Бережани

1. Історія міста

Бережани – одне з найдавніших українських поселень. «Бережани» - так називали людей, що селилися в цій місцевості з прадавніх часів. Мовознавець М.Янко пов’язує назву поселення із давньоруським словом «бережина», яке означало «пологі береги річок із сіножатями». Перша документальна згадка про місто належить до 1375 році, але історія Бережан, як поселення, почалася ще у княжі часи: через місцевість проходив шлях від Львова до Теребовлі – колишньої столиці Теребовлянського князівства. Саме 1375 року угорський намісник Владислав Опольчик, що йменував себе не інакше, як «Божою милостю пан і дідич Руської землі» передає Бережани у власність бояринові Васькові Тептуховичу.

В кінці XV століття з приходом до влади Казимира IV починається розширення території польської корони на схід, а одночасно з ним – розвиток Східної Галичини. Починають стрімко розвиватися і Бережани, які у 1530 році отримують від короля Сигізмунда І Магдебурзьке право. Одночасно, король передає місто у володіння магнатському роду Синявських, які розпочинають будівництво замку. Про нього – у наступній розповіді. А сьогодні пропоную віртуально зануритися в атмосферу вечірніх Бережан.

Ратуша:

У вірменському кварталі:

Будинок банку поч. ХХ ст.:

Замок:

Залізничний вокзал:

Середмістя з іншого берегу Бережанського ставу:

Вид з-за ставу на Бернардинський монастир:

2. Замок Синявських

Отже, як я і писав раніше, 1530 року польський король Сигізмунд І надає Бережанам Магдебурзьке право і передає місто роду магнатів Синявських, які володіють Бережанами упродовж майже двоста років. Першим власником міста став воєвода руський і великий коронний гетьман Микола Синявський – онук засновника династії Рафаїла Грановського. Синявський, що отримав місто за численні військові та загальнополітичні досягнення, переїжджає до Бережан з Синяви (пізніша назва поселення - Соколівка, Жидачівський район Львівської області) і влаштовує тут свою резиденцію.

З метою оборони міста у 1534 році Синявський розпочинає будівництво одного з найпотужніших на східних теренах Галичини кам’яного замку. У 1554 році будівництво споруди було завершено, а надпис на замковій брамі з південного боку замку гласив, що «Вельможний пан Микола Синявський, воєвода Руський, гетьман війська, староста галицький та коломийський вибудував цей замок з тесаного каменю власним коштом на похвалу Всемогутньому Богові і на оборону вірних християн року 1554».


Вже у первісному своєму варіанті замок мав ренесансні риси, а сам замковий комплекс яскраво відображав тогочасну тенденцію у фортифікаційному будівництві: перехід від оборонних функцій до оборонно-житлових. Скоріш за все, архітектор замку мав італійське походження, про що свідчить внутрішній двір, створений з принципом італійського палаццо.

Малюнок художника О.Шупляка

Ще одна особливість Бережанського замку полягає у тому, що комплекс розташований не на узвишші, як більшість подібних фортифікаційних споруд, а між двома рукавами річки Золота Липа. Чи був від того замок більш легкодоступним для ворогів? Ні в якому разі! А фішка полягала у тому, що Микола Синявський, будуючи замок запозичив ідею голландської фортифікаційної школи, відповідно до якої його обороноздатність підтримували не лише рови та вали, а ще й природні фактори. Так, зовнішня оборонна лінія оточувала замок лише з трьох боків, а з четвертого боку резиденцію «охороняло» болото завширшки 800 метрів. На таку відстань тоді гармати ще не стріляли.

Замок збудували п’ятикутним у плані з чотирма оборонними вежами. У 1570 році замок додатково розбудували і зміцнили, а упродовж 1619 – 1622 років звели чотири бастіони. Для оборони тут було все необхідне: потужні бастіони, арсенал та стіни завтовшки 2 – 6 метрів. А ще комплекс ідеально підходив для комфортного проживання – навіть було 2 стаціонарних туалети. Естетика також була на вищому рівні: в замковому палаці було 14 парадних зал, кожна з яких була названа за кольором декору або в пам'ять про певні історичні події. Картинну галерею палацу прикрашали чисельні портрети королів, представників роду Синявських, інших відомих особистостей.

Світлина поч. ХХ ст. (видавництво Державного історико-архітектурного заповідника «Бережани»)

Неодноразово бережанський замок підтверджував свою обороноздатність. Починаючи з 1589 року твердиня витримала не одну аратську облогу. У 1672 році татари зруйнували замки у Бучачі, Золочеві та Зборові, проте не змогли оволодіти бережанським. Безрезультатними були два штурми замку у 1675 та 1676 роках татарськими військами Ібрагіма Шишмана. І лише козацькому ватажку Максиму Кривоносу за допомогою місцевих мешканців вдалося захопити замок у 1651 році. Але вже у 1655 році козакам не вдалося взяти замок, проте у грудні того ж року їм оволоділи шведські війська завдяки замерзлим рукавам Золотої Липи.


