Бучач

Дивіться також: Бучацький замок

Найдовершеніша в Україні ратуша знаходиться тут, у Бучачі, посеред майдану Волі. Замовив це диво тодішній власник міста, канівський староста Микола Потоцький, задумавши перевершити за своєю красою львівську ратушу. Сам Потоцький хоч і робив багато корисного для надання Бучачу європейського обличчя, проте відрізнявся занадтою вимогливістю до всього, яка часом супроводжувалася і певною жорстокістю. Перед будівничим ратуші, відомим львівським архітектором Бернардом Меретином, автором собору Святого Юра у Львові, він поставив ультиматум: поки ратуша не вийде гарнішою за львівську, архітекторові не буде дозволено одружитися. Завдання, яке ставив Микола Потоцький, було виконано: стараннями тандему Меретин-Пінзель у Бучачі постала найкрасивіша ратуша країни, яка є такою і до сьогоднішнього дня.
 

Але на цьому мракобісся Потоцького навколо довершеності ратуші не закінчилося. За легендою, вражений роботою майстрів і заздрячи їхньому таланту, граф наказав закрити їх наверху будівлі. Мовляв, якщо вони такі генії, то нехай самі й вибираються звідти. Поміркувавши, умільці спорудили собі крила. Перший майстер, який був найстаршим з них, впав посеред майдану і розбився. Другий долетів до Стрипи і також не вижив. А третій, наймолодший, на ім’я Федір, перелетів річку і приземлися на горі. Гору назвали його ім’ям, і за декілька років стараннями того ж Миколи Потоцького на ній спорудили монастир отців василіан.

Бучацька ратуша з’явилася на світ протягом 1750 – 1751 років. Крім архітектора Меретина у створені її образу взяв участь найвідоміший у Східній Європі скульптор Йоган Георг Пінзель, родоначальник цілої епохи скульптури – епохи рококо, пізнього бароко. Під впливом його робот ще довго перебували його учні та польські й українські послідовники. Кількість скульптур, які створив Пінзель для бучацької ратуші, за різними оцінками сягало від чотирнадцяти до двадцяти чотирьох. Більшість з них було створено на тему перемоги добра над злом, а найоригінальніші мали такі назви: «Феміда», «Давид вбиває Голіафа», «Геракл, який перемагає лернейську гідру або лева», «Геракл роздирає пащу Немейському левові», «Нептун, який заспокоює море», «Запорожець». На жаль, далеко не всі вони дожили до наших днів: частина загинула у полум’ї пожежі 1865 року, а частина знищена під час Першої світової росіянами, для яких стрілянина по скульптурах Пінзеля була звичайною забавою. Деякі оригінали зберігаються у львівських музеях. Є надія, що після реставрації ратуші вони будуть повернуті на своє місце. Ратуша – не єдине творіння геніальних Пінзеля і Меретина у Бучачі. З іншими ми познайомимося упродовж нашої прогулянки містом.

Ратуша являє собою двоповерхову споруду висотою у 35 метрів, майже квадратну у плані, над якою підвищується двоярусна вежа з великими вікнами. Щоправда, первісно ратуша була 53 метри заввишки за рахунок 18-метрового шпиля, якій увінчував вежу. Цей шпиль було втрачено під час великої пожежі у 1865 році. На жаль майстрів, які б відновили його, не знайшлося. До 1847 року веред прикрашав годинник, який відновлено у 2002 році.

Основний двоповерховий об’єм ратуші має великі вікна. Кожний з фасадів прикрашають пілястри, завершені капітелями коринфського ордеру. Їх кількість на фасадах не однакова: головний західний має шість пілястр, задній – п’ять, бічні – по чотири. На головному фасаді зберігся картуш з родинним гербом Потоцьких «Пилявою». На фігурному щиті містився надпис «М. Р. 8. К.» («Микола Потоцький – староста Канівський»). Сподіваємося, всі ці цікаві деталі ми зможемо побачити після закінчення реставрації.

Інтер’єр ратуші поділений на дванадцять залів, поверхи з’єднані між собою гвинтовими сходами. У ХІХ столітті на першому поверсі споруди знаходились рада та повітове староство. У міжвоєнний період вся будівля ратуші була віддана під житло і крамниці. Протягом 1982 – 1922 років тут знаходилися історико-краєзнавчий музей та дитяча художня школа. Реставраційні роботи проведено у 1988 – 1989 році, але буквально за десятиліття ратуша, якою ніхто не опікувався, прийшла у запустіння і потребувала вже нового ремонту. Декілька років тому розпочато реставрацію ратуші, яку планували закінчити до святкування 750-річчя міста у 2010 році. Як завжди, не встигли.

