Вороніж

Старовинне козацьке містечко Вороніж на Сіверщині (Сумська обл.) в ці дні (осінь 2017 р.) святкує своє 840-річчя. Селище відоме, передусім, однією з найцікавіших храмів в стилі козацького бароко - Михайлівською церквою. Серед інших пам'яток Вороніжа - Свято-Преображенська церква та колишнє земське училище. Дістатися до Вороніжа з Києва можна за допомогою регіональних поїздів, що прямують до Шостки або Зернового. Виходити треба на станції Терещенська, яка розташована в 2 кілометрах від центру Вороніжа.

Поселення вперше згадується в літописі 1177 року. Наступна згадка про Воронізькі ліси, які ототожнюють з сучасним Вороніжом, датується 1283 роком. Вважається, що в них переховувався липецький князь Святослав від татарського збирача податків Ахмата. Далі, аж до початку XVII століття доля містечка невідома. У той час хутір Вороніж був польським володінням біля шляху, яким їздили мешканці присеймських сіл на базар в Новгород-Сіверський. Зростанню хутору і перетворення його на містечко сприяло вихідне розташування на шляхах поблизу з московським кордоном. Вже на початку Визвольної війни Вороніж був значним населеним пунктом.

В часи Хмельниччини Вороніж був сотенним містечком Воронізької сотні Ніжинського полку. В лютому 1664 року в його околицях Воронежа відбулася битва з військами польського короля Яна Казимиром, під час якої містечко було вщент зруйноване. Щоб відновити життя поселення, російський уряд звільнив населення від сплати податків на 10 років. Вороніж швидко відбудовувався, і під час правління сотника Сави Прокоповича (1669 – 1672 рр.) в містечку з'явилися міські укріплення з валами і брамами. Відомі навіть назви двох міських брам - Глухівська і Клишківська.

3 - 4 листопада 1708 р. у Воронежі проїздом із Погребків на Глухів перебував Пьотр І. Саме тут він отримав звістку про знищення гетьманської столиці Батурина. Протягом XVIII ст. Вороніж був заможним торговим містечком. На Ярмаркової площі з і прилеглих вулицях розміщалися торгові ряди і понад 40 крамниць. Тричі на рік тут проходили великі ярмарки. Але основним заняттям містян була не торгівля, а хліборобство, ремесла та винокуріння.

На період найбільшого розвитку містечка припало будівництво Михайлівської церкви (або Архангело-Михайлівського храму) - одного з найбільших шедеврів українського (козацького, мазепинського) бароко. Храм будувався протягом 1776-1781 років на місці старої дерев'яної Миколаївської церкви, яка стояла в центрі воронізької фортеці. Автором проекту храму вважають видатного київського архітектора І. Григоровича-Барського. Існує версія, що архітектором Михайлівської церкви міг бути італійський майстер Д.Растреллі, який в цей час створював храмові шедеври в Києві та Петербурзі.

Архітектура Михайлівської церкви в Воронежі являє собою сплав барочних форм з класицизмом. Храм нагадує Покровську церкву на київському Подолі, а ліпнина є схожою з декором Софійської дзвіниці.

Церкву прикрашає пишний декор у вигляді пілястр іонічного ордеру, які членують стіни й барабан бані. Вони мають гірлянди між волютами, а на кутах пілястри розкреповані й мають заглиблені панелі - це створює додаткову світлотіньову гру.

Декор храму доповнюють фігурні лиштви та численні ліпні рельєфи. Такої кількості ліпних барельєфів на зовнішніх стінах навряд чи може похвалитися якась інша православна церква.

Барабан:

Дзвіниця:

Напроти Михайлівської церкви розташована колишня будівля двокласного земського училища, яке було відкрито у 1898 році. Протягом 10 років воно було єдиним навчальним закладом у містечку. Сьогодні тут розташована загальноосвітня школа.

Другий воронезький храм знаходиться трохи далі від центру, за ставком. Спасо-Преображенська церква була збудована в 1710 році як дерев'яна, і була перебудована в камені у 1783 році. Храм має доволі стримані форми.

Спасо-Преображенська церква, як і Михайлівська, були побудовані на кошти сотника Андрія Холодовича та його брата Матвія.

Деталі декору:

Щось схоже на синагогу:

Стилізація воронезької фортеці:

Воронезькі хатки:

Став у Воронежі:

 

Розташування

Scroll to Top