У 1554 році одночасно із замком у південно-західній частині замкового подвір’я збудували замковий костел, якій пізніше став родинною усипальницею роду Синявських. Центральна частина костелу Святої Трійці з готичними стрілчастими склепіннями та вікнами – найстаріша. Пізніше, у 1619 році дружина покійного Адама-Гіроніма Синявського добудовує із заходу каплицю, де згодом розмістилися надгробки померлого та трьох його синів авторства знаменитого скульптора Яна Пфістера та видатного майстра Генріха Горста. У другій половині XVII століття добудовується друга каплиця.

Фото В.Бахтова, Б.Тихого та А.Кіся (видавництво Державного історико-архітектурного заповідника «Бережани»)

Сьогодні насолодитися у повній мірі пам’яткою не вдасться: костел знаходиться на реставрації.

Та повернемося до замку. У 1726 році помирає Адам-Микола – останній з роду Синявських. Замок спочатку переходить у власність Софії Синівської та її чоловіка Олександра Чарторийського. Чарторийські володіють твердинею до 1778 року, після чого замок опиняється у власності Любомирських.


Починаючи з 1816 року бережанським замком володіє відомий рід Потоцьких. Замок перестає бути основною резиденцією магнатів, а на початку ХІХ століття Потоцькі взагалі влаштовують у ньому пивзавод. Замкові приміщенні перетворилися на склади із зберігання хмелю, що не могло не відобразитися на стані пам’ятки. Замок руйнується, і лише на початку ХХ століття Олександр Потоцький ініціює його реставрацію, але у 1908 році помирає, не завершивши справу…


А далі була Перша світова війна, під час якої замок зазнав серйозних руйнувань. Тут, в стінах палацу, навіть знаходився штаб російського генерала Брусилова. На початку 20-х років ХХ століття була спроба реставрації замку. Але останній власник Якуб Потоцький вже не мав змоги утримувати комплекс і у 1925 році передав його разом із замковим костелом у власність держави. Ще одна спроба реанімувати замок була у 1933 році, коли комплекс передали полковникові 51-го піхотного Станіславу Бідацькому. Але марно: через рік полковник пішов у відставку.


Світлина поч. ХХ ст. (видавництво Державного історико-архітектурного заповідника «Бережани»)

А завершила руйнування замку Друга світова…


Сьогодні є надія на відродження замку. Спеціалістами інституту “Укрзахідпроектреставрація” вже виконані проектні роботи, реставрується замковий костел Святої Трійці.




Біля замкового комплексу є незвичайний пам’ятник. Цей, єдиний подібний в Україні монумент, споруджено українцям, депортованим з території Польщі у 1944 році і нагадує про трагедію українців Лемківщини, Підляшшя, Холмщини та Надсяння.

3. Парафіяльний костел

Парафіяльний (фарний) костел Різдва Діви Марії у Бережанах спорудили у 1620 році коштом Адама-Гіроніма Синявського. Разом із бережанським замком, готичний римо-католицький костел став однією із споруд, що формував архітектурне обличчя міста.

Костел зведений з тесаного каменю на пагорбі у центрі міста і займає домінантне положення. Його видно майже з будь-якого куточку Бережан. А особливо неповторний вигляд відкривається з гори, де розташовано Бернардинський монастир.


Архітектура костелу свідчить, що на західному Поділлі готичний стиль у будівництві зберігався за три століття довше, ніж на Заході. Пізніше, у 1780 – 1685 роках костел відбудовано в пізньоготичному стилі. Стрімкий дах, стрілчаті вікна, простота і досконалість ліній і форм є підтвердженням кращих традицій культової архітектури невеликих галицьких містечок.

Костел мав оборонне призначення. Це підтверджує наявність мурів із бійницями, які частково збереглися і до наших днів. Нажаль, на початку 80-х років минулого століття більшість мурів була знесена.

Про оборонні функції комплексу нагадує і чотирьохкутна дзвіниця із стіжковим дахом. Споруджена вона була десятиліттям пізніше за костел.

У 1675 році храм зруйнували татари, але його дуже швидко відродили. Часткову руйнацію спричинили і обидві світові війни. Після Другої світової костел використовувався не за призначенням. У 90-х роках ХХ століття храм повернули римо-католицькій громаді і освітили під титулом Святих Апостолів Петра і Павла.