На майдані Волі навколо ратуші збереглося декілька кам’яниць австрійського і польського періодів.
 

Монастир отців Василіан на горі Федір з’явився протягом 1751 – 1753 років з ініціативи графа Миколи Потоцького, фундатора бучацької ратуші. Ще у 1712 році його батько, Стефан Потоцький з дозволу львівського архієпископа запросив з Литви у Бучач отців Василіан для заснування теологічної школи-інтернату і семінарії. А 12 травня 1751 року було закладено перший камінь для побудови монастиря.

Автором проекту комплексу монастиря Св. Хреста чину Св. Василія Великого був архітектор І. Шильцер. Комплекс, що з’явився на місці колишнього домініканського костелу, складався з костелоподібної Здвиженської церкви, дзвіниці, корпусу келій та корпусу гімназії. Проект величезної церкви Воздвиження Чесного Хреста, що будувалася протягом 1750 – 1570 років, приписують архітекторові Готфріду Гофману – автору проекту перебудови Почаївського монастиря, яка здійснювалася за кошти того ж Миколи Потоцького.


Храм збудовано у стилі пізнього бароко. Він хрещатий у плані. З заходу його прикрашають дві п’ятиярусні вежі, які роблять церкву домінантою всього старого міста. Вежі прикрашені пілястрами та карнизами. В інтер'єрі зберігся цінний іконостас та шість дерев’яних скульптур, виготовлених львівським майстром Миколою Філевичем. Стіни прикрашені пілястрами з позолоченими капітелями коринфського ордеру, а також темперним живописом XVIII століття на релігійну тематику.

З обох боків до церкви-костелу примикають корпуси монастирських келій. Келії старші за костел: деякі джерела датують їх XVII століттям. Вони, на відміну від храму, мають спрощений декор і прикрашені лише лопатками і вікнами мансардного поверху. В них, крім келій для ченців, розміщувалися стайня і кухня. Найдавнішим є лівий корпус, що завершується вежею-дзвіницею із шпилем.

При монастирі діяла школа-інтернат та семінарія. У 1804 році тут заснували гімназію, серед викладачів якої були поети Юліян Добриловський та Іларіон Грабович, біолог Семен Труш, а серед слухачів – відомі польські та українські культурні та мистецькі діячі. Її було закрито у 1944 році. У 1946 році ліквідували і монастир. У 1991 році монастир відновив свою діяльність і, як і раніше, належить греко-католикам – отцям Василіанам. У 1995 році при монастирі діє історико-філософський ліцей для майбутніх священнослужителів.

Герб фундаторів Потоцьких «Пилява»:
 

 

Будівля костелу Успіння Матері Божої у Бучачі не відрізняється надзвичайною пишністю. Його розкіш, створена геніальним Пінзелем – всередині. Перший парафіяльний костел на місці сучасного постав ще у 1397 року стараннями Михаїла Бучацького. Протягом 1761 – 1763 років коштом графа Миколи Потоцького у підніжжя Замкової гори споруджено лаконічний Успенський костел. На жаль, історія не донесла нам ім’я архітектора храму.
 


Хрещатий у плані храм було збудовано з цегли і потіньковано. Стриманість фасаду доповнюють подвійні пілястри корінфського з обох боків. Над дверним порталом – фундаторський надпис Потоцького, а ще вище – напівциркульне вікно. На аттику храму – традиційні для бароко вазони. Такі ж самі вази прикрашають і вхідну браму на костельне подвір’я. У тимпані фронтону – скульптура Сікстинської Мадонни роботи Рафаеля Санті. Це – копія, а оригінал зберігається у Дрездені.

Портал храму та фундаторський надпис:

Головна цінність храму – поліхромний вівтар роботи знаменитого скульптора Йогана Георга Пінзеля. У вівтарі домінує бірюзовий колір, який гарно гармонує з білими пінзелівськими скульптурами святих.

Другий вівтар:

Амвон:

Головним та бічні вівтарі було пошкоджено з приходом совітів, які розмістили в храмі магазин-склад, а у крипті костелу – котельню, попередньо здійснивши наругу над рештками Потоцьких. Повернули храм віруючим у 1991 році, після чого римо-католицька громада відновила інтер’єр пам’ятки.

 

 

Музична школа (колишня вілла):

Фігура Божої Матері роботи Пінзеля:

Церква Покрови Пресвятої Богородиці (1764 р.):

Фігура Яна Непомуцена роботи Пінзеля:

Забудова середмістя:

 

Дивіться також: Бучацький замок

 

 

 

 

 

 

Розташування

Scroll to Top