя «Курятовича» і його сестру, які рятувалися від татар. Легенда розповідає, що після захоплення замку татарами князь втік підземними ходами і заховався у збручанських скелях. Сестра ж, забравши із собою великі скарби, втекла від татар саморідним мостом і врятувалася на протилежному березі Збруча. В глухому лісі вона звела церкву з келіями, де й молилася до кінця своїх днів за брата, що пропав безвісті.

Замок вийшов чи не найменшим на Поділлі: 80 метрів завдовжки, 50 метрів завширшки з півночі, і 65 метрів – з півдня. Південна частина укріплень вважається найстарішою. З південного боку чотирьохкутний у плані замок замикали дві круглих вежі, з’єднані муром 2 метри завтовшки. Посередині цього муру розташовувалася вїзна брама. Від тієї частини замку у південно-західному куті збереглися залишки сторожової башти діаметром 17 метрів та стіни товщиною 3,2 – 3,6 метри з фрагментами чотирьох щілеподібних бійниць. Три бійниці збереглися і в оборонній стіні замку.

Принаймні з 1467 року і майже до кінця XVIII століття замок в Чорнокозинцях перебував у розпорядженні кам’янецьких біскупів (єпископів), що влаштували тут свою літню резиденцію. Незважаючи на таке мирне призначення замку, протягом XVI – XVII тут часто перебувала польська залога, яка охороняла місцевість від татарських набігів. А набіги були досить частими: 1502, 1503, 1507, 1511, 1513 роках і найстрашніший – у 1516 році, коли Чорнокозинці разом із Скалою були спалені дощенту.

У 1519 році польський король Сигізмунд І за клопотанням Кам’янецького біскупа Ваврженця Менджелевського надав Чорнокозинцям право на проведення двох ярмарків. В цій же грамоті було зазначено, що поселення мала такий самий привілей і до руйнування його татарами. У 1538 році замок намагався захопити молдавський господар Петро, але безуспішно. На знак помсти він знищів все поселення поза замковими мурами.

Магдебурзьке право Чорнокозинці отримали у 1588 році від короля Стефана Баторія. У першій половині XVII століття фортецю укріпив єпископ Павло П'ясецький. У 1639 році разом з іншими замками Поділля вона була позначена на шкіцевому плані України французького інженера Гійома Левассера де Біплана. У 1644 році в замку перебував коронний гетьман Стефан Чарнецький, який вважається одним з найвидатніших польських полководців.

У 1674 році замок захопили турки, знищівши всю залогу. Після повернення Поділля Речі Посполитій у 1699 році замок відбудували і розширили в північному напрямку на кошти єпископської Кам’янецької катедри. До північного оборонного муру добудували два двоповерхових палаци з сутеренами і підземними ходами, що утворили прямокутний двір. Палацові стіни були 1,1 – 1,3 метри завтовшки і, нажаль, не збереглися до наших часів. Від єпископської резиденції дійшла лише брама початку XVIII століття, яку за призначенням використовує місцевий мешканець.

Після того, як землі на схід віз Збруча перейшли до Російської імперії, імператриця Катерина ІІ у 1795 році скасувала кам’янецьку катедру, а відтак і відпала потреба в біскупській резиденції. Чорнокозинці відійшли до казни, а невдовзі були подаровані небозі графа Григорія Потьомкіна графіні Катерині Літте (у першому шлюбі – Скворонська). На початку ХІХ століття поселення викупив Тадеуш Сарнецький, після смерті якого у 1850 році маєток перейшов до Голейовських. Наступним власником Чорнокозинців був якійсь росіянин Асвадоров. Відомо, що в поселенні з 31 березня 1877 року діяло народне училище.

Після відродження катедри у Кам’янці біскупи попід руїнами замку нижче по схилу гори збудували новий, класицистичний палац. Нажаль, він також не зберігся. На руїни його та інші замкові споруди перетворили обидві світові війни.

Сьогодні маємо лише мальовничі руїни на високому березі Збруча, які найбільш ефектно виглядають з боку Збручанського.

Чорнокозинецький замок та одна з його легенд знайшли відображення у збірці розповідей польського прозаїка Хадзкевича «Чорнокозинецький замок», що вийшла у 1842 році у Вільно (Вільнюсі). Книжка розповідає про те, як власник Чорнокозинців Кшиштоф Зборовський сватався до сестри молдавського господаря Богдана Лопушняно (Лупуснано). Але той не лише не дав згоду на одруження, а ще образив Зборовського, коли той приїздив до нього. Помста шляхтича була доволі оригінальною: коли Лопушняно їхав свататися до доньки господаря Скали-над-Збручем Адама Тарло, Зборовський захопив його. Посадивши господаря в Чоронокозинецький замок, він морив його голодом, аж поки не отримав викуп у 6 тисяч червоних. Легенда насправді красива, але є не більш, ніж вигадкою: Зборовський ніколи не був власником Чорнокозинців.

Поруч із замком збереглися руїни барокового костелу Св. Юзефа (Йосипа) Обручника, побудованого біскупом Павлом Волуцьким у 1608 році. Фактично, це рештки однієї стіни, у товщі якої ще помітні сходи, що вели на хори. Наступний після Волуцького біскуп Ян Прухницький добудував до храму каплицю Благовіщення. Пізніше костел став парафіяльним, йому підпорядковувалась римо-католицька каплиця в Підпилип'ї. Після звільнення Поділля від турків костел було повторно освячено єпископом Стефаном Рупнєвським, а після польського повстання 1863 року його перетворили на православну церкву.