Головний фасад костелу та портал:

Інтер’єр храму:

Скульптури біля костелу:

Вид на костел в площі Ринок:

4. Майдан Ринок


У 1530 році Бережани отримали Магдебурзьке право. Вже протягом чотирьох наступних років сформувалася планувальна структура Ринкового майдану, яка дійшла до наших днів. В її основу біло закладено німецьку схему побудови, де в середині чотирьохкутної площі знаходиться ратуша, а в різні боки розходяться радіальні вулиці.


Ще відтоді в центрі майдану стояла дерев’яна ратуша, що знаходилася в оточенні ремісничих майстерень, крамниць і торгівельних будинків. Всі споруди були дерев’яними: з лісами навколо Бережан тоді проблем не було.
Бережаны
Сучасне архітектурне обличчя площі Ринок формувалося наприкінці XVIII – на початку ХІХ століття. На час спорудження нової кам’яної ратуші площа вже була оточена триповерховими житловими кам’яницями, на перших поверхах яких розміщувалися крамниці і склади.


У 1803 році в центрі Ринкового майдану на місці старої дерев’яної ратуші споруджують нову, кам’яну. У 1811 році до неї добудовують двоярусну годинникову вежу.

Ратушу споруджено у ранньокласичному стилі. Вона двоповерхова, квадратна у плані із внутрішнім двориком. На першому поверсі крім магістрату розташовувалися крамниці, а другий поверх до 1914 року займало приміщення гімназії. Серед її відомих учнів були Богдан Лепкий та Маркіян Шашкевич.

Внутрішній двір ратуші:


Всередині:

Сьогодні у приміщенні ратуші розташовано відразу три музеї: музей книги, музей репресованої церкви та музей Богдана Лепкого.

Гігантський градусник, що привертає увагу багатьох туристів, ймовірно, встановлено вже в часи совєтів. Свою функцію він вже давно не виконує, проте слугує житлом для горобців.

На західному боці майдану розташований головний храм міста – церква Святої Трійці. Відомо, що у 1626 році дерев’яна церква тут вже існувала, проте внаслідок неякісних будівельних робіт у 1748 році вона зруйнувалася. Того ж року тодішній власник Бережан Август Чарторийський розпочав будівництво нової мурованої церкви, яку вже у 1768 році добудували нові власники Любомирські.

Первісно храм мав готично-ренесансні форми, які було втрачено під час пізніших перебудов (1810, 1830, 1860 роки). До нашого часу дійшли лише фрагменти її давніх стін з характерними для середньовіччя підпорами. Сучасний вигляд церква отримала внаслідок останньої реставрації 1893 – 1903 років. Саме тоді збудували дві вежі і баню.

Церква Святої Трійці в Бережанах зберігає образ Римської Божої Матері, який подарував храму Папа Римській на початку XVII століття. Але найціннішою церковною реліквією є частина кістки руки Івана Хрестителя. Процитую статтю директора заповідника «Бережани» Богдана Тихого з «Галицької брами»:

“19 і 20 січня 2001 року, вперше після II світової війни, настоятель собору Пресвятої Трійці в Бережанах, отець-декан Іван Хрептак виставив для доступу вірних мощі Івана Хрестителя, що зберігаються в позолоченій шкатулці з віконцем для огляду.
Це частина кістки руки, якою Іван Хреститель хрестив Ісуса Христа в річці Йордан, оправлена в позолоту з написом грецькими буквами візантійського періоду: "Це чесного Предтечі Хрестителя Івана. Рік 7..." (Далі цифри нерозбірливі). Поруч стародавні печатки східних Патріархів та володарів, що засвідчують дану реліквію та пам''ятна грамота на воловій шкірі, датована значно пізніше, 1720 роком.
Про ці мощі згадує грецький письменник Теодор Дафнопать.
Святий Євангеліст Лука переніс їх із Севастії, де вони спочивали побіч гробу пророка Єлисея, до Антіохії.
Звідти їх перенесено до Константинополя, а потім дістались вони в руки волоського володаря Ієремії Могили.
У 1673 році господарева Пепричайкова подарувала їх бережанському шляхтичеві Сенявському до каплиці Бережанського замку.
Князь Август Чарторийський у 1715 році дарує їх храмові Св. Трійці. Єпископ Атанасій Шептицький за участю кількасот священиків і при великому здвигу народу, під залпи гармат і гаківниць, переніс мощі Івана Хрестителя з костелу Сенявських до головної церкви в Бережанах.
Тисячі побожних людей, що прибували з найдальших країв, у минулих століттях поклонялися святій реліквії. Пережили мощі дві світові війни та безбожну владу. Після другої світової війни вважалося, що вони зникли безслідно. В пошуках мощів взяв участь вже згадуваний отець-декан, тодішній депутат міської ради Іван Хрептак з ініціативи автора цієї статті, теж депутата міської ради.
У 2000 році мощі віднайдено заново. Виявлено, що вони були пограбовані: пропали деякі документи, печатки та діамантовий замок скриньки.
Отож, Бережани очікують візиту Архієпископа УГКЦ Любомира Гузара і приїзду великої кількості прочан”.


