Борщів

Сьогодні в нас на черзі Борщів - районний центр найбагатшого на архітектурні і природні пам'ятки району Тернопілля. Цілком логічно, що майже усі, хто вперше чує про Борщів, асоціює його назву зі традиційним українським першим блюдом. І дійсно, одна з легенд розповідає про те, як мешканці міста в часи татарських набігів втопили татарина в казані з борщем. Та скоріш за все, назва поселення походить від трави «борщівник», листя і стеблі якої як приправу вживають до багатьох блюд: зелених борщів, юшок, щів, салатів тощо.

За часів Київської Русі на місці Борщова існувало давньоруське укріплене городище. А перша писемна згадка про поселення відноситься до 1456 року. Тоді містом володіли шляхтичі Дудинські. Наприкінці XVI – початку XVII століть Борщів перебував у власності магнатів Єжи і Марцина Дидинських, а згодом належало Костянтинові Золотніцькому. Магдебурзьке право і власний герб Борщів отримав у 1629 році.

На початку XVII століття для захисту від турецьких і татарських набігів в Борщеві споруджують замок. У 1672 році Ульріх Вердум, проїжджаючи через місто, залишив у своєму щоденнику запис про борщівський замок: «Оточують його непогані вали з землі і палісади». У 1763 році на його території звели костел. На початку XVIII століття замок перебудували на палац. Сьогодні від замку залишилися пивниці, підземні ходи та декілька міських топонімів: вул. Валова, Замкова криниця. Краєзнавчі джерела кажуть, що вежа костелу, розташованого на центральній площі міста, перебудована з замкової башти.
http://sd.uploads.ru/NqJiB.jpg

З 1672 році Борщів, як і все Поділля, захопили турки. У 1683 році Річ Посполита повернула собі місто, а після її першого поділу у 1772 році Борщів і Західне Поділля перейшло під владу Габсбургів. У 1774 році на панський маєток в Борщові здійснив напад легендарній Олекса Довбуш із своїми опришками. Місцева легенда розповідає, як пан на колінах просив помилування, давав викуп, але Довбуш напослідок йому промовив: «Не за маєтками твоїми я сюди прийшов, а по твою душу, аби ти людей більше не мучив».

Зовсім недовго (з 1809 по 1815 роки) Борщів перебував у складі Російської імперії, після чого знов повернувся до складу Австрії і невдовзі став повітовим містечком. Наприкінці ХІХ століття це було невелике, але досить розвинуте містечко із залізницею, тютюновою фабрикою, гуральнею, броварнею, папірнею, цегельнею, трьома готелями та декількома храмами.

Під час першої світової війни із серпня 1914 року до липня 1917 року Борщів був окупований росіянами. У липні 1919 року він встиг побувати столицею Західно-Української народної республіки: сюди переїхав уряд ЗУНР на чолі з Євгеном Петрушевичем.

Сьогодні орган місцевого самоврядування вже незалежної України, міська рада, розташована у колишньому будинку ратуші – досить скромній споруді без традиційної ратушної вежі.

Із старих храмів, крім костелу, у Борщові збереглася церква Успіння Пресвятої Богородиці, побудована у 1886 році, що знаходиться у центрі міста. В інтер’єрі храму - копія чудотворної ікони Борщівської Божої Матері у «чорній» вишиванці. Поруч з церквою вже в роки незалежності збудовано велику дзвіницю з годинником.

У 1891 році в місті В.Дроздовським та м.Дорундяком було засновано товариство «Просвіта». В місті працював театр Леся Курбаса, а з 1896 по 1901 роки у Борщові бував Михайло Грушевський. Центром української культури в місті став збудований у 1908 році Народний дім – найяскравіша споруда міста, що збереглася до наших днів. В його відкритті приймав участь М.Грушевський, якого було обрано почесним головою товариства «Народний дім».

З 1976 році у приміщенні колишнього Народного дому діє краєзнавчий музей, який з 2003 року має статус обласного і складається з 4 відділів: історико-краєзнавчого, музею Т.Шевченка, картинної галереї та печери-музею «Вертеба» в с. Більче-Золоте. В музеї зберігаються археологічні колекції (зокрема трипільської кераміки), колекція вишитих сорочок, колекція творів українських художників (зокрема роботи Я. Гніздовського і Л. Левицького) та представлено експонати з історії Борщівщини від найдавніших часів, предмети побуту й етнографії.

Коментарі

гарна хвотка, растьош!

Це випадково. Просто була на гарна погода і сонце за спиною.

учі тєбя, учі, всіравно бєстолочь:
http://nick-coll.livejournal.com/328722.html

иди гуляй, хамло

зараз, каву доп’ю і піду.
Ти вже читав про Гофбройхаус? Йди туди, погуляй.

ненавиджу хвестівалі!
їдь сам пий своє пиво (якщо ще пузо в купе пролазе)

а це не фестиваль!

я вже потім побачив, що це звичайна півнушка
та я краще в більчезолотницькому дендропарку буду пиво пити, чим в цій попсовій ригалівці з купою незрозумілого народу

хіба там є дендропарк? Просто парк навколо старої каплиці — це більш правильніше.

Якщо ростуть рослини, значить - вже дендропарк. Як офіційно називається - це вже другий вопросс.
І каплиця не така вже і стара.

а що старше: каплиця чи 35-рiчна дослiдниця замкiв?

каплиця виглядає лялєй

це як у математиці: шукаємо відповідь від зворотнього?
Твою характеристику імпульсивним 35-річним я зрозумів.
Так, каплиця явно краща.

Не можна порівнювати дівчину і архітектуру.
Не можна порівнювати тіло і камінь.
Не можна порівнювати красу людську з красою культовою.

глянь, якої він після Далмації заспівав!
Я тебе за вік питав, а ці речі — цілком підлягають порівнянням і співставленням. А те, що ти не вмієш відповісти на питання — то таке лікується повторною шкільною програмою за 5-11 класи.

з яких це пір яйця курицю вчать?

з тих пір, коли куриці втратили глузд

Яйця по яйцях захотіли?

а курка, бачу, з розряду Наших Ряб. Мозок там апріорі не закладений.

ишь, хамовитый какой!

ти пошто боярина обідєл, смерд?

боярина холопской природы?

скажи мені, звідки при ручному наборі у тебе повиникали м’які переноси?
В музеї збе¬рігаються археологічні колекції (зокрема трипільської кера¬міки)

Знайшов, що питати у плагіатчика

тобі цього не приховати))))

Розташування

Scroll to Top