В селі є кам’яна одноверха церква Успіння Пресвятої Богородиці, збудована у 1867 році. До цього в селі був дерев’яний триверхий храм, зведений у 1728 році. Після скасування парафії у 1822 році його розібрали. До 1877 році нова церква носила назву Миколаївської, а після ремонту її переосвятили на Успенську. Чорнокозинецька русалка:

Дорога від Кудринців до Чорнокозинців уздовж Збруча:

Такими ми вперше побачили Чорнокозинці: замок і костел:

На останок, фото з Чернокозинців (літо 2010 року):

IMG_0341IMG_0342IMG_0343IMG_0344IMG_0345IMG_0346IMG_0347IMG_0348

Коментарі

прикольно, я цього замку ніколи і не бачив ....

Та ладна! А ти казав, на Западенщині все всім відомо :)

попса всім ведома, а те що ми з тобою дивимось для багатьох діагноз )))

для багатьох діагноз
Да пашли ани!

а казав на автобусах, капец ще і пішки ходити ... еее

Пішки там дуже цікаво. Я давно мріяв саме пішки туди піти.

капец, я навпаки все більше і більше перехожу на авто поїздки, навіть раніше як що міг поїхати до Львова на поїзди, а к замках на маршрутці, або в Крим на поїзді а там на траліку по маєткам, то зараз фіг тількино на авто ....

авто ефетивно, якщо на 2 тижні їдеш
а якщо дів на 5, воні нічого кріс геморою і зайвих витрат не приносить :)

авто ефективно як що ти їдешь більше чим на один день и більше чим одна людина.
а сам факт того що на авто ти більше, або довше зможешь подивитись, дотого комфорт + витрачени сили ....
як на мене гемор це коли ти їдешь в якомусь поїзді, а потім ломиш ще пешукаруса, холодно, противно, ноги болять і вообще .... )))

Може в твоєму випадку воно ф краще. А ось як воно виглядає в моєму:
1. Мені треба встати о 4.00 ранку і виїхати о 5.00
2. В кращому випадку я буду на Западенщині о 20.00 вечора.
3. Мені прийдеться ночувати зайву ніч в готелі.
4. Теж саме я маю повторити і на зворотньому шляху.
Висновок:
- я витратив 2 дня впусту, спаливши бензину на 1000 гривень
- заплатив за 2 зайві ночі в готелі (ще мінімум 200 грн)
- після повернення відремонтував би машину ще тищі на три
Якщо б я їхав поїздом, то це б мені обійшлося всього 200 грн, а головне, я б зекономив 2 дні. Крім того, б в поїзді я б нормально виспався за 15-16 годин

і то правда я ж не врахував що ти живешь бог знає де ...
ну так мені в 2 раза коротше виходить ...

Ну да, і ти ж не один іздеш. А мені ніколи не вдається знайти попутчиків :(

Так у мене теж нема попутників, я псих одинак, у мене є тільки штурман ))
я якось рахував що на двох як що більше одного дня то виграємо дуже гарно як що на авто, а ось як що на день то не так сладко виходить, хоча вже так звикли на авті що ... Дотого малая росте, так без машини особо не накатаєшся, а мишку малу буду возити всюди, в неї доля вже така бачити, знати та любити Україну )))

Наша миша, на жаль, поки не пристосована до подорожей. Поки що ї основне завдання - не давати мамі, тату і сусідам спати по ночах :)
Хоча, якщо Бог дасть, переселилося до Львова чи Тернополя, звичайно що тільки машиною і будемо їздити 9треба УАЗік терміново кіпляти :))

опана, це що тягнібок тебе переводить до западенщини працювати ?
ну що вдачи в цьому.
коли буде уазик я до тебе бути приїзжати в гості, щоб ти мене возив )))

1. Це моя ініціатива, а не Тягнибока
2. Дякую. Головне, щоб усе получилося.
3. Давай! :)

звісно що твоя, яж кажу що ти лобіруєш цей процес )))
у Львові краще чим в Тернополі

Це як партія вирішить. В Тернополі я можу бути корисніше, і посада може бути вищою, ніж у Львові. Бо в Тернополі в нас повна влада, а на Львівщині лише часткова.

Якісь дивні руїни костелу, вузький та високий фрагмент.

Да... Стан збереженості цього костелу відповідає сьогодніщньому стану збереження аріхтектурної спадщини країни

Немного тебе завидую. ы столько объездил украинских мес... а я на Украине почти нигде не была:( Очень хочу в Камянец съездить.

Ну вот если вернёшься, проведу тебе єкскурсию :)

Дякую, Юлю за інформацію!

к стати про навигатор - несколько часов мучений и таки загрузила топографические карты в ozi, как пролагать маршрут пока не понятно, но теперь точно известно на какой горе я нахожусь, какого лешего по прежнему не понятно

Єто уже прогрес! Надо б как-нибудь проверить его действие

то ти гарбузів наскладав?

ага, для тебе приготував :)

До 23-ї річниці Незалежності: колекція українських замк
Користувач посилається на ваш запис з До 23-ї річниці Незалежності: колекція українських замків і фортець пишучи: [...] Залишки єпископського замку в Чорнокозинцях [...]

До 23-ї річниці Незалежності: колекція українських замк
Користувач посилається на ваш запис з До 23-ї річниці Незалежності: колекція українських замків і фортець пишучи: [...] Залишки єпископського замку в Чорнокозинцях [...]

До 23-ї річниці Незалежності: колекція українських замк
Користувач посилається на ваш запис з До 23-ї річниці Незалежності: колекція українських замків і фортець пишучи: [...] Залишки єпископського замку в Чорнокозинцях [...]

Розташування

Scroll to Top