Сьогодні, як і раніше, Троїцька церква належить греко-католицькій громаді.

Апостоли Петро і Павло:

Ліпнина на фасаді:

Скульптура Христа на Ринковому Майдані:

Божа Матір з тильного боку церкви:
Бережаны

5. Вулиця Вірменська


Вірмени почали прибувати на Галичину та поділля ще за часів монгольської навали, а за польсько-литовських часів отримали певні привілеї, які дозволяли їм займатися торгівлею та ремеслами. Відомо, що в Бережанах вірменські переселенці були вже у XV столітті. Вулиця, уздовж якої вони селилися, отримана назву Вірменська.


Відомо, що наприкінці XVII століття вірмени мали в Бережанах дерев’яну церкву, а також близько 200 будинків, свого війта та свою судову владу. У 1710 році власник міста Адам Микола Синявський навіть призначив для утримання вірменської церкви та священика 300 золотих на рік. При храмі були вірменська школа і братства.

1746 року з дозволу нового власника Бережан Августа Олександра Чарторийського розпочинається будівництво нового мурованого вірменського храму. Церкву вірмени будували своїм коштом, адже проблем з грошами не було: вірмені здавен були відмінними купцями, золотарями, лимарями. У 1746 році новозбудований храм освятили під титулом Святого Георгія, а основний вівтар присвятили Непорочному Зачаттю Діви Марії.

Еклектична будівля церкви має бароково-рококову стилістику. Про оборонні риси храму нагадували мури, які оточували його. У 1810 році храм пошкоджено пожежею, а через 50 років відбудовано в первісному вигляді. Сьогодні відносно нормально збережений храм стоїть пусткою і за призначенням не використовується.

Недалеко від храму знаходиться каплиця з трьома аркадовими гніздами для дзвонів:

А поруч – старий вірменський житловий будинок за мансардовим дахом і порталом простої форми:

З іншого боку церкви – будинок, збудований на початку ХІХ століття, як резиденція вірменського декана. З початку ХХ століття відомий під назвою «Будинок Шашкевича». Дійсно, під час навчання в бережанській гімназії у 1825 1829 роках тут проживав відомий просвітитель Галицької Русі Маркіян Шашкевич. А сьогодні тут розташувався офіс державного історико-архітектурного заповідника «Бережани».


Крім того, на короткій вулиці Вірменській є ще багато цікавих старовинних будиночків.


6. Цікавинки середмістя


Середмістя Бережан – рай для любителів модерну. Уважний мандрівник відкриє тут для себе багато цікавого, особливо якщо має достатньо часу для огляду міста. Окрім замку, ратуші та старовинних храмів центр Бережан надзвичайно багатий на різноманітні шедеври громадської архітектури. Це – будинки банку, суду, гімназії, і поштамту, це – оригінальні вілли, це – магістрат і синагога.


Почнемо зі споруди, яка найбільш яскраво відображає модерну стилістику середмістя Бережан. Це – колишня будівля допомогової каси, збудована  у 1910 році у стилі «надвіслянської» готики. Сьогодні в найоригінальнішій споруді міста розташовуються відділення державного банку (вул. Банкова, 6)


Майже напроти – будинок пошти початку ХХ століття (вул. С.Бандери, 1):

Житловий будинок 19 століття на розі вул.С.Бандери і О.Кульчицької (вул. С.Бандери, 19):


Житловий будинок початку ХХ століття по вул.Академічній 14:


Трохи далі – будівля крайового суду 1912 року (вул. Академічна, 20). Сьогодні – Державний агротехнічний інститут:

Зазвичай у галицьких містечках (та не лише в галицьких) магістрат розміщувався в ратушах. Бережани – виключення. Для магістрату тут збудували окрему будівлю в центрі міста. На фронтоні будинку магістрату збереглося зображення гербу Бережан. В наші дні в будівлі розмістилися районний архів та науковий відділ заповідника.


Перемістимося на вулицю Шевченка і будемо рухатися у південному напрямку. Ліворуч всередині кварталу побачимо руїни синагоги. Єврейська громада Бережан було значною і відомо, що синагога існувала тут ще у XVII столітті. Сьогоднішні рештки – це все, що залишилося від єврейської божниці, збудованої у 1718 році.


Найбільш цінним з того, що збереглося, є фрагмент декору на фронтоні:

З вулиці Шевченка повернемо на вул.Валову. Відразу кидається в очі будівля під номером 11. Це - вілла Андрія Чайковського – відомого громадського діяча, адвоката і письменника. Чайковський мешкав тут у 1890-1910 роки. Як адвокат, Чайковський часто захищав знедолених селян і багато з побаченого поклав в основу своїх повістей, оповідань. Йому належить ряд популярних історичних творів на козацьку тематику.

Вілла була центром культурно-просвітницького життя міста в кінці ХІХ – на початку ХХ століття. В 1892 році тут гостював Іван Франко.

Трохи далі праворуч (вул. Валова, 20) – ще більш оригінальна вілла О.Дубицького. Тут зупинявся письменник Богдан Лепкий під час відзначення його 60-річного ювілею.


На розі Валової і Гимназійной – напевне, найбільша будівля міста. Чотирьохповерхова споруда зведена у 1914 році для гімназії, яка до цього розміщувалася у ратуші. Безумовно, що будинок Бережанської гімназії був однією з найкращих шкільних споруд Галичини.

А наприкінці – декілька світлин старих Бережан видавництва державного історико-архітектурного заповідника «Бережани».

Площа Ринок на початку ХХ століття:


Залізничний вокзал на початку ХХ століття.

А цього ми вже ніколи не побачимо: будівля ХІХ століття театру «Сокіл». Втрачена у 50-х роках минулого століття…

7. Бернардинський монастир і панорами міста  


Будівництво монастиря отців Бернардинців під горою Сторожисько розпочалося у 30-ті роки XVII століття з ініціативи Урсули Синявської – невістки Адама Ієроніма Синявського, тодішнього власника міста. Через різноманітні події будівництво комплексу затягувалося, і продовжилося лише у 80-х роках XVII століття. Монастир, зведення якого остаточно завершено у 1683 році став що одним оборонним комплексом Бережан, частиною його фортифікаційної лінії, який захищав місто із північного заходу.


Центральним архітектурним елементом комплексу Бернардинського монастиря став бароковий костел Святого Миколая з прибудованими до нього келіями. Протягом першої половини XVIII століття комплекс добудовувався. У 1742 році монастир перерізано міцним кам’яним муром, що ще більше надало йому оборонного вигляду.


Монастир став занепадати на початку ХХ століття, але діяв до 1939 році. Під час Другої світової тут знаходилася школа для «фольксдойчерів», відразу після війни – притулок-інтернат для сиріт, з 50-х років до 1983 році – спеціальне профтехучилище для важких підлітків. Як передає легенда, одним з учнів цього спецзакладу був лідер народний симпатій, наш майбутній Президент Віктор Федорович Янукович.

З 1983 року в колишньому монастирі розташована виховно-трудова колонія. Доступ сюди суворо заборонений. Але зранку кожної неділі бажаючі можуть попасти всередину на службу, яка проводиться у церкві Пратулинських мучеників (так зараз називається колишній Миколаївський костел).

На пагорб Старожисько варто піднятися не лише для того, щоб подивитися на монастир, а передусім, тому, що звідси відкривається незабутні панорама середмістя Бережан.

Коментарі

Хвоти бережанських краєвидів шікарні

Хвайно дякую! :)

Бережаны - это супер! Запали в душу еще при первом посещении :)

Да, действительно! А я в них влюбился еще за 2 года до первого посещения! :)

красіво

так, дякую!

Оказывается, маки в природе еще существуют.

Та полно! :)

Дякую за ностальжі та історію! такі класні світлини! коли я була в Бережаних на практиці, по дорозі теж повно маків цвіло. Ніколи стільки не бачила)

Дякую! Я також сильно настальгую по Бережанам. Щось в нмх таке є, чого немає в інших...

Синівські? Я розумію що ти спробував зукраїнізувати їхнє прізвище :)))), але насправді правильно Синявські.
Бо ми так дійдемо до Потіцьких,Замоських,Бучачьких і таке інше...:))

...Калинівських, Вишнивіцьких, Лянцкорінськых, Острізьких та Кінецьпільських :)
Насправді, це Word виправив, а я не помітив :)

люблю дивитись як Сонце сідає...
шикарні фото

дякую!

Яскраво та тепло.
Аж захотілось гайнути в Бережани. Хай но весна...

Взимку там також красиво! :)

Розташування

Scroll